Постанова № 74783391, 13.06.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

(49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 29)

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"13" червня 2018 р. справа № 804/4180/17 м. Дніпро

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (суддя Дєєв М.В., м. Дніпро)

у справі № 804/4180/17

за позовом Приватного підприємства фірми "МСД"

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0007191403 від 19.06.2017 року, яким позивачу збільшено зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 058 368 грн. 75 коп. та № НОМЕР_1 від 19.06.2017 року, яким позивачу збільшено зобов’язання по податку на прибуток на загальну суму 1373089 грн. 75 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року позов задоволено повністю. Рішення мотивоване тим, що висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтверджені фактичними обставинами справи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що перевіркою не підтверджено реальність господарських операцій з придбання дерев'яних виробів (дошок, шпал, бруса та ін.) на загальну суму 7 818 674,68 грн. грн., у т.ч. податок на додану вартість (далі – ПДВ) 1 303 112,05 грн. та зроблено висновки про безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з контрагентами.

ПП фірма "МСД" по взаємовідносинам із контрагентами з червня 2015 року по грудень 2016 року безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ у загальній сумі 1277986,6 грн. та віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в період з 2015 по 2016 роки, витрати в сумі 6 515 559,63 грн.

Наявна інформація щодо контрагентів-постачальників відповідно до інформаційних баз даних та дослідження первинних документів стали підставою для висновків під час проведення перевірки ПП фірма "МСД" стосовно нереальності проведених господарських операцій та, як наслідок, установлення порушень податкового законодавства в частині заниження ПДВ та податку на прибуток.

Зазначає, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань, та здійснення необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов’язань, але й у рамках податкових правовідносин (ухвала ВАСУ від 26.03.2014 №К/9991/26540/11, №К/9991/28864/11).

Суд першої інстанції проігнорував той факт, що в акті перевірки зазначено, що відповідно до інформаційної системи транспортних засобів по "НАІС ДДАІ" МВС України та ЦБД "Моторне (транспортне) страхове бюро України" встановлено, що транспортні засоби, зазначені в товарно-транспортних накладних, відсутні.

До заперечення на акт підприємством були надані додаткові документи - копії технічних паспортів 12 вантажних автомобілів та причепів, реквізити яких зазначені в товарно-транспортних накладних та відображені у матеріалах перевірки. По решті автомобілям додаткові документи не надані.

Перевіркою встановлено, що протягом 2014-2015 років ПП фірма "МСД" списано прострочену кредиторську заборгованість по взаємовідносинами із контрагентами, яку віднесено до складу інших доходів (рах.71) та до показників доходу декларації з податку на прибуток за 2014-2016 рр., але при цьому сума ПДВ, яка була раніше включена до складу податковою кредиту в декларації з ПДВ, у відповідних періодах не відкоригована.

Товари/послуги, які отримані платником податку на додану вартість та не оплачені протягом терміну позовної давності, вважаються безоплатно отриманими, оскільки відсутній факт їх придбання, як це передбачено у п. 198.3 ст. 198 ПК України, а тому право на податковий кредит щодо таких товарів/послуг у платника податку відсутнє.

При цьому, у розумінні пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Отже, якщо платник податку при придбанні товарів/послуг на підставі отриманої податкової накладної сформував податковий кредит, але такі товари/послуги не були оплачені протягом терміну позовної давності, то в податковому періоді, в якому відбувається списання кредиторської заборгованості, платнику податку необхідно відкоригувати суму податкового кредиту. Коригування податкового кредиту у вказаному випадку здійснюється на підставі бухгалтерської довідки.

Зважаючи на те, що ПП фірма "МСД" не здійснило коригування податкового кредиту за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., встановлено заниження ПДВ на загальну суму ПДВ 368 708,9 грн., в т.ч.: за грудень 2014р. на суму 13 712,16 грн., за грудень 2015р. - 55 078,20 грн., за грудень 2016 р. - 299 918,54 грн.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 05.04.2017 року № 1915 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ПП фірма "МСД" та на підставі направлень від 19.04.2017 року посадовими особами ГУ ДФС у Дніпропетровській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства фірми "МСД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, за наслідками якої складено акт перевірки №5298/04-36-14-19/25008882 від 22.05.2017 р. (далі – акт перевірки).

Відповідно до висновків вказаного акту встановлено такі порушення:

- пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. "а" п.198.1 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.5 розділу ІІІ пп.1 п.4 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість за якими здійснюються розрахунки з бюджетом на загальну суму ПДВ 1646695,94 грн.;

- ст. 134, ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 1172800,73 грн.

Не погодившись з висновками податкового органу, які викладені у акті перевірки, ПП фірма "МСД" подало до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області заперечення № 73 від 01.06.2017 року на акт перевірки № 5298/04-36-14-19/25008882 від 22.05.2017 р.

Листом від 14.06.2017 року № 11979/10/04-36-14-03-18 відповідач повідомив позивача, що висновки за результатами планової перевірки ПП фірма "МСД" в частині встановлених порушень податкового законодавства є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного податкового законодавства України.

Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 19.06.2017 року №0007191403, яким позивачу збільшено зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 058 368 грн. 75 коп. (1 646 695 грн. - за основним платежем, 411 673,75 грн. - за штрафними санкціями); форми "Р" від 19.06.2017 року №0007201403, яким позивачу збільшено зобов’язання по податку на прибуток на загальну суму 1 373 089,75 грн. (1 172 801 грн. - за основним платежем, 200 288,75 грн. - за штрафними санкціями).

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки:

- в акті перевірки не зазначено будь-яких зауважень до первинних документів, які б не давали право позивачу на формування податкового кредиту та витрат, та не надано доказів, які б спростовували реальність господарської операції з контрагентами та докази, які б підтверджували обставини, викладені в акті перевірки;

- правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону. Про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку";

- мотиви фізичної відсутності товару або надання послуг у спірних правовідносинах, невикористання товару/послуг в господарській діяльності ПП фірми "МСД", вартісних показників придбаного товару/послуг, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу акту перевірки;

- викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону стосуються діяльності контрагентів платника, тобто третіх осіб та допущених ними правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства;

- в акті перевірки не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за правочином;

- посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання договору до податкового кредиту лише на підставі інформаційних баз, які не є доказом;

- позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності;

- відомості із пошукового сервісу Google не є належним доказом та правдивість відомостей з нього не врегульовано жодним документом;

- у акті перевірки не наведено та відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів не погоджується повною мірою з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України (в редакції, що діяла у період, що перевірявся відповідачем) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п. 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому з урахуванням норм ст. 61 та ст. 44 ПК України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити наступні обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відповідно до матеріалів справи ПП фірма "МСД" у перевіряємий період мало взаємовідносини з ТОВ "Келад", TOB "Селма Груп", TOB "Сандра Трейд", TOB "Трест Сервіс", TOB "Альтерс Компані", TOB "Діойл ЛТД", ТОВ "Транс Форм плюс", TOB "Інс Iнвест", ТОВ "СВ Стайл", ТОВ "ТГ Олімпік", що підтверджується відповідними договорами, долученими до матеріалів справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реального характеру господарських відносин позивача із зазначеними контрагентами, оскільки:

- правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону;

- про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 р. № 88;

- відомості із пошукового сервісу Google не є належними доказами, що можуть підтверджувати висновки відповідача у справі;

- у акті перевірки не наведено та відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. N 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до п. 1 Правил № 363 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, транспортною документацією підтверджується здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Таким чином, відповідач не довів суду, що господарські операції позивача з контрагентами фактично не відбулись, тому збільшення позивачу зобов’язання з податку на додану вартість та по податку на прибуток з цих підстав є необґрунтованим. Належних обґрунтувань цього в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 КАС України у разі ухилення учасника справи від подання до суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з’ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 07 лютого 2018 року призначено проведення судово-економічної експертизи у справі № 804/4180/17, на розгляд якої поставлено питання: чи підтверджуються документально висновки Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, викладені в акті перевірки Приватного підприємства фірми "МСД" №5298/04-36-14-19/25008882 від 22.05.2017р., і в якій частині?

Вказану експертизу не було проведено, оскільки відповідач не сплатив вартість проведення експертизи, посилаючись на відсутність коштів.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 107 КАС України колегія суддів вважає, що податковим органом не доведена правомірність своїх висновків щодо безпідставності формування податкового кредиту з ПДВ в сумі, відображеній в акті перевірки та податкових повідомленнях-рішеннях.

Також, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського суду з прав людини відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права.

Проте, ухвалюючи рішення судом першої інстанції не було враховано наступне.

Відповідно до матеріалів справи, протягом 2014-2015 років ПП фірма "МСД" списано прострочену кредиторську заборгованість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками - ТОВ "Торговий Дім ПФК Регіон-Сталь", з ТОВ "МТТ-Строй", ФОП "Пушкарний", ДП "Павлоградське лісове господарство", ТОВ "Лантиком", ТОВ "Універсал Ремонт Сервіс", ТОВ "Торгова група Олімпік", ТОВ "Лантиком", ТОВ "ДЕЛВА ЛТД", ТОВ "ЯНС Маркетинг", ТОВ "Ф’ючерс Груп", ТОВ "Делівері Груп".

У зв’язку з цим, за висновком відповідача, за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р. позивач мав здійснити коригування податкового кредиту, тому встановлено заниження податку на додану вартість на 368 708,9 грн., в тому числі: за грудень 2014 р. - на суму 13712,16 грн., за грудень 2015 р. - 55 078,2 грн., за грудень 2016 р. - 299 918,54 грн.

Факт існування та подальше списання простроченої заборгованості по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками та віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у складі простроченої заборгованості позивач не заперечує.

В постанові від 06.02.2018 року у справі № 804/7561/15 Верховний Суд зазначив наступне: "Позиція Товариства полягає у тому, що вся сума безнадійної заборгованості віднесена до доходів, що виключає підстави корегування податкового кредиту.

Позиція податкового органу прийнята судом апеляційної інстанції полягає у тому, що зміна вартості товару, а саме зменшення вартості на 100% призводить до корегування раніше відображеного податку на додану вартість у складі податкового кредиту.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно підстав корегування з огляду на положення пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якою встановлені особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту). Цією нормою встановлено, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості сума податкового кредиту, зокрема отримувача підлягає відповідному корегуванню.

Позиція Товариства основана на тому, що віднесення усієї суми, як безнадійної до складу доходів не призводить до корегування податкового кредиту є неприйнятною з огляду на таке.

Сума безнадійної кредиторської заборгованості, як зобов'язання яке не підлягає погашенню, включається до складу доходу за правилами Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України №290 від 29.11.1999р. (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.12.1999р.) та за правилами підпункту 135.5.4 пункту 135 статті 135 Податкового кодексу України, що призводить до зміни суми компенсації вартості за отримані товари/послуги та є підставою для корегування податкового кредиту відповідно до пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Посилання Товариства на вичерпний перелік підстав корегування податкового кредиту встановлений цією нормою є помилковим, з огляду на те, що будь-яка зміна суми компенсації вартості товарів/послуг за певних умов може бути підставою такого корегування. Вислів "включаючи" вказує на орієнтовний, а не виключний перелік підстав такого корегування".

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення форми "Р" № НОМЕР_2 від 19.06.2017 року в частині збільшення зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 368708,90 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 92 177,23 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0007191403 від 19.06.2017 року. Позов в цій частині слід задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" № НОМЕР_2 від 19.06.2017 року в частині за основним платежем в сумі 1 277 986 грн. 10 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 319 496 грн. 52 коп. В решті постанову суду залишити без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у справі №804/4180/17 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0007191403 від 19.06.2017 року.

Позов в цій частині задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0007191403 від 19.06.2017 року в частині за основним платежем в сумі 1 277 986 грн. 10 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 319 496 грн. 52 коп.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено протягом 19.06.2018 року.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: В.Є. Чередниченко