Постанова № 74783844, 19.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/1439/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Носа С.П., Хобор Р.Б.

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену суддею Чорною С.З., 17:08:54 год, м. Львів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа – ОСОБА_2 про скасування розпорядження,-

В С Т А Н О В И В:

27.09.2017 року позивач – ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, в якому просить скасувати розпорядження відповідача № 844 від 29.12.2016р. «Про демонтаж самочинно встановленого фундаменту біля будинку №15а на вул.О.Козловського».

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2018 року адміністративний позов залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду, поважність причин пропуску такого строку судом не встановлена, аргументи про те, що позивач дізналась про оскаржене розпорядження лише у липні 2017 року не знайшли свого підтвердження та такі не розцінюється судом як поважність причин для поновлення строку.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, постановленою без врахування фактичних обставин справи, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі апелянт просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2018 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав їй можливості реалізувати її право на участь професійного адвоката-представника та через нього, як фахівця в галузі права, навести свої доводи стосовно поданого учасниками справи клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Вважає, що залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції не вжив усіх передбачених нормами КАС України заходів для встановлення фактичних обставин справи щодо строку на звернення до адміністративного суду, наявності підстав для його поновлення.

Також, апелянт вказує на те, що у матеріалах справи є підтвердження того факту, що ОСОБА_1 (разом із іншими сусідами) звернулася до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення документації землекористування на частину ділянки біля будинковолодіння по вул. О.Козловського, 15а з метою використання її в оренду разом із огорожею. Крім того, ОСОБА_1 сплатила штраф за адміністративне порушення, а також звернулася до ЛКП «Хуторівка» із заявою відтермінувати виконання розпорядження, оскільки питання про надання дозволу на виготовлення проекту землекористування було у процесі погодження та винесення на розгляд сесії ЛМР. Крім того, зазначає, що вказана вище огорожа не становить жодної загрози чи незручності для громади м.Львова, не має жодного негативного екологічного чи естетичного ефекту.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав:

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано позов з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, а обґрунтоване клопотання для визнання причин пропуску поважними відсутнє.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, є помилковими та не відповідають нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.

Згідно позовної заяви позивач просить скасувати розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 844 від 29.12.2016р. «Про демонтаж самочинно встановленого фундаменту біля будинку №15а на вул.О.Козловського".

В силу ч.1 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент подання даного адміністративного позову) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, чинній на момент подання даного адміністративного позову) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ЛКП «Хуторівка» скеровувала на адресу ОСОБА_1 оскаржуване розпорядження № 844 від 29.12.2016р. «Про демонтаж самочинно встановленого фундаменту біля будинку №15а на вул.О.Козловського», що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення № 7907004937601, який позивачем отримано особисто 20.01.2017р. у відділені поштового зв’язку, що підтверджується відповідним корінцем поштового відправлення.

Крім того, із матеріалів справи видно, що позивачем ОСОБА_1 була подана заява до ЛКП «Хуторівка» від 23.01.2017р., в якій остання чітко зазначає про те, що вона отримала оскаржуване розпорядження 19.01.2017р., ознайомилась з ним та просить відтермінувати його виконання.

Однак, на подану позивачем письмову заяву, остання не отримала жодної відповіді.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що у судове засідання суду першої інстанції – Сихівського районного суду м. Львова, що відбулося 25.01.2018 року, представник позивача – адвокат ОСОБА_3 не мала змоги прибути у зв’язку з участю в роботі Вищої ревізійної комісії Національної асоціації адвокатів, про що і було повідомлено суд та подано клопотання про відкладення розгляду справи з підтверджуючими документами про відрядження.

Однак, незважаючи на право позивача користуватися професійною правовою допомогою, суд першої інстанції не надав можливості позивачу реалізувати своє право на участь професійного адвоката-представника у справі, як фахівця в галузі права, навести свої доводи стосовно поданого учасниками справи клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до вимог ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини і питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

З тексту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Отже, залишення позовної заяви без розгляду без додержання певного порядку, який надає особі можливість надати додаткові докази, або інші підстави для поновлення строку, за правовими нормами адміністративного судочинства, свідчить про однозначне порушення права на доступ до правосуддя та про неналежний судовий захист.

На підставі викладеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист.

На думку суду апеляційної інстанції, позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту.

За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду, а тому, зазначена ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №464/6462/17 за позовом ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа – ОСОБА_2 про скасування розпорядження скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 19.06.2018р.