Постанова № 74766139, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1584/17

Категорія: 8.3.11 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді – доповідача ОСОБА_1судді –ОСОБА_2судді – ОСОБА_3 розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Новокаховської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 р. прийнятим о 10.56 год. у складі судді Варняка С.О. по справі № 821/1584/17 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Великоолександрівського відділення Новокаховської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області, Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

I.ПРОЦЕДУРА:

26.10.2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Великоолександрівського відділення Новокаховської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області, Головного управління ДФС у Херсонській області та просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 30 червня 2016 р. №87453-0000 винесене Новокаховською ОДПІ Великоолександрівським відділенням, яким визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб 5398,96 грн.;

від 30 червня 2017р. № 36279-0000 винесене ГУ ДФС у Херсонській область, яким визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб 5599,39 грн.

ПостановоюХерсонського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року позов був задоволений.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, представник Новокаховської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив його скасувати та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги представник Новокаховської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області обґрунтовує тим, що питання переходи права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній регулюється ст. 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України. Нинішня редакція цих норм чітко встановлює, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Так як, використання землі в Україні є платним, з особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, повинна справлятися плата за землю.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження, відповідно до п.1 ч. 1 ст.311 КАС України .

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судами 1-ої та апеляційної інстанції було встановлено ,що 21.12.2007 року під реєстраційним номером 10079758 було зареєстроване за ОСОБА_4М.(РНОКПП НОМЕР_1) право власності на 60/100будівлі кінотеатру «Промінь» по вул.Леніна,141 ,загальною площею 114,9 кв.м.

Рішенням Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області від 09.02.2010 року за № НОМЕР_2 ОСОБА_4 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки несільськогосподарського призначення орієнтовною площею 580 кв.м. в оренду під розміщення та обслуговування колишньої будівлі кінотеатру «Промінь» по вул.Леніна,141 з земель запасу селищної ради для ведення комерційної діяльності.

Згідно плану розмежування земельної ділянки під будівлею колишнього кінотеатру «Промінь» по вул.Леніна,141,під будівлею ,що належить ОСОБА_4 -0,0407 га та площа земельної ділянки ,що знаходиться у користуванні ОСОБА_4- 580 кв.м., якій 11.07.2011 року привласнений кадастровий номер 6520955100:01:025:0028.

30 червня 2016 р. Великоолександрівським відділенням Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області винесене податкове-повідомлення рішення № 36279-0000, яким ОСОБА_4 визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб 5398,96 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 р. у справі № 821/2225/16 стягнуто з ОСОБА_4 податковий борг з орендної плати з фізичних осіб у сумі 5398 грн. 96 коп. до місцевого бюджету Великоолександрівської селищної ради (р/р 33216815700064 в ГУ ДКСУ у Херсонській області, код ОКПО 37920296, МФО 852010, код призначення платежу 18010900).

30 червня 2017 р. ГУ ДФС у Херсонській області винесене податкове-повідомлення рішення № 36279-0000, яким ОСОБА_4 визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб 5599,39 грн.

Вказаний розмір був розрахований як 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Отже, ПК визначив обов’язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі".

Згідно п.288.2 ст. 288 ПК України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Відповідно до п.288.3 ст. 288 ПК України, об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно п. 288.4 ст. 288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до ст.289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПКплатниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК (редакції Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII, яка діє з 01.01.2015 р.), при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

В положеннях цієї ж норми в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року законодавець пов'язував обов'язок сплати податку за земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

Відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту , виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно із правовим висновком ,викладеним у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №826/14642/16платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

Обов'язок сплати цього податку для його платника у різні періоди часу був пов'язаний з різними подіями, а саме, до 01 січня 2015 року обов'язок виникав з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а після 01 січня 2015 року - з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №805/1221/17-а (К/9901/1955/17).

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "ОСОБА_5 Греції та інші проти Греції" (FormerKingofGreeceandOthers v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPincv. TheCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPincv. TheCzechRepublic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління" (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява №36985/97).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків( див.п. 57. Рішення ЄСПЛ по справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права , доходить до висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову , так як обов'язок сплати земельного податку у позивача , в порядку п. 287.7 статті 287 ПК України до 01 січня 2015 року виник з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а саме із врахуванням ,що 21.12.2007 року було зареєстроване за ОСОБА_4М право власності на 60/100 будівлі кінотеатру «Промінь» по вул.Леніна,141 ,загальною площею 114,9 кв.м. ,площа земельної ділянки - 580 кв.м., визначена за угодою , та якій 11.07.2011 року привласнений кадастровий номер 6520955100:01:025:0028.

У податковому повідомленні-рішенні від 30 червня 2016 р. № 87453-0000, Новокаховською ОДПІ (Великоолександрівське відділення) визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб 5398 грн. 96 коп., вірно визначено суму зобов’язання ,розраховану, як 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але неправомірно зазначено призначення платежу « зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб» замість «плати за користування земельною ділянкою».

У податковому повідомленні-рішеннівід 30 червня 2017 р. № 36279-0000, ГУ ДФС у Херсонській області, яким визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб 5599 грн. 39 коп. вірно визначено суму зобов’язання ,розраховану ,як 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але неправомірно зазначено призначення платежу « зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб» замість «плати за користування земельною ділянкою».

Суд апеляційної інстанції також доходить до висновку , що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи , та є підставами для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв’язку із новим розподілом судових витрат частково , підлягають відшкодуванню судові витрати ОСОБА_4, пов’язані зі сплатою судового збору за подачу позовної заяви -640 грн. слід відшкодувати у частині ?, а саме у розмірі 320 грн., так як стягнення відшкодування судових витрат на користь апелянта- суб’єкта владних повноважень – не передбачене нормами КАС України.

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 310, п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області – задовольнити частково , рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 р.- скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення :

Адміністративний позов ОСОБА_4 –задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції (Великоолександрівське відділення) від 30 червня 2016 р. № 87453-0000, в частині призначення платежу « зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб»

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській областівід 30 червня 2017 р. № 36279-0000, в частині призначення платежу « зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб»

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 320 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 12.06.2018 року

Суддя-доповідач ОСОБА_1Судді ОСОБА_3 ОСОБА_2