Постанова № 74783917, 18.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/1714/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Носа С.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

суддя у І інстанції Костюкевич С.Ф.,

час ухвалення рішення 10 год. 50 хв.,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 26 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) (далі – Донецький ПЗ) щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні із військової служби та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 208207,56 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 803/1768/17 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Донецького ПЗ (в/ч 9937) щодо непроведення розрахунку з ОСОБА_2 у день його звільнення. Стягнено з Донецького ПЗ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2016 року по 20 вересня 2017 року в сумі 176 076,64 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оскільки статочний розрахунок при звільненні позивача був проведений із ним лише 21 вересня 2017 року, то вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, на підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), є обґрунтованими.

Поряд із цим, визначаючи розмір суми середнього заробітку за час затримки, суд виходив із того, що згідно із довідкою Донецького ПЗ від 19 січня 2018 року № 74 середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_2 становило 327,28 грн. Тому за період з 31 березня 2016 року по 20 вересня 2017 року стягненню із відповідача підлягає середній заробіток в сумі 176076,64 грн. (538 х 327,28 грн.), що підтверджується довідкою-розрахунком відповідача середньої заробітної плати (грошового забезпечення) № 75 від 19 січня 2018 року.

У апеляційній скарзі Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України – правонаступник Донецького ПЗ – просить зазначене судове рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції залишено поза увагою те, що на осіб, які проходять військову службу у Збройних Силах України, інших військових формуваннях не поширюється законодавство про працю.

Оскільки військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають і проходження ними служби врегульовано спеціальним законодавством, то чинність КЗпП, зокрема і статті 117 цього Кодексу, на них не поширюється і позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необґрунтованими.

Позивач подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає вимоги відповідача безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Представники сторін у ході апеляційного розгляду підтримали свої правові позиції по суті спору, що письмово викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї, наполягаючи на безпідставності тверджень протилежної сторони.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби і наказом начальника Донецького ПЗ від 30 березня 2016 року № 67-ос «По особовому складу» був звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення на підставі підпункту «є» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (у зв’язку з вислугою встановлених строків військової служби, передбачених частиною першою та абзацом другим частини сьомої статті 23).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 1 вересня 2016 року у справі № 803/1105/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року та постановою Верховного Суду від 6 червня 2018 року, було визнано протиправною бездіяльність Донецького ПЗ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період із 13 листопада 2015 року по 30 березня 2016 року; зобов’язано Донецький ПЗ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за вказаний період, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.1, 3.1.1, 3.2.15, 3.5.9, 3.13.6, 3.19.7 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, а також винагороду, передбачену постановами Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» та від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», з урахуванням виплачених сум, а також стягнуто з Донецького ПЗ на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У зв’язку із вирахуванням з нарахованого за рішенням суду грошового забезпечення сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору позивачем подано позов про стягнення утриманих коштів. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2017 року у справі № 803/58/17 позовні вимоги було задоволено, постанова оскаржена не була та набрала законної сили.

Остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_2 з військової служби у запас з 30 березня 2016 року Донецьким ПЗ був проведений лише 21 вересня 2017 року, що також не заперечується відповідачем.

Суть даного публічно-правового спору, на переконання апеляційного суду, зводиться до оцінки обґрунтованості вимог ОСОБА_2 про наявність у Донецького ПЗ обов’язку виплатити йому середній заробіток за період з 30 березня 2016 року по 21 вересня 2017 року на підставі частини 1 статті 117 КЗпП.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 із наступними змінами і доповненнями врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, однак порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби ними не врегульовано.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 до спірних правовідносин слід субсидіарно застосовувати приписи статті 117 КЗпП, якими визначено трудові права працівників, та відхиляє відповідні доводи апелянта, як безпідставні.

Одночасно суд апеляційної інстанції вважає вірним обчислення судом першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з урахуванням довідки Донецького ПЗ від 19 січня 2018 року № 74 та довідки-розрахунку середньої заробітної плати (грошового забезпечення) № 75 від 19 січня 2018 року у сумі 176076,64 грн.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважає помилковим зазначення у оскаржуваному судовому рішенні про стягнення на користь позивача ОСОБА_2 за час затримки розрахунку при звільненні середнього заробітку, оскільки той під час проходження служби отримував у відповідності до приписів статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення.

Згідно із приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України однією із підстав для зміни судового рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги апелянта, змінивши у мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду першої інстанції слова «середній заробіток» щодо належних до виплати ОСОБА_2 сум на слова «середнє грошове забезпечення».

Окрім того, відповідно до приписів частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Підпунктом «ґ» пункту 4 частини 1 статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, встановлений судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

На переконання апеляційного суду, у зв’язку із встановленням у ході судового розгляду факту тривалого невиконання Донецьким ПЗ покладеного на нього законом обов’язку щодо проведення своєчасного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_2, що потягнуло за собою необхідність звернення до суду за захистом своїх прав, слід підтримати позицію позивача та з метою забезпечення належного виконання даного судового рішення встановити відповідачу строк для подання звіту про його виконання до суду першої інстанції.

Підстав для проведення нового розподілу судових витрат між учасниками справи за наслідками апеляційного перегляду справи на підставі приписів частини 6 статті 139 КАС апеляційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Змінити рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 803/1768/17 та у його мотивувальній та резолютивній частинах слова «середній заробіток» щодо належних до виплати ОСОБА_2 сум замінити на слова «середнє грошове забезпечення».

У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року залишити без змін.

Зобов’язати Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України у місячний строк з дня ухвалення постанови подати до суду першої інстанції звіт про її виконання.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

ОСОБА_4

Постанова у повному обсязі складена 20 червня 2018 року.