Ухвала суду № 74774990, 19.06.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3540/18

У Х В А Л А

Іменем України

14 червня 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі

головуючого: судді – Степаненка О.М., секретаря Чмих І.С.,

за участю: прокурора – Купчина А.Ю.

засудженого - ОСОБА_1,

захисника – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси заяву засудженого ОСОБА_1 про застосування зворотної дії закону, що пом’якшує покарання та поліпшує становище, приведення вироку у відповідність із заміною міри покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк,

в с т а н о в и в:

Засуджений ОСОБА_1 у заяві зазначає, що він засуджений вироком апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 до довічного позбавлення волі. При цьому засуджуючи за ст.190-1 КК України в ред. Закону 1960 року, міру покарання суд призначив за ч.2 ст. 115 КК України в ред. 2001 року.

На час вчинення інкримінованого йому злочину за ст. 190-1 КК України був чинний Кримінальний кодекс 1960 року. Санкція визначеної статті не передбачала покарання у виді довічного позбавлення волі, натомість передбачалось максимальне покарання у виді позбавлення волі на 15 років, або смертну кару.

Рішенням Конституційного суду України від 29.12.1999 №11-рп/99 була скасована смертна кара. Отже, на думку ОСОБА_1, мірою покарання, яка могла бути призначена йому за ст. 190-1 КК України (в ред. 1960) станом на 11.04.1998 (дата вчинення злочину), не може перевищувати 15 років позбавлення волі. Обґрунтовуючи свої доводи засуджений посилається на положення ч.4 ст. 5 КК України (в ред. 2001), а саме: якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотню дію в часі має той закон, що пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи; а також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Скоппола проти Італії», ключовий висновок якого зводиться до наступного: незастосування судом більш м'якого кримінального закону, прийнятого до винесення остаточного рішення у кримінальній справі, є порушенням принципу зворотної дії кримінального закону у часі.

Засуджений ОСОБА_1 як у заяві так і під час судового розгляду просив привести вирок апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 у відповідність, застосувати зворотню дію закону про кримінальну відповідальність, який діяв з 29.12.1999 до набрання чинності Закону України №1483-ІІІ від 22.02.2000 (04.04.2000) та замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м’яке у виді позбавлення волі на 15 років. В зв’язку з відбуття ним повного строку покарання за вироком апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2001 просив звільнити його від подальшого покарання.

Його захисник ОСОБА_2 підтримав доводи ОСОБА_1, просив задоволити його заяву.

Прокурор Купчин А.Ю. просив відмовити в задоволенні клопотання посилаючись на безпідставність доводів засудженого.

Суд, заслухавши доводи та заперечення учасників судового розгляду, встановив наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 засуджений вироком апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2002 за ст. 190-1 КК України (в ред. 1960) до довічного позбавлення волі; за ст. 69 КК України (в ред. 1960) до 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності; за ст. 187 ч.4 КК України (в ред. 2001) до 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності; за ст. 223 ч.2 КК України (в ред. 1960) до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності. На підставі ст.42 КК України (в ред. 1960) за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 5 КК України, на що посилається засуджений ОСОБА_1, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Для правильного вирішення заяви ОСОБА_1 суд проводить аналіз законодавства, яке передбачало кримінальну відповідальність за вчинені ним злочини.

Кримінальний кодекс України 1960 року містив положення про смертну кару як виняткову міру покарання, в тому числі й за злочин, передбачений ст. 190-1 КК України в ред. 1960 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.12.1999 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Кодексу 1960 року, які передбачали смертну кару як вид покарання.

Верховна Рада України шляхом прийняття Закону № 1483 привела Кодекс 1960 року у відповідність із вказаним Рішенням Конституційного Суду України. У цьому Законі комплексно вирішені питання, що стосувалися заміни смертної кари як виду кримінального покарання таким видом покарання, як довічне позбавлення волі.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 1-рп\2011 від 26.01.2011 дійшов до наступних висновків.

З дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29.12.1999 і до набрання чинності Законом №1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом №1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари.

Однак наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що Кодекс 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94 КК 1960 року). Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 Кодексу 1960 року).

За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Як зазначив Конституційний Суд України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п'ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009).

Крім того, Конституційний Суд України вважає, що після Рішення від 29.12.1999 Кримінальний кодекс 1960 року не став новим законом, що пом'якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів.

Конституційний Суд України виходить з того, що в частині четвертій статті 5 Кодексу 2001 року йдеться про можливість його зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Такі ж висновки містяться в п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2000 від 19.04.2000.

В даному конкретному випадку підстави для заміни покарання призначеного ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 372, 376, 537, 539 КПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про застосування зворотної дії закону, що пом’якшує покарання та поліпшує становище, приведення вироку у відповідність із заміною міри покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Черкаської області шляхом подання через Придніпровський районний суд міста Черкаси апеляційної скарги протягом семи днів з дня проголошення повного тексту ухвали, а для засудженого - з дня отримання ним копії повного тексту ухвали.

Суддя: ОСОБА_3