Рішення № 74780018, 12.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2018Справа № 910/2999/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр"

до Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест"

про стягнення заборгованості

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кукота О.Ю.

Представники учасників справи:

від позивача - Гук Т.І. (представник за довіреністю);

від відповідача - Романенко А.А. (представник за довіреністю).

В судовому засіданні 12 червня 2018 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

15 березня 2018 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (позивач) на розгляд суду надійшла позовна заява б/н від 14.03.2018 року до Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну оплату обладнання за договором купівлі-продажу обладнання № 4600016579 від 01.08.2011 року в сумі 28 919,01 грн. з них: пені - 16 715,46 грн. (шістнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять гривень 46 копійок), 3% річних - 1322,00 грн. (одна тисяча триста двадцять дві гривні) та інфляційних втрат - 10 881,55 грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 55 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як Покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу обладнання № 4600016579 від 01.08.2011 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості переданого йому позивачем, як Продавцем, обладнання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну оплату обладнання.

Крім того, разом з позовною заявою б/н від 14.03.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" подано клопотання б/н від 14.03.2018 року "Про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року у справі № 910/2999/18 позовну заяву б/н від 14.03.2018 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" до Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" про стягнення заборгованості залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" строк до 03.04.2018 року для виправлення встановлених судом недоліків.

03 квітня 2018 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" надійшла заява б/н від 03.04.2018 року "На виконання вимог ухвали від 19.03.2018р.". До вказаної заяви позивач додає уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на його користь 28 919,01 грн. з них: пені - 16 715,46 грн. (шістнадцять тисяч сімсот п'ятнадцять гривень 46 копійок), 3% річних - 1322,00 грн. (одна тисяча триста двадцять дві гривні) та інфляційних витрат - 10 881,55 грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 55 копійок). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь судовий збір - 1762,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 року (суддя Котков О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі № 910/2999/18, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 03.05.2018р.

02.05.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшла заява б/н від 30.04.2018 року «Про застосування строку позовної давності», в якій відповідач просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволені позову в повному обсязі посилаючись на те, що позивач передав у власність відповідача обладнання відповідно до специфікації № 23 від 11.04.2013 року, який повинен був бути оплачений протягом 30 днів, а саме до 11.05.2013 року, отже порушення обов'язку щодо оплати за поставлений товар почалось з 12.05.2013 року та саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій, відповідно до п. 7.3. договору, строк позовної давності сплинув 11.05.2014 року, тоді як позивач звернувся до суду з позовом 15.03.2018 року.

В судовому засіданні 03.05.2018 року судом оголошувалася перерва до 05.06.2018 року.

05.06.2018 року через канцелярію суд від позивача надійшла заява б/н від 04.06.2018 року «Про зменшення позовних вимог в частині вимог щодо стягнення неустойки», в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь 15 164,29 грн. з них: пені - 2960,74 грн. (дві тисячі дев'ятсот шістдесят гривень 74 копійки), 3% річних - 1322,00 грн. (одна тисяча триста двадцять дві гривні) та інфляційних витрат - 10 881,55 грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 55 копійок), а також судовий збір - 1762,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень).

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З аналізу наведеної норми вбачається, що позивач може реалізувати своє право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог лише до початку розгляду справи по суті.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 03.05.2018р., а відтак на підставі приписів ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд даної справи по суті розпочався 03.05.2018 року, отже заява позивача б/н від 04.06.2018 року «Про зменшення позовних вимог в частині вимог щодо стягнення неустойки» подана після початку розгляду даної справи по суті.

Порядок розгляду судом заяв та клопотань, які подані учасниками справи після початку розгляду справи по суті, визначений положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ч. 2 якої суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Зважаючи на те, що позивачем у зазначеній заяві не наведено жодних поважних причин, які зумовили неможливість її подання до початку розгляду справи №910/2999/18 по суті, суд дійшов висновку про необхідність залишення вказаної заяви без розгляду.

05.06.2018 року через канцелярію суд від позивача надійшли пояснення та доводи щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, в яких позивач просить суд відмовити в задоволені заяви відповідача про застосування строків позовної давності, вважати перебіг позовної давності перерваним та поновленим з 28.11.2017 року, застосувати спеціальний строк позовної давності в 1 рік до вимог про стягнення неустойки, застосувати загальну позовну давність у 3 роки до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, в обґрунтування чого посилається на те, що 28.11.2017 року відповідач погасив суму заборгованості за договором в розмірі 16 258,37 грн., втім штрафні санкції за прострочення оплати вартості обладнання відповідачем сплачена не була, отже з 28.11.2017 року перебіг позовної давності переривався і почався заново, в тому числі і щодо штрафних санкцій.

В судовому засіданні 05.06.2018 року судом оголошувалася перерва до 12.06.2018 року.

07.06.2018 року через канцелярію суд від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: акту звіряння розрахунків станом на 31.10.2015 року. Позивач зазначає, що підписанням даного акту підтверджується те, що строк позовної давності перервався та почався заново, а сплив лише 31.05.2018 року.

В судовому засіданні 12.06.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив суд відмовити в позові, у зв'язку із пропуском строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (надалі - позивач, продавець) та Приватним акціонерним товариством "Фарлеп-Інвест" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу обладнання № 4600016579 від 01.08.2011 року (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця телекомунікаційне обладнання (надалі - обладнання) у комплектності відповідно до підписаних сторонами специфікацій (додаток № 1 до договору), а покупець зобов'язується прийняти обладнання та оплатити його.

Відповідно до п. 4.1.1. договору оплата поставленого продавцем обладнання здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця на підставі виставленого рахунку-фактури після підписання відповідної специфікації. Рахунок-фактура виставляється на підставі визначеної вартості обладнання, що зафіксована у відповідній специфікації.

За умовами п. 2 специфікації № 23 від 16.01.2013 року оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування на рахунок продавця грошових коштів протягом 30 (тридцяти) днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з п. 7.3. договору у випадку несвоєчасної сплати покупцем за поставлене обладнання, покупець, за вимогою продавця, виплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості обладнання, визначеній у відповідній специфікації, за кожний день прострочення.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв обладнання відповідно до специфікації № 23 від 16.01.2013 року на загальну суму - 30 412,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000036 від 11.04.2013 року (копія міститься в матеріалах справи), яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень, при цьому, позивач вказує, що відповідач своєчасно не оплатив частину коштів за прийняте обладнання у розмірі 16 258 грн., а відтак, за розрахунками позивача відповідач має заборгованість за договором з нарахованих: пені - 2960,74 грн., 3% річних - 1322,00 грн. та інфляційних витрат - 10 881,55 грн.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період січень 2015-жовтень 2016 року станом на 31.10.2016 року заборгованість відповідача перед позивачам становила 16 258,37 грн.

З викладеними позивачем в позові обставинами відповідач не погоджується та у своєму відзиві вказав, що позивач передав у власність відповідача обладнання відповідно до специфікації № 23 від 11.04.2013 року, який повинен був бути оплачений протягом 30 днів, а саме до 11.05.2013 року, отже порушення обов'язку щодо оплати за поставлений товар почалось з 12.05.2013 року та саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій, відповідно до п. 7.3. договору, строк позовної давності сплинув 11.05.2014 року, тоді як позивач звернувся до суду з позовом 15.03.2018 року.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було установлено судом, 01.08.2011 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем було укладено договір купівлі-продажу обладнання № 4600016579 від 01.08.2011 року, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця телекомунікаційне обладнання у комплектності відповідно до підписаних сторонами специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти обладнання та оплатити його.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу відповідно до специфікації № 23 від 16.01.2013 року на загальну суму - 30 412,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000036 від 11.04.2013 року, а відповідач отримав обладнання, що підтверджується підписом уповноваженої особи останнього на зазначеній видатковій накладній.

За умовами п. 2 специфікації № 23 від 16.01.2013 року оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування на рахунок продавця грошових коштів протягом 30 (тридцяти) днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України ).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-178цс15.

Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

В п. 2.1. зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Пунктом 2.2. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Отже, з огляду на те, що передане позивачем обладнання відповідач отримав 11.04.2013 року у відповідності до видаткової накладної № РН-0000036 від 11.04.2013 року, яке за умовами специфікації № 23 від 16.01.2013 року повинно було бути оплачене відповідачем у строк до 11.05.2013 року, прострочення сплати за поставлене обладнання почалося з 12.05.2013 року, тобто строк позовної давності за заявленими позовними вимогами, в силу положень ст. 258 Цивільного кодексу України, сплинув 11.05.2016 року, тоді як з позовом до суду позивач звернувся 15.03.2018 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовними вимогами до Господарського суду міста Києва після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення по справі, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважність причини пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.06.2018р.

Суддя О.В. Котков