
Апеляційний суд міста Києва
Справа № 754/22/17-ц Головуючий у суді першої інстанції: Лісовська О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3711/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.
при секретарі Макаренко О.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
04 січня 2017 року позивач ОСОБА_4 звернулася у суд із позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення аліментів у розмірі 33% від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття дітей.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з відповідачем перебувають з 13.08.2003 у шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. З листопада 2015 року відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, а тому вона звернулася до суду з цим позовом.
Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив визначити місце проживання дітей з ним та стягнути з ОСОБА_8 на дітей аліменти.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що з позивачем він перебуває у зареєстрованому шлюбі, але подав заяву про його розірвання. Посилався на те, що у них в сім`ї виникають сварки та конфлікти з вини позивача, свідками яких є діти, що негативно відображається на їх психічному та фізичному вихованні. Окрім того зазначав, що позивач пізно повертається додому у стані алкогольного сп`яніння, не веде домашнього господарства. За таких обставин, на його думку, дітям краще буде проживати з ним.
12.09.2017 позивач ОСОБА_4 подала заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої 04.08.2017 відповідач ОСОБА_3 без її дозволу забрав дочку ОСОБА_7 за місцем свого проживання і додому її не повернув, внаслідок чого дитина не відвідує школу. Також позивач вказувала про те, що з грудня 2016 року відповідач разом з нею не проживає, пішов з сім'ї, після чого діти залишилися проживати разом з нею. Вона вважає, що дітям буде краще проживати разом з нею, оскільки вона має постійне місце проживання, місце роботи, отримує заробітну плату, має можливість належним чином утримувати дітей, доглядати за ними, розвивати та вчити. Крім того, вона не має наміру перешкоджати відповідачу у спілкуванні з дітьми, але вважає, що вони повинні проживати разом з нею. Просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 33 % від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до повноліття дітей, визначити місце проживання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з нею.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_4.
Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 33 % від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04.01.2017 і до повноліття дітей.
В частині позовних вимог ОСОБА_4 про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_6 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн.
| Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн.
Не погодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно не відповідає приписам норм чинного законодавства України, а також інтересам дітей та порушує права дитини на нормальні умови проживання та гармонійний розвиток. Коротко викладено обставини справи. Зокрема зазначав, що суд при ухваленні рішення не врахував вимоги СК України, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо виховання дітей, але перш за все слід враховувати інтереси дітей. А як вбачається із рішення суду, не було враховано думку дитини, яка висловила своє бажання проживати з батьком, а з мамою спілкуватися. Також судом не було враховано Висновок фахівця за результатами психологічного обстеження соціально-психологічних якостей особистостей ОСОБА_3 Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. З Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII.
Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-УИІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судові засідання призначені в приміщенні Апеляційного суду міста Києва на 14 травня та 04 червня 2018 року відповідач ОСОБА_3 та 3-ті особи не з'явились, про явку в судові засідання повідомлялись належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала повторну неявку відповідача та 3-х осіб в судове засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Повторну неявку відповідача ОСОБА_3 в судове засідання 04 червня 2018 року з причин хвороби не можна визнати поважною, оскільки розгляд справи був призначений до розгляду в апеляційному суді на 04 червня 2018 року на 11-00 год., а відповідач в цей же день 04 червня 2018 року з'явився в приміщення апеляційного суду у приймальну громадян о 09-04 год. та подав клопотання про відкладення розгляду справи по причині хвороби.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу частин 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону дивлячись на таке.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, та визначаючи місце проживання неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є доброю, турботливою матір'ю, створює належні умови для виховання та розвитку дочки. Так як зустрічний позов був також про визначення місця проживання дітей, але з батьком, то в цих позовних вимогах судом було відмовлено, оскільки суд прийшов до висновку про доцільність проживання доньки з матір'ю. У зв'язку із задоволенням позовних вимог позивача про визначення місця проживання доньки з нею,а син і проживає, суд задовольнив і її позовні вимоги про стягнення аліментів на дітей.
З такими висновками суду слід погодитись оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами доказів та норм матеріального права.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.08.2003 по 03.03.2017 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб та рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2017 про розірвання шлюбу (а.с. 5-6, 195-196 т.1).
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.
Як вбачається з матеріалів справи спір між сторонами виник відносно визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів. Кожний із батьків пред'являючи позов до суду вважав, що дітям краже буде проживати саме з ним.
При розгляді справи встановлено, що сторони у справі з грудня 2016 року разом не проживають, відповідач пішов з сім'ї і проживає окремо, а діти залишилися проживати з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 але у серпні 2017 року відповідач без згоди позивача забрав малолітню дочку ОСОБА_7 і не повернув матері. З того часу дочка проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_2
Оскільки дитина стала проживати з батьком поза волею матері, то остання звернулась до суду за захистом порушеного права.
Згідно з ч. 1, 2 і ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
При ухваленні рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Позивач ОСОБА_4 зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_3 відповідно до довідки (а.с.86 т.1). Разом з нею у квартирі зареєстровані та проживають її батьки та неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Також у квартирі зареєстровані брат позивача ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_3 Вказана квартира належить на праві власності позивачу, її батькам та брату у рівних частинах згідно Свідоцтву про право власності (а.с. 85 т.1).
Позивач ОСОБА_4 на даний час працює в Національній академії Служби безпеки України, що підтверджується довідкою від 03.02.2017 (а.с.84 т.1), отримує заробітну плату, середній розмір якої становить 6047, 00 грн. ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.127), на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а.с.92-93 т.1), має педагогічну освіту (вчитель історії), що підтверджується дипломом спеціаліста (а.с.242 т.1), є волонтером, 07.03.2017 була нагороджена Президентом Благодійної організації «Благодійний фонд «Інна» подякою (а.с.243 т.1).
Службою у справах дітей було обстежено житлово-побутові умови проживання позивача за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.91 т.1), відповідно до якого умови проживання відповідають санітарним вимогам, створено всі умови щодо утримання та виховання дітей.
Відповідач ОСОБА_3 працює у ПрАТ «Фарлеп-Інвест» на посаді керівника групи оперативної підтримки, що підтверджується відповідною довідкою від 01.11.2016 (а.с.35 т. 1), отримує заробітну плату, середній розмір якої становить 10970,00 грн. ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.67 т.1). ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 але з грудня 2016 року проживає за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.179 т.1).
Працівниками Служби у справах дітей Оболонської РДА було обстежено житлово-побутові умови проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.187 т.1), відповідно до якого умови проживання відповідають всім нормам, для виховання та розвитку дитини створено належні умови; за даною адресою проживають ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 (мати відповідача).
Неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований та проживає разом з матір'ю, є учнем Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 202 з поглибленим вивченням природничо-математичних наук Деснянського району м. Києва, позитивно характеризується за місцем навчання, що підтверджується характеристикою (а.с.88 т.1).
Також у характеристиці зазначено і про те, що мама ОСОБА_4 приділяє велику увагу у вихованні сина, є для нього авторитетом, у родині теплі й щирі стосунки, мама бере активну участь у житті класу, є членом батьківського комітету. При цьому батько дитини за 2 роки навчання жодного разу не був у школі, ніколи не цікавився навчанням свого сина.
Малолітня ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою місця проживання матері, але з серпня 2017 року проживає разом з батьком. У 2017 році ОСОБА_7 була зарахована до 1-В класу школи № 190 Деснянського району м. Києва, але школу дитина не відвідувала, що підтверджується відповідними довідками від 01.09.2017 року та від 11.09.2017 (а.с.128-129 т.1).
Відповідно до Договору про надання освітніх послуг від 31.08.2017, укладеного між Загальноосвітнім навчальним закладом І-ІІІ ступенів з дистанційною формою навчання ТОВ «Центр дистанційної освіти «Джерело» та ОСОБА_3 (а.с. 197-199 т.1), ОСОБА_7 є учнем і навчається дистанційно.
Згідно Висновку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві Державної адміністрації № 102/03/31-6246 від 13.07.2017 (а.с.126 т.1) Служба не заперечує проти визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з матір'ю ОСОБА_4 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 12 від 06.07.2017року).
Суд першої інстанції при розгляді даної справи вислухав думку дітей щодо визначення місця їх проживання з одним з батьків.
Так, опитаний у суді неповнолітній ОСОБА_6 пояснив, що з грудня 2016 року його батько ОСОБА_3 проживає окремо від них. Відносини у нього з батьком протягом тривалого часу дуже складні, оскільки протягом 5 років батько з ним на розмовляє через конфлікт, що стався, коли йому було 9 років. У серпні 2017 року батько забрав від них сестру і з того часу вони з мамою не бачилися із сестрою і майже не спілкувалися. З мамою у нього дуже гарні стосунки, мама його розуміє і в усьому допомагає, він може говорити з нею на різні теми. Бажає, щоб він з сестрою жили разом з мамою, з батьком він жити не хоче.
Допитана у суді малолітня ОСОБА_7 пояснила, що вона деякий час проживає з батьком та бабусею, у них дуже гарні стосунки, вона навчається, малює, спілкується з друзями, батько постійно їй приділяє увагу, гуляє з нею, у вихідні дні вони постійно відвідують різні розважальні місця, де вона катається на роликах, спілкується з друзями, ходять в кіно. Також зазначила, що тривалий час не бачила маму і не спілкувалася з братом. Хоче жити з батьком, але при цьому не заперечує проти зустрічей та спілкування з мамою. Вказувала, що вони вдень не виходять на вулицю, оскільки батько боїться, щоб мати її не забрала, що змушує їх виходити на вулицю лише з батьком ввечері, або у вихідні дні.
Пояснення дитини також є підтвердженням того, що батьком вчиняються дії, направлені на обмеження матері у спілкуванні з дитиною.
Згідно з ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положенням ч. 1 ст. 12 Закону України &quso;Про охорону дитинства&quju; визначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статей 155, 180, 181, 182, 183 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а при ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку, у розмірі визначеному судом.
В статті 180 Сімейного Кодексу України відтворюються положення статті 51 Конституції України, зобов'язуючи батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей.
За загальним правилом способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними ( ч. 1, 2 ст. 181 СК України). У разі відсутності домовленості між батьками відносно утримання їх дітей той із батьків, з яким проживає дитина (діти), має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає два способи визнання розміру аліментів: у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини ( стаття 183 СК України) та у твердій грошовій сумі ( стаття 184 СК України).
Частиною 1 ст.183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 &qu l;Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів&quп.;, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Так як суд прийшов до висновку про визначення місця проживання доньки ОСОБА_7 з матір'ю, а син ОСОБА_11 з матір'ю проживає, то і висновок суду про стягнення аліментів із ОСОБА_3 у розмірі 33 % від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04.01.2017 і до повноліття дітей на користь позивача ОСОБА_4 відповідає вимогам закону.
Розглядаючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та визначив місце проживання доньки ОСОБА_7 з матір'ю, оскільки дитина у віці 7-ми років, до того ж, як її забрав батько за місцем свого проживання , постійно виховувалась із матір'ю та братом, яка піклувалась про дитину. Доказів того, що мати негативно впливала на дитину до виникнення судового спору між сторонами матеріали справи не містять.
Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку, що місце проживання доньки ОСОБА_7 слід визначити з матір'ю, а син ОСОБА_6, досягши 14 років місце свого проживання визначив самостійно з матір'ю, то правильним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання дітей повинні бути залишені без задоволення.
Доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції не відповідає приписам норм чинного законодавства України, а також інтересам дітей та порушує права дитини на нормальні умови проживання та гармонійний розвиток,а також не врахування висновку психолога, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
У даній справі суд першої інстанції встановив, що мати дітей має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.
При цьому суд в цій справі не встановив виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання доньки ОСОБА_7 з матір'ю, а син самостійно визначив місце проживання з матір'ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дітей зі своєю матір'ю.
За таких обставин, всі висновки суду першої інстанції щодо правомірності заявленого позову ОСОБА_4 повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону, як і висновки суду щодо безпідставності заявленого позову ОСОБА_3 та неможливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить, а до суду апеляційної інстанції він не з'явився.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,-
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 13 червня 2018 року.
Головуючий:
Судді:
Судове рішення № 74777594, Апеляційний суд міста Києва було прийнято 04.06.2018. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 754/22/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: