Постанова № 74766124, 19.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/5928/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Загороднюк В.І.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

представника апелянта – ОСОБА_2

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 05 квітня 2018 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Одесі, по справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_3 про примусове видворення за межі території України, -

ВСТАНОВИЛА:

05 квітня 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив примусово видворити з України громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.09.2015 було виявлено громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав без документів на право проживання в Україні, чим порушив ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ухилився від виїзду з України після закінчення тимчасового терміну перебування в Україні. 02.10.2015 р. Любарським РС УДМС в Житомирській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження відповідача та зобовязано його покинути територію України у термін до 01.11.2015 р. Зазначене рішення відповідач не виконав. 19.09.2017 р. відповідач отримав посвідку на тимчасове проживання з метою возз`єднання сім`ї з громадянкою України, яку було оформлено УДМС України в Миколаївській області за клопотанням його дружини. Під час оформлення документів для видачі посвідки на тимчасове проживання відповідач надав свій національний паспорт виданий 12.05.2015 р., в якому були завідомо недостовірні відомості щодо перетину державного кордону України (в паспорті проставлені підробленні дати-штампи ДПС України про перетин державного кордону України, що підтверджуються даними Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, отриманими з Управління СБУ в Одеській області). У зв`язку з вищенаведеним УДМС України в Миколаївській області було прийнято рішення від 26.01.2018 р. про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.1 ч.19 постанови КМУ від 28.03.2012 № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» та знято відповідача з обліку осіб, які тимчасово перебувають на території Миколаївської області. Законних підстав для перебування на території України не має. Законного джерела існування не має. Про те, що він знаходиться не території України нелегально йому відомо.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 05 квітня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_3 надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що справа була розглянута без його участі, заяву прро визнання позову він не надавав до суду, оскаржує рішення позивача про скасування посвідки на право постійного проживання, вважає, що мав законне право перебувати на Україніна підставі посвідки на тимчасове проживання. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) про примусове повернення відсутнє, а тому у позивача відсутні підстави звертатись до суду з цим позовом.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Протокольною ухвалою від 12.06.2018 р. явку відповідача ОСОБА_3 визнано обов`язковою та зобов`язано представника сповістити ОСОБА_3 про його виклик та обов`язкову явку в судове засідання на 19.06.2018 р. о 15:00.

Однак, відповідач до суду не з`явився.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.09.2015 р. було виявлено громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживав без документів на право проживання в Україні, чим порушив ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ухилився від виїзду з України після закінчення тимчасового терміну перебування в Україні. У результаті проведеної перевірки наявних документів та відібраних пояснень у відповідача було встановлено, що відповідач знаходиться на території України без документів на право проживання в Україні. Відповідач пояснив, що до України прибув вперше у 2010 році через консульство ОСОБА_4 в Україні. 12.05.2015 р. отримав паспорт та виїхав 14.06.2015 р. через КПП «Кучурган». На даний час перебуває на території України більше 90 днів у 180 денний період.

02.10.2015 р. Любарським РС УДМС в Житомирській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження відповідача та зобов`язано його покинути територію України у термін до 01.11.2015 р. Зазначене рішення відповідач не виконав.

Відповідно до матеріалів справи відповідач 19.09.2017 р. отримав посвідку на тимчасове проживання з метою возз`єднання сім`ї з громадянкою України, яку було оформлено УДМС України в Миколаївській області за клопотанням його дружини. Під час оформлення документів для видачі посвідки на тимчасове проживання відповідач надав свій національний паспорт виданий 12.05.2015 р., в якому були завідомо недостовірні відомості щодо перетину державного кордону України (в паспорті проставлені підробленні дати-штампи ДПС України про перетин державного кордону України, що підтверджуються даними Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, отриманими з Управління СБУ в Одеській області).

У зв`язку з вищенаведеним УДМС України в Миколаївській області було прийнято рішення від 26.01.2018 р. про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.1 ч.19 постанови КМУ від 28.03.2012 № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» та знято відповідача з обліку осіб, які тимчасово перебувають на території Миколаївської області.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вважав встановленим той факт, що громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на території України незаконно ухиляється від виїзду з України, законних підстав перебування його на території України судом не встановлено, у зв`язку з чим суд вважав заявлені позовні вимоги законними та обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 3 ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі Закон) передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно п.14 ст.1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону (ч.1 ст.23 Закону).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).

Згідно зі ст.30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

З наведеного можна дійти висновку, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 ст.16 Закону передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Частиною 15 ст.4 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, не передбачених частинами 2 - 14 цієї статті, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

За змістом пункту 2 ст.25 Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Частиною 2 ст.263 КУпАП передбачено, що осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушили прикордонний режим, режим в пунктах пропуску через державний кордон України або режимні правила у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні або транзитного проїзду через територію України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.

Згідно п.27 ч.1 ст.1 Закону пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності та приймаючи до уваги наявність фактів порушення відповідачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, незаконного перебування на території України, не виконання відповідачем рішення про примусове повернення а також не бажання залишати територію України, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог про примусове видворення відповідача є обгрунтованими та такими, що відповідають діючому законодавству в сфері, що регулює статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, колегія суддів враховує відсутність встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення відповідача.

При цьому, колегія суддів враховує також ту обставину, що відповідач мав час та можливість для того, щоб в установленому законом порядку звернутися із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Докази того, що в країні походження відповідач піддавався переслідуванням за політичні чи релігійні переконання, расові або етнічні ознаки в матеріалах справи відсутні.

Крім того, відповідно до п.30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 “Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні” при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п.“f” ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод затримання виправдане лише доти, поки провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не лише покладає на державу зобов'язання законодавчо визначити підстави позбавлення волі, а також містить вимоги щодо якості закону, на основі якого таке позбавлення волі може здійснюватись. Так, у справі Амюр проти Франції (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі Дугуз проти Греції Європейський суд постановив, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Аналізуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що затримання іноземців та осіб без громадянства можливе лише за наявності підстав вважати, що такі особи не мають документа, що дає право на виїзд з України, ухилятимуться від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатимуть проведенню процедури видворення або якщо існує ризик втечі таких осіб.

Як вбачається з матеріалів справи Любарським РС УДМС в Житомирській області було прийняте рішення №1 про примусове повернення в країну походження відповідача та зобовязано його покинути територію України у термін до 01.11.2015 р.

Вказане рішення не було виконано відповідачем, у зв`язку з чим Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулись до суду з адміністративним позовом про примусове видворення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Приморського районного суду м.Одеси ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 05 квітня 2018 року – залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик