Вирок № 74772217, 19.06.2018, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/422/17

1-кп/544/10/2018

Номер рядка звіту 18

В И Р О К

іменем України

19 червня 2018 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого: судді Нагорної Н.В.,

за участю:

секретаря Ралець О.С., Киричевської В.М., Чеботарьової Л.В.,

прокурорів Алещенко Н.П., Пожарова О.О.,

потерпілого ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника обвинуваченого - адвоката Негодяєва С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пирятин кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170290000117 від 13.03.2017, за обвинувальним актом стосовно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Трипутні Дубровицького районгу Рівненської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, розлученого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовозобов'язаного, проживаючого: АДРЕСА_1, в силу ст.89 КК України не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 08 березня 2017 року близько 17-00 години, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, з метою придбати в борг спиртні напої прийшов до ОСОБА_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_2, підійшовши до вхідних дверей будинку ОСОБА_1, виявив, що вони прихилені та на замикаючий пристрій не закриті. Після цього ОСОБА_2 відчинив вхідні двері до будинку, щоб погукати та пересвідчитися, що ОСОБА_1 знаходиться вдома. Коли ОСОБА_1 не відізвався, ОСОБА_2, вирішивши, що ОСОБА_1 дрімає в одній із кімнат будинку, пройшов в середину будинку для того, щоб розбудити останнього. Після того, як ОСОБА_2 побачив, що господаря будинку немає вдома, він, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав грошові кошти в сумі 1000 гривень двома купюрами по 500грн. із кишені курточки потерпілого ОСОБА_1, яка знаходилась на дверцятах шафи в одній із кімнат будинку, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вказану суму. Після скоєного ОСОБА_2 з місця злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводився лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Суду пояснив, що 08 березня 2017 року ввечорі він прийшов до ОСОБА_1 для того, щоб взяти в борг у нього горілки, так як пару разів ОСОБА_1 давав йому в борг горілку. Підійшов до будинку, двері були привідкриті, погукав, ніхто не обізвався, тоді він зайшов у середину. Побачив, що на столі стояла та горіла лампа. Він вголос спитав, чи вдома ОСОБА_1. Ніхто не обізвався. Тоді він побачив на двері шафи курточку, поліз по кишенях та знайшов у правій кишені гроші: дві купюри по 500грн., вирішив їх вкрасти. Після цього вийшов з хати та пішов додому. Він хотів повернути викрадені гроші в сумі 1000грн. ОСОБА_1, але той гроші не взяв, сказав, що грошей було більше. У скоєному щиро кається, просить суд суворо не його карати та звільнити від покарання на підставі п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Не зважаючи на визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_2 його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, досліджених безпосередньо в судовому засіданні, а саме:

- показаннями допитаного в ході судового провадження потерпілого ОСОБА_1, який пояснив, що у нього дружні стосунки з обвинуваченим. Останній часто приходив до нього похмелятися. 08 березня 2017 року він приїхав із заробітків з Києва. Вдома переодягнувся, куртку, в якій лежали гроші, залишив вдома, узяв 100грн. та поїхав на велосипеді у магазин.

Доводи потерпілого про те, що ОСОБА_2 викрав у нього не 1000грн, а 3000грн. не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи потерпілого в тій частині, що дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ч.3 ст.185 КК України як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, є безпідставними та недоведеними з огляду на те, що ОСОБА_2 опинився в будинку потерпілого ОСОБА_1 з метою купівлі алкогольних напоїв та умисел на заволодіння майном ОСОБА_1 виник, коли обвинувачений знаходився в середині будинку потерпілого. З огляду на викладене викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло, так як умисел на викрадення майна у ОСОБА_2 виник під час перебування в будинку потерпілого (п.22 Постанови Пленуму ВСУ 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»).

Також недоведеним є показання потерпілого ОСОБА_1 про те, що сусідка ОСОБА_4 бачила, як 08.03.2017 ОСОБА_2 проник в середину його будинку, з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1, 2 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У частині четвертій статті 95 КПК України визначено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Судом, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, були створені потерпілому ОСОБА_1 необхідні умови для реалізації його процесуальних прав щодо подання суду своїх доказів, заявлення клопотань про допит свідка ОСОБА_4, про що потерпілому неодноразово роз'яснювалось у судовому засіданні. Однак потерпілий категорично відмовився подавати суду такі докази та заявляти клопотання про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_4

З урахуванням вказаних норм процесуального права, дотримуючись принципів змагальності та безпосередності дослідження показань, суд вважає показання потерпілого ОСОБА_1 в цій частині недостовірними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.

- показаннями допитаної в ході судового провадження свідка ОСОБА_5, яка пояснила, що обвинувачений - це її рідний брат. 13 березня 2017 року до неї додому прийшли працівники поліції та повідомили, що брат вкрав у ОСОБА_1 гроші. Коли вона спитала про це у брата, то він підтвердив, що вкрав вдома у ОСОБА_1 в курточці, що висіла на двері шафи, гроші в сумі 1000грн. Наступного дня вона, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 хотіли повернути ОСОБА_1 викрадені гроші, а взамін щоб ОСОБА_1 написав розписку. ОСОБА_1 написав розписку у сільській раді про те, що отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1000грн., а решта суми буде вирішена в суді. Що це за решта, вона не знає, можливо моральне відшкодування;

- показаннями допитаного в ході судового провадження свідка ОСОБА_6, який пояснив, що почув в селі про те, що ОСОБА_2 викрав гроші у ОСОБА_1. Він спитав у ОСОБА_2, чи це правда, на що той відповів, що дійсно вкрав 1000грн. Він також питав у ОСОБА_1, скільки грошей викрав у нього ОСОБА_2, той сказав, що 1000грн. Оскільки ОСОБА_2 працює у нього, то останній попросив зайняти йому гроші в сумі 1000грн, щоб повернути їх ОСОБА_1. Він дав цю суму. Сестра обвинуваченого запропонувала, щоб ОСОБА_1 написав розписку про отримання ним грошей від ОСОБА_2. ОСОБА_1 погодився та писав розписку у сільській раді про те, що отримав від ОСОБА_2 викрадені гроші в сумі 1000грн.;

- показаннями допитаної в ході судового провадження свідка ОСОБА_8, яка пояснила, що вона працює секретарем сільської ради. Навесні 2017 року до неї в кабінет прийшли ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 для того, щоб написати розписку з приводу крадіжки, яку вчинив ОСОБА_2 у ОСОБА_1. Розписку писав ОСОБА_1, потім ОСОБА_5 забрала її та прочитала вголос. В розписці говорилось про суму 1000грн.;

- показаннями допитаного в ході судового провадження свідка ОСОБА_9, який пояснив, що він працює на посаді землевпорядника у сільській раді. Навесні 2017 року прийшов зранку на роботу та побачив у секретаря сільради ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_1. Як йому стало згодом відомо, вони приходили для того, щоб ОСОБА_1 написав розписку про отримання викрадених у нього ОСОБА_2 грошей;

- показаннями допитаного в ході судового розгляду свідка ОСОБА_10, який пояснив, що його рідний брат ОСОБА_2 08.03.2017 близько 24-00 години прийшов додому, показав йому грошові кошти в сумі 1000грн. двома купюрами по 500грн. та сказав, що заробив їх. Потім ОСОБА_2 взяв одну купюру 500грн. та вони разом пішли до місцевої мешканки купити самогону. Стосунки у брата та ОСОБА_1 нормальні, брат часто допомагав ОСОБА_1 по господарству;

- показаннями допитаної в ході судового провадження свідка ОСОБА_11, яка пояснила, що у березні 2017 року (це було після дня її народження, тобто після 5 числа) близько опівночі до неї прийшов ОСОБА_2 для того, щоб купити горілки. Розраховувався він з нею купюрою в розмірі 500грн. Вона спитала, звідки в нього така велика сума грошей, він сказав, що заробив у лісника. До конфлікту ОСОБА_2 і ОСОБА_1 дружили, ОСОБА_2 часто допомагав по господарству ОСОБА_1;

- показаннями допитаної в ході судового провадження свідка ОСОБА_12, яка пояснила, що разом з ОСОБА_13 була понятою під час огляду місця події у будинку ОСОБА_1 Вони були свідками того, як ОСОБА_1 у своєму будинку вказав на місце, звідки у нього викрали гроші. При цьому він назвав викрадену суму 1000грн. Потім відразу ОСОБА_2 показав на місце, звідки він викрав гроші у ОСОБА_1.

- протоколом огляду місця події від 13.03.2017 та ілюстративною таблицею до нього, згідно з якими ОСОБА_1 вказав на місце, звідки у нього були викрадені грошові кошти. В ході огляду місця події були вилучені два сліди відбитків пальців рук (а.с.91-96);

- висновком експерта від 20.04.2017 №1114, відповідно до якого сліди папілярного узору руки залишені безіменним пальцем правої руки та вказівним пальцем лівої руки особою, дактилоскопічна карта якої заповнена на ім'я ОСОБА_2 (а.с.97-103);

- висновком судово-психіатричної експертизи №161 від 13.04.2017, згідно якого ОСОБА_2 на даний час будь-яким хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності не страждає, а виявляє ознаки вродженого недоумства рівня легкої розумової відсталості. Ступінь розумової відсталості у ОСОБА_2 є таким, що не позбавляв його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого йому протиправного діяння і не позбавляє здатності усвідомлювати свої дії керувати ними на даний час. Схильності до несвідомого, неконтрольованого потоку фантазування, навіювання та брехні ОСОБА_2 не виявляє. ОСОБА_2 під дію ч.2 ст.19, ч.3 ст.20 КК України не підпадає, може постати перед судом. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (а.с.127-133).

При цьому оцінюючи протокол проведення слідчого експерименту від 23.03.2017 за участю підозрюваного ОСОБА_2 на належність та допустимість суд оцінює вказаний доказ недопустимим з огляду на наступне.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Закон (ст.92 КПК України) покладає обов'язок на сторону обвинувачення доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості представлених доказів.

Згідно ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У пункті третьому частини другої статті 87 КПК України закріплено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: порушення права особи на захист.

Згідно п.1 ч.1 ст.49 КПК України слідчий зобов'язаний забезпечити захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.52 КПК України обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.

У матеріалах кримінального провадження міститься довідка від 15.03.2017 про те, що ОСОБА_2 перебуває на «Д» обліку у лікаря психіатра з діагнозом легка розумова відсталість.

Наведене свідчить про те, що з 15.03.2017 ОСОБА_2 повинна бути забезпечена обов'язкова участь захисника як особі, яка внаслідок психічної вади не здатна повною мірою реалізувати свої права. Проте, як убачається з протоколу проведення слідчого експерименту від 23.03.2017 за участю підозрюваного ОСОБА_2, останньому не була забезпечена обов'язкова участь захисника під час проведення вказаної слідчої дії, тобто було порушено право підозрюваного на захист.

Таке порушення права особи на захист є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, що є безумовною підставою визнання отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини доказів недопустимими.

З огляду на викладене суд визнає протокол проведення слідчого експерименту від 23.03.2017 за участю підозрюваного ОСОБА_2 недопустимим доказом.

Отже, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч.1 ст.337 КПК України в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, проаналізувавши перераховані вище докази на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, та враховуючи, що можливості для збору додаткових доказів сторонами не пропонується, і аналіз цих доказів привів до того, що вони є такими, що доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, тому суд вважає за можливе покласти їх в основу обвинувального вироку.

Суд дії обвинуваченого ОСОБА_2 кваліфікує за ч.1 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

При призначенні покарання суд, відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Вчинений обвинуваченим злочин за ч.1 ст.185 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.

Обвинувачений ОСОБА_2 не працює, за місцем проживання характеризується посередньо (а.с.123), має на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с.112, 113), перебуває на обліку у лікаря психіатра, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, до адміністративної відповідальності не притягувався (а.с.124), в силу ст.89 КПК України не судимий (а.с.114-115).

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття в скоєному.

Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнає вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

При прийнятті судового рішення про міру покарання суд враховує інформацію, що характеризує обвинуваченого, яка міститься в досудовій доповіді (а.с.48-49).

Беручи до уваги викладене, враховуючи положення ст. 65 КК України, особу обвинуваченого ОСОБА_2, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, приймаючи до уваги положення ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення ним нових злочинів, суд вважає, що з метою виправлення обвинуваченого ОСОБА_2, попередження з його боку вчинення нових злочинів і досягнення інших цілей покарання, йому слід призначити покарання у виді громадських робіт.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації таке покарання буде адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності, даним про особу, достатнім для перевиховання обвинуваченого та попередження скоєння нових злочинів.

Під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник - адвокат Негодяєв С.В. заявили клопотання про звільнення ОСОБА_2 від відбування кримінального покарання на підставі п. "в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 році".

Суд, заслухавши думку прокурора, який не заперечував проти застосування до обвинуваченого акту амністії, вважає, що клопотання необхідно задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про застосування амністії" установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Статтею 10 Закону України "Про амністію у 2016 році" встановлено, що питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.

Відповідно до п. "в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, зокрема не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_2 має на утриманні двох неповнолітній дітей: ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_7, відносно яких ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлений, що підтверджено довідкою Служби у справах дітей Пирятинської РДА (а.с.137).

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_2 амністії, передбачених ст. 4 Закону України України "Про застосування амністії в Україні" та ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році", судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_2 поширюється дія Закону України "Про амністію у 2016 році", а тому він підлягає звільненню від відбування покарання.

Суд роз'яснює обвинуваченому ОСОБА_2 наслідки застосування амністії, а саме: в подальшому протягом останніх десяти років амністія до нього не може бути застосована.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, який був пред'явлений потерпілим на стадії судового розгляду у судовому засіданні 12.01.2018, повернутий судом потерпілому у зв'язку з тим, що останнім був порушений порядок подання такого позову. При цьому суд роз'яснює потерпілому ОСОБА_1, що він має право пред'явити цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК.

Суд вважає за необхідне згідно ст. 124, 126 КПК України стягнути з ОСОБА_2 судові витрати за проведену експертизу.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 не застосовувався.

Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, і призначити покарання за даним законом у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.

На підставі п. "в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_2звільнити від відбування покарання.

Речові докази: два сліди пальців рук, які вилучені 13.03.2017, та дактилоскопічну карту, яку заповнено на ім'я ОСОБА_2 - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави в УДКСУ у Пирятинському районі, код установи банку 831019, код ЄДРПОУ 37958534, банк одержувача: ГУДКСУ в Полтавській області, р/р №31118115700379, витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні №12017170290000117, в сумі 770 (сімсот сімдесят) гривень 35 копійок.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Пирятинський районний суд Полтавської області.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набуває законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому та прокурору.

Суддя Н.В.Нагорна