Постанова № 74790891, 18.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/2591/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"18" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря Кошиль О.Ю.,

позивачки та її представника, представника відповідача :

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "13" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" про визнання неправомірними та скасування дозволу і рішення , -

суддя в 1-й інстанції - Попова О.Г.,

місце ухвалення рішення - м.Житомир,

дата складання повного тексту рішення - 22.02.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2017р. ОСОБА_2 звернулась до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області із позовом про:

- визнання неправомірним та скасування дозволу Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" №1810700000-116 від 26.04.2017;

- визнання неправомірними та скасування рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області щодо можливості видачі дозволу викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" №1810700000-116 від 26.04.2017.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_2 зазначає, що поруч з її будинком всупереч вимогам та з порушенням екологічного законодавства побудовано та розпочато діяльність деревообробного комбінату Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія". На думку позивача, вказаний суб'єкт господарювання отримав дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами в порушення встановленого чинним законодавством порядку. Зазначає, що внаслідок діяльності ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" має місце забруднення атмосферного повітря, ґрунтових покривів, питної води та підвищений рівень шумового забруднення, що завдає шкоди як здоров'ю позивачу, так і мешканцям сусідніх будинків.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.02.2018р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. В скарзі позивач зазначає, що судом при прийнятті оскарженого рішення порушено норми матеріального та процесуального права, судом не враховано, зокрема, перевищення норм шуму, як в нічний так і денний час. Н враховано, що джерело викидів знаходиться поблизу будинку позивача, її подвір'я повністю кожного дня вкривається пилом підприємства.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" (код ЄДРПОУ 39325379) як юридична особа зареєстроване 29.07.2014, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 1 074 102 0000 050268. Основний вид економічної діяльності: 16.10 - лісопильне та стругальне виробництво (том ІІ, а.с. 127).

ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації подано інформаційну картку (заяву) із повним пакетом необхідних документів на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, що підтверджується наявною у матеріалах справи інформаційної картки адміністративної послуги (том І, а.с. 26-29).

ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" з метою отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами до Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації було надано документи та обґрунтовуючі матеріали для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, визначені Законом.

Підприємством на підтвердження вказаного факту долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії: сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІУ №165170521474 від 21.02.2017 (том І, а.с. 54); сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії ІУ №163171920848 від 11.07.2017 (том І, а.с. 55); дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання будівельних робіт № ІУ 115160191278 від 19.01.2016 (том І, а.с. 56-57); експертного звіту щодо розгляду проектної документації ДП Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІПРОЕКТКОНСТРУКЦІЯ" №120/15 від 31.12.2015 з додатками (том І, а.с. 58-82); висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.12.2015 №05.03.02-04/55854 (том ІІ, а.с. 147 та зворот)

Головним управлінням Держпродспоживслужби в Житомирській області за результатами розгляду заяви від 21.04.2017 та доданої до неї документів, враховуючи результати лабораторно-інструментальних вимірювань атмосферного повітря, проведених фахівцями Коростенського міжрайонного відділу ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" (протокол 07.04.2017 №81) було прийнято рішення від 25.04.2017 №05-02/1321 щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відокремленого виробничого підрозділу - деревообробного комбінату ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Сергія Кемського, буд 11-Б. (том І, а.с. 11)

26 квітня 2017 року Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації на підставі рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Житомирській області від 25.04.2017 №05-02/1321 видано ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" дозвіл №1810700000-116 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Термін дії дозволу: 10 років, з 26.04.2017 до 26.04.2017. (том І, а.с. 166).

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким в позові відмовлено, колегія суддів враховує наступне.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року визначено право на повагу до приватного і сімейного життя.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16 Конституції України).

Статтею 50 Основного закону закріплено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів визначено Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 №2806-IV (далі - Закон №2806-IV)

Частиною першою статті четвертої Закону №2806-IV встановлено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік та вимоги до документів, які суб'єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 03.08.2015 № 229 затверджено Положення про управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Положення №229).

Згідно п. 4 Положення №229 основними завданнями управління є забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів; інформування населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища на відповідній території, оперативне оповіщення про виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та про хід виконання заходів щодо їх ліквідації.

Відповідно до п.5 Положення №229 Управління виконує завдання щодо забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Підпунктом 53 пункту 5 Положення №229 визначено, що управління, зокрема, здійснює видачу дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря суб'єктам господарювання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №302 затверджено Порядок проведення оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи (далі - Порядок №302).

Пунктом другим Порядку №302 визначено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб'єкт господарювання) експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

Згідно з п.3 Порядку №302, дозвіл видається безоплатно на строк не менш як п'ять років, зокрема, суб'єкту господарювання, об'єкт якого відповідно до законодавства належить до другої або третьої групи, - обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища через дозвільні центри за погодженням з територіальними органами Держсанепідслужби.

Положеннями пункту 4 Порядку №302 встановлено перелік документів та дій, які надаються та вчиняються для отримання дозволу суб'єктом господарювання.

Суб'єкт господарювання для розроблення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, може залучати установи, організації та заклади, яким Мінприроди надає право на розроблення цих документів.

Відповідно до п.5 Порядку №302, суб'єкт господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, для отримання дозволу подає Мінприроди, а суб'єкт господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, - дозвільному центру у письмовій та в електронній формі документи, підготовлені відповідно до затвердженої Мінприроди Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, а також вміщує в місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про намір отримати дозвіл із зазначенням адреси місцевої держадміністрації, до якої можуть надсилатися зауваження громадських організацій та окремих громадян.

Згідно п.6 Порядку №302, Мінприроди та дозвільні центри передають Держсанепідслужбі, її територіальним органам відповідно заяву та документи на отримання дозволу. Держсанепідслужба, її територіальні органи протягом 15 календарних днів з дати надходження документів приймають рішення щодо можливості/неможливості видачі дозволу, яке надсилається Мінприроди та дозвільним центрам відповідно.

Пунктом восьмим Порядку №302 визначено, що орган, який видав дозвіл, протягом 30 календарних днів розглядає заяву та документи на отримання дозволу і у разі відсутності зауважень видає дозвіл. У разі наявності зауважень документи повертаються суб'єкту господарювання з викладом їх змісту та зазначенням терміну повторного подання. Рішення про видачу дозволу надсилається органом, який видав дозвіл, суб'єкту господарювання та Держсанепідслужбі або її територіальним органам.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.03.2006 №108 затверджено Інструкцію про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців (далі - Інструкція №108).

Пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції №108 встановлено, що документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців (далі - Документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів), є невід'ємною частиною заяви на отримання дозволу на викиди.

Згідно п.1.7 розд. 1 Інструкції №108 документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, виконуються з урахуванням вимог Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними і біологічними речовинами), затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.07.97 N 201 (далі - ДСП-201-97), та Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.96 №173 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.07.96 за №379/1404 (далі - ДСП-173-96).

Аналізуючи вище зазначені норми законодавства суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління Держпродспоживслужби в Житомирській області при прийнятті рішення 25.04.2017 №05-02/1321 щодо можливості видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відокремленого виробничого підрозділу - деревообробного комбінату ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" так і Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації при наданні ТОВ "Українська холдингова лісопильна компанія" дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами №1810700000-116 від 26.04.2017, діяли в межах, на підставах та у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема, із дотриманням вимог Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №302.

Разом з тим судова колегія вважає, що вирішенню судом першої інстанції справи по суті повинно передувати перевірка наявності порушених відповідачами прав та законних інтересів позивачки. Однак надання судом першої інстанції аналізу обставинам справи по суті не впливає на правильність прийнятого ним судового рішення.

Судова колегія при розгляді даної апеляційної скарги, при перевірці обставин наявності порушеного права позивачки зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Підсумовуючи вище вказане, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Отже, передумовою для захисту права є його порушення.

Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Заявлене у позовній заяві порушення прав та законних інтересів позивача ґрунтується лише на твердженнях про можливе недотримання суб'єктом господарювання умов використання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, недотримання граничних нормативів або можливим порушенням суб'єктом господарювання інших нормативно-правових актів та підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водночас, як оскаржувані рішення відповідачів, так і виключно надання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єкту господарювання, як самостійний юридичний факт, не порушують права та законні інтереси позивача.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач будь-яких посилань та обґрунтувань того, які саме права порушені оскаржуваними рішеннями та з метою відновлення яких саме прав подано відповідний позов, ні в адміністративному позові, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не надала.

Так само в порушення наведених вище положень законодавства, в рішенні суду першої інстанції не зазначено на відновлення або захист яких саме прав позивача подано відповідний позов.

Оскільки судом не встановлено з метою відновлення якого саме порушеного права позивач подала відповідний позов, та яким чином відповідне право може бути відновлено в разі задоволення позову щодо скасування відповідного дозволу, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача та відмовляє в задоволенні позову (аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції).

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанова від 15 грудня 2015 року по справі №800/206/15, від 30 березня 2016 року по справі №800/92/16, від 07 лютого 2017 року по справі №800/45/16.

Перевірка дотримання суб'єктом господарювання умов використання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та нормативно правових актів та підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони навколишнього природного середовища не належить до компетенції суду, не відповідає завданням адміністративного судочинства та за своєю суттю є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідних дозвільних та контролюючих органів.

Крім того, як правомірно вказав суд першої інстанції, доводи позивача про заподіяння їй шкоди внаслідок діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська холдингова лісопильна компанія" не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 1163 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Згідно ч. 1 ст. 1164 ЦК України у разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1165 ЦК України шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, якщо, на думку позивача, діяльність певного суб'єкта господарювання завдає шкоду або створює загрозу майну та здоров'ю позивача, ОСОБА_2 не позбавлена можливості звернутися із відповідною позовною заявою до суб'єкта господарювання в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи відсутність порушеного права позивача, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "13" лютого 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повне судове рішення складено "19" червня 2018 р.