Постанова № 74783831, 19.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/4032/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Обрізка І.М.

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року, ухвалене колегією суддів в складі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 11:20:55 год, м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення 24 квітня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

22.03.2017 року позивач – ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить: скасувати рішення відповідача від 31.01.2017р. № 43-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язати відповідача повторно розглянути її заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 31 січня 2017 року № 43-17 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_4». Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності вона може зазнавати переслідувань через активне членство її чоловіка у забороненій партії. Оскільки загальна ситуація з правами людини в ОСОБА_5 після залишення її позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ПІВТ посилилась, тому обґрунтованими є побоювання позивача зазнати переслідувань у разі її повернення до ОСОБА_5. Отже, ОСОБА_4 відповідає критеріям визначення поняття біженець за ознакою приписаних політичних переконань, як дружина члена партії ісламського відродження ОСОБА_5, яка заборонена державною владою, а також оголошена екстремістською та терористичною, в сукупності з другою конвенційною ознакою – релігія (як мусульманка, оскільки офіційна влада забороняє вільно сповідувати іслам, носити хіджаб, що є обов'язковим елементом одягу жінок-мусульманок, та читати намаз).

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що при попередньому розгляді заяви ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту були порушені вимоги Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом МВС України 07.09.2011р. № 649, який зареєстрований в Мінюсті України 05.10.2011р. за № 1146/19884, а також принципи адміністративної процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим суттєво порушені права та законні інтереси позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, Державна міграційна служба України оскаржила його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_4 не надала достовірних чи правдоподібних фактів щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання ОСОБА_5. Твердження позивача про те, що вона піддавалась переслідуванню через належність чоловіка до членів ПІВТ, не вважаються правдоподібними. ОСОБА_4 не навела жодних інших фактів переслідування, окрім загального твердження про переслідування лідерів та членів ПІВТ в ОСОБА_5 з боку держави. Позивач ніколи не була членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації. Вказане було встановлено на основі всебічного вивчення наданих заявницею матеріалів, а також матеріалів по країні походження (ОСОБА_5), зокрема матеріалів, що надані Регіональним Представництвом УВКБ ООН у справах біженців в Україні, Міністерства закордонних справ України, сектором збору та аналізу інформації по країнах походження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, співбесіди по уточненню викладених фактів.

Відтак, немає підстав вважати, що ОСОБА_4 має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач прибула в Україну 26 серпня 2016 року, однак в порядку, встановленому законом до органів/підрозділів Державної міграційної служби України з відповідною заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не звернулася, а лише тільки після того, як її не пропустили та територію Польщі, у зв’язку з відсутністю візи. Хоча про необхідність візи до Польщі позивачу було відомо, оскільки перебуваючи в Білорусі, вона здійснювала декілька спроб перетнути кордон тільки за наявності закордонного паспорту.

Вважає, що позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

Отже, рішення ДМС України № 43-17 від 31 січня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач – ОСОБА_4, громадянка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, мусульманка за релігійними переконаннями, за національністю таджичка, заміжня. Виховує чотирьох малолітніх дітей (2008, 2010, 2012 та 2014 р. н.), які знаходяться разом з нею в Україні. Чоловік позивача на даний час перебуває в Австрії, і проходить процедуру визначення статусу біженця. Через обґрунтоване побоювання бути переслідуваною та зазнати нелюдського поводження з боку органів державної влади, через політичну діяльність свого чоловіка та релігійні переконання, ОСОБА_4 Рухсорамох змушена була тікати з рідної країни. Таким чином, у випадку повернення до країни походження, позивачка впевнена, що буде арештована та ув'язнена, за порушення вимоги не покидати ОСОБА_5, а також бути переслідуваною та зазнати нелюдського поводження з боку органів державної влади, через політичну діяльність свого чоловіка, також не виключає переслідування, і покарання за віросповідання.

Позивач стверджує, що потребує захисту за релігійними та приписаними політичними переконаннями, оскільки сім'я її мусульмани, і її чоловік ОСОБА_6, 17.12.1984 р. н., був членом і активістом забороненої опозиційної партії "Партія Ісламського Відродження ОСОБА_5». Співробітники силових структур ОСОБА_5 переслідували і погрожували посадити чоловіка позивачки до в'язниці. Його безпідставно, як і інших членів партії звинуватили в екстремізмі та намірі здійснити державний переворот. Після того як він втік з країни поліція вчиняла тиск на позивачку, вимагаючи повідомити місце перебування чоловіка. Коли позивачка вперше хотіла покинути ОСОБА_5, співробітники КДЕГ відібрали паспорт і квитки заборонили покидати країну, погрозивши посадити до в'язниці. Згодом, за порадою однопартійців чоловіка, котрі вважали, що позивачці небезпечно залишатися в країні, та з їх допомогою ОСОБА_4 літаком вдалося покинути країну.

09.08.2016р. ОСОБА_4 звернулася із заявою про надання статусу біженця або додаткового захисту до міграційної служби в ОСОБА_7 Білорусь та, в подальшому, написала відмову від розгляду заяви, в зв'язку з чим, прийнято Висновок про закінчення розгляду заяви.

28.09.2016р. позивач звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у Львівській області, яка обґрунтована тим, що вона потребує захисту за релігійними та приписаними політичними переконаннями, оскільки сім'я її мусульмани, і її чоловік ОСОБА_6, 17.12.1984 р. н., був членом і активістом забороненої опозиційної партії «Партія Ісламського Відродження ОСОБА_5». Співробітники силових структур ОСОБА_5 переслідували і погрожували посадити чоловіка позивачки до в'язниці. Його безпідставно, як і інших членів партії звинуватили в екстремізмі та намірі здійснити державний переворот. Після того як він втік з країни поліція вчиняла тиск на неї.

Наказом ГУ ДМС у Львівській області №226 від 18.10.2016 року громадянці ОСОБА_7 ОСОБА_5 ОСОБА_4 надано дозвіл на оформлення документів для вирішення даного питання.

Листом ДМС України № 8.4-6800-16 від 28.10.2016р. погоджено розміщення ОСОБА_4 в Пункті тимчасового розміщення біженців та переведення особової справи до ГУ ДМС в Закарпатській області.

18.01.2017 року головним спеціалістом відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Закарпатській області ОСОБА_8 за результатами розгляду справи ОСОБА_4, двох співбесід, інформації по країні походження, прийнято висновок у справі №2016LV0023 про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 31.01.2017р. № 43-17 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні) громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_4

Про прийняте рішення позивача повідомлено Повідомленням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.03.2017р. № 5.3/3.

Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон).

Статтею 2 Закону встановлено, що питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_9 України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_9 України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до положень п.1 ч.1. ст.1 Закону біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі – Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі – Протокол 1967 року).

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29 квітня 2009 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Приписами статті 5 Закону визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 7 Закону встановлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.12 вказаної статті Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Виходячи зі змісту ст. 10 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, стаття 17 Закону встановлює, що особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також яка оскаржує відповідне рішення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 13 цього Закону. Особа, яка отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» законних підстав для перебування в Україні.

Згідно до ч. 6 статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Із матеріалів мправи видно, що чоловік громадянки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 – ОСОБА_6 був і є членом Партії Ісламського Відродження ОСОБА_5, яка була офіційно зареєстрована і діяла в країні до 2015 року, того ж 2015 року партія була заборонена рішенням влади ОСОБА_5. ОСОБА_6 був членом ревізійної комісії партії в Бохтарському районі. Після заборони діяльності партії, багато з її членів і прихильників були заарештовані, а кому вдалося, ті втекли з країни. Побоюючись бути заарештованим, як інші прихильники партії, чоловік позивача втік з країни. Чоловіка позивача розшукувала поліція. Зі слів позивача, до них постійно приходила поліція та розшукувала її чоловіка. Поліцейські, що приходили погрожували арештувати позивача, якщо не повідомить місце перебування чоловіка.

На запит ГУ ДМС України від 02.12.2016 року № 5.3/13434 про отримання інформації про сучасний стан і дотримання прав людини в ОСОБА_7 ОСОБА_5, забезпечення громадянських свобод, економічну ситуацію, діяльність та кількість» провладних і опозиційних політичних партій, зокрема партії Ісламського відродження ОСОБА_5, рік заснування партії Ісламського відродження, а також чи можливе переслідування членів, прибічників та активістів партії Ісламського відродження у разі повернення до ОСОБА_7 ОСОБА_5, Міністерство закордонних справ України надало відповідь від 13.12.2016 року за № 640/16-110-3875, де зазначено наступне: "...Верховний суд ОСОБА_7 ОСОБА_5 своїм рішенням від 29 вересня 2015р. заборонив ПІВТ і визнав її екстремістською та терористичною організацією. З того часу десятки активістів і членів ПІВТ були засуджені на десятки років ув'язнення. Слід зазначити, що у ОСОБА_5 переслідуються не лише члени ПІВТ, але й родичі членів партії «за недонесення». У 2015 р. Управління Верховного комісара ООН з прав людини висловило стурбованість зростаючою загрозою порушення прав людини в ОСОБА_5 та масовими арештами керівників ПІВТ. Наразі діяльність ПІВТ у ОСОБА_5 заборонена, а її члени переслідуються як всередині держави, так і за її межами...».

Отже, оцінюючи зібрані докази в сукупності, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи ОСОБА_4 про те, що кримінальне переслідування її та її чоловіка, як члена забороненої партії в ОСОБА_5, є формою переслідування за ідеологічними мотивами на підставі безпідставних звинувачень та з застосуванням тортур є переконливими, мотивованими, підтвердженими.

Отже, позивачем наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності вона може зазнавати переслідувань через активне членство її чоловіка у забороненій партії. Оскільки загальна ситуація з правами людини в ОСОБА_5 після залишення її позивачем не покращилася, а кримінальна відповідальність за членство у ПІВТ посилилась, тому є цілком обґрунтованими побоювання позивача зазнати переслідувань у разі її повернення до ОСОБА_5.

Таким чином, ОСОБА_4 відповідає критеріям визначення поняття «біженець» за ознакою приписаних політичних переконань, як дружина члена партії ісламського відродження ОСОБА_5, яка заборонена державною владою, а також оголошена екстремістською та терористичною, в сукупності з другою конвенційною ознакою – релігія (як мусульманка, оскільки офіційна влада забороняє вільно сповідувати іслам, носити хіджаб, що є обов'язковим елементом одягу жінок-мусульманок, та читати намаз).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що при попередньому розгляді заяви ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту були порушені вимоги Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом МВС України 07.09.2011 року № 649, що зареєстрований в Мінюсті України 05.10.2011 року за № 1146/19884, а також принципи адміністративної процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень у зв'язку з чим суттєво порушені права та законні інтереси позивача.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про скасування рішення відповідача від 31.01.2017р. № 43-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язати повторно розглянути її заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року у справі №807/390/17 за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_10 судді ОСОБА_9 ОСОБА_11 Повне судове рішення складено 19.06.2018р.