Постанова № 74783961, 14.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1647/15

Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря – Худика С.А.

за участю представника апелянта –ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Управління Держземагенства в м. Одесі та ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагенства в м. Одесі, треті особи : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, Одеська міська рада про визнання недійсним акта на право власності, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, управління Держземагенства в м. Одеса, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2, Одеська міська рада, в якому просили:

- визнати недійсним акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 319403, виданий ОСОБА_7 управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21 листопада 2008 року, кадастровий №5110136900:42:021:0113;

- зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_6 0. Р. права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б, кадастровий №5110136900:42:021:0113;

- зобов'язати управління Держземагентства в Одеській області скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б, кадастровий №5110136900:42:021:0113.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили про порушення їх права користуватися та розпоряджатися належними їм домоволодінням та прилеглою до нього земельною ділянкою, які увійшли до новоутвореної земельної ділянки в процесі оформлення права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку за зазначеною адресою. Крім того, ОСОБА_7 набула право на зазначену земельну ділянку (яку у подальшому продала ОСОБА_6 0. P.) на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2008 року, яке було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року, однак до цього часу постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року фактично не виконана.

В ході розгляду до участі у справі залучено ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, який є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі – продажу від 22.10.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним та скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №319403, виданий ОСОБА_8 управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21 листопада 2008 року, кадастровий №5110136900:42:021:0113; зобов'язано відділ Держземагенства у м. Одесі скасувати в Поземельній книзі та в книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі в паперовому вигляді, державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га сери ЯЖ №319403, який виданий ОСОБА_7 управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21 листопада 2008 року, кадастровий №5110136900:42:021:0113 за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б, за реєстраційний номером №010850.501615; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивоване тим, що уповноважений орган державної влади Управління Держкомзему у м. Одесі, що виконувало функції з видачі державних актів, що посвідчують право власності громадян на землю, в порушення вимог ст. 81,125 Земельного України 21 листопада 2008 року протиправно видало ОСОБА_7 акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №319403 кадастровий №5110136900:42:021:0113, право на яку у неї не виникло відповідно до закону. Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,100 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б, кадастровий №5110136900:42:021:0113, суд зазначив про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки підставою для скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку може слугувати лише визнання недійсним чи скасування підстави для набуття такого права. Проте, договір від 28 травня 2010 року, яким ОСОБА_7 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_6 0. Р., в судовому порядку недійсним не визнавався та в нотаріальному порядку не розривався, в зв'язку із чим, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_6 втратила право власності на цю земельну ділянку, що виключає можливість скасування державної реєстрації такого права.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року задоволено частково апеляційні скарги Управління Держземагентства в м. Одесі та ОСОБА_2: постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року скасовано; адміністративний позов залишено без розгляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України (наділ - КАС України).

Постановою Верховного Суду від 31 січня 2018 року Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року у справі №815/1647/15 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагентства у м. Одесі, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_2, Одеська міська рада, про визнання недійсним акта на право власності, зобов'язання вчинити певні дії - скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі, Управління Держземагентства в м. Одесі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило постанову суду від 10 липня 2015 року скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що Управління не видавало третій особі державний акт на право власності на земельну ділянку, та не вчиняло протиправних дій.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2Ф, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду від 10 липня 2015 року та прийняти нову про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності факту порушення прав позивачів у даних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144 рішенням правління колгоспу ім. Карла Лібкнехта від 27.03.1959 року (протокол №7) була закріплена за матір'ю одного з позивачів ОСОБА_9 та згідно земельної книги колгоспу за бабцею іншого позивача.

За час користування цієї земельною ділянкою на ній було побудоване домоволодіння, 156/4000 частина якого перейшло за спадщиною у власність ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 травня 2009 року, та 112/200 частина якого перейшло за спадщиною у власність ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 вересня 2009 року.

Вказане право власності зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується відповідними витягами державних реєстраторів КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 13 травня 2009 року №22704565 та від 13 жовтня 2009 року № 24124541.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2008 року у справі № 2-А-396 за ОСОБА_7 визнано право власності на земельну ділянку 0,1000 га розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд.

На підставі вказаного судового рішення Управління Держкомзему у м. Одесі 21 листопада 2008 року ОСОБА_7 виданий акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №319403 кадастровий №5110136900:42:021:0113.

В подальшому, 28 травня 2010 року ОСОБА_7 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року постанова Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2008 року у справі №2-А-396 скасована та у задоволенні позовних вимог відмовлено, а за позовними вимогами про визнання право власності на земельну ділянку провадження по справі закрито за п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Позивачі звернулись зі скаргою на такі дії до прокуратури Київського району м. Одеси та в ході проведення перевірки прокуратурою було встановлено, що земельні ділянки за адресами: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144 та м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б це є однією й тою земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння, що належить позивачам, що підтверджується відповіддю прокуратури Київського району м. Одеси від 09 грудня 2014 року №545-13.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб’єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 р.) справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України. При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивачі звернулися до адміністративного суду з позовом про визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 319403, зобов'язання Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, зобов'язання управління Держземагентства в Одеській області скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, згідно яких треті особи у справі набули права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського,144-Б, кадастровий №5110136900:42:021:0113.

Тобто, визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та запису у Поземельній книзі вплинуть на майнові права ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо користування та розпорядження домоволодінням та прилеглою до нього земельною ділянкою.

Тому, суд першої інстанції у цій справі дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини, пов'язані з порушенням прав позивачів на користування спірною земельною ділянкою, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Отже, із урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що вказаний спір не є публічно - правовим та не належить до юрисдикції адміністративного суду.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приписи п. 1 частини 1 статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Управління Держземагенства в м. Одесі та ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагенства в м. Одесі, треті особи : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, Одеська міська рада про визнання недійсним акта на право власності, зобов’язання вчинити певні дії – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження у справі – закрити.

Роз’яснити ОСОБА_3, ОСОБА_4, що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 15. 06.2018р.

Суддя – доповідач :

Судді: