Постанова № 74758692, 19.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року справа №812/2069/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гайдара А.В.. ОСОБА_1, розглянувши у порядку письмового апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 812/2069/17 (головуючий суддя І інстанції Секірська А.Г.), складеного в повному обсязі 19 лютого 2018 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування податкового повідомлення – рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2Е.) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі – ГУ ДФС у Луганській області), в якому просила скасувати податкове повідомлення – рішення № НОМЕР_1 від 07.12.2017 (а.с. 16-18).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року зазначений позов ФОП ОСОБА_2 задоволений повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення – рішення ГУ ДФС у Луганській області від 7 грудня 2017 року № НОМЕР_1 про нарахування ФОП ОСОБА_2 грошового зобов’язання у сумі 3654,32 та штрафних санкцій у сумі 913,64 грн. (а.с. 86-90).

Відповідач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, у зв’язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач не скористався податковою пільгою в порядку та строки, визначенні ПК України, подав уточнені декларації, які не відповідають змісту укладених угод між позивачем та Лисичанською міською радою в частині розміру орендної плати, чим порушено п.288.4 ст.288 ПК України, у зв’язку з чим до нього правомірно застосовано штраф в сумі 913,64 грн. та донараховано грошове зобов’язання з орендної плати в сумі 3654,32 грн. Також вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, оскільки відмовлено у залученні в якості третьої особи Лисичанської міської ради (а.с. 98-102).

Сторони в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_2) зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 23.03.2000 за №23810170000001671, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця серії В00 № 025640 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (а.с. 8, 10-11).

14.03.2007 між Лисичанською міською радою Луганської області (орендодавець) та орендарями: ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір оренди землі №040740600160, державна реєстрація від 19.04.2007, згідно якого орендодавець на підставі рішення № 217 від 21.02.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та експлуатації прибудови до магазину промтоварів з організацією окремого входу, яка знаходиться за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 362/5 (а.с. 22-24, 80).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0054 га (пункт 2 договору).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.09.2010 на даній земельній ділянці розташоване вбудоване приміщення магазину промтоварів з прибудовою, ? частка якого належить позивачу на праві спільної часткової приватної власності (а.с. 21).

Згідно з пунктом 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5292,18 гривень (на період будівництва), 26460,89 гривень (після завершення будівництва).

Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 44,10 грн на рік на період будівництва та 220,51 гривень на рік після завершення будівництва (пункт 11 договору).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції (пункт 10 договору).

Згідно з пунктом 33 договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв’язується у судовому порядку.

19.04.2007 сторонами договору підписано акт приймання – передачі об’єкта оренди – земельної ділянки (а.с. 81).

17.04.2015 між сторонами укладена додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2007 № 040740600160, якою внесені зміни до пунктів 5, 9, 11 договору, зокрема, пункт 5 змінили на: «Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить: на період експлуатації з 01.01.2015 складає 41447,78 грн», пункт 11: «Орендна плата вноситься орендарями щомісячно в розмірі на період експлуатації з 01.01.2015 – 345,40 грн не пізніше 30 числа наступного за звітним місяцем» (а.с. 26).

07.04.2016 сторонами укладеного додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2007 № 040740600160, якою внесені зміни до пунктів 5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, пункт 5 змінили на: “Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить: на період експлуатації з 01.01.2016 складає 65838,07 грн ”, пункт 11: «Орендна плата вноситься орендарями щомісячно в розмірі на період експлуатації з 01.01.2016 року – 548,65 грн не пізніше 30 числа наступного за звітним місяцем» (а.с. 82).

На виконання вимог пункту 49.1 статті 49, пункту 50.1 статті 50, пункту 54.1 статті 54, пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_2 до ДПІ у м. Лисичанську Луганської області подано податкову звітність зі плати за землю:

- звітну податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік від 30.01.2015, якою визначено податкове зобов’язання щодо орендної плати за землю на 2015 рік загальній сумі 2072,40 грн з розбивкою річної суми за місяцями з січня по грудень 2015 року по 172,70 грн (а.с. 29-31);

- звітну податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік від 16.02.2016, якою визначено податкове зобов’язання щодо орендної плати за землю на 2016 рік загальній сумі 3291,91 грн з розбивкою річної суми за місяцями з січня по листопад 2016 року по 274,33 грн, у грудні 2016 року – 274,28 грн (а.с. 32-33).

Самостійно визначені суми орендної плати за 2015 та 2016 роки позивачем сплачено, що підтверджується даними з виписки за особовим рахунком АТ «Укрсиббанк» з 01.01.2015 по 31.12.2015 (а.с 34-36), з 01.01.2016 по 31.12.2016 (а.с. 37-38), та визнається сторонами.

13.04.2017 позивачем до ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік від 13.04.2017 № НОМЕР_3 (а.с. 39-41) та уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік від 13.04.2017 № НОМЕР_4 (а.с. 42-44).

Відповідно до уточненої податкової звітності з плати за землю позивачем як платником орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності нараховано до зменшення податкового зобов’язання на 2015 рік у загальному розмірі 2072,40 грн, з розбивкою по місяцям січень – грудень 2015 року – по 172,70 грн (а.с. 39 зв.), на 2016 рік у загальному розмірі 3007,31 грн, з розбивкою річної суми за місяцями: січень – травень – по 393,11 грн, червень – на 329,10 грн, липень – грудень – по 118,78 грн (а.с. 42 зв.).

Разом з уточнюючими податковими деклараціями позивачем наданні пояснення з посиланням на статтю 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (а.с. 45).

16.11.2017 ГУ ДФС у Луганській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2015 до 31.12.2016, за результатами якої складений акт від 16.11.2017 № 3761/12-32-13-01/НОМЕР_2 (а.с. 46-47).

Камеральною перевіркою даних, задекларованих у податковій звітності по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності від 13.04.2017 № НОМЕР_3 за 2015 рік та від 13.04.2017 № НОМЕР_4 за 2016 рік встановлено заниження орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 у сумі 3654,32 грн, у тому числі за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 у сумі 2072,40 грн (172,70 грн х 12 місяців), та з 01.01.2016 по 31.12.2016 у сумі 1581,92 грн (по 274,33 грн з січня по травень 2016 року, 210, 32 грн за червень 2016 року).

Не погодившись з актом перевірки від 16.11.2017 позивач надала до контролюючого органу заперечення на акт від 16.11.2017 (а.с. 49-51).

Листом від 05.12.2017 № ФОП-729/12-32-13-01 ГУ ДФС у Луганській області повідомило позивача, що акт перевірки від 16.11.2017 є правомірним, а заперечення – необґрунтованими (а.с. 52-53).

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.12.2017 № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 3654,32 грн, та нараховано штрафні санкції у розмірі 913,64 грн (а.с. 19).

Спірним у справі є правомірність податкового повідомлення – рішення від 07.12.2017 № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 3654,32 грн, та нараховано штрафні санкції у розмірі 913,64 грн.

Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У підпункті 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з положеннями пунктів 288.1 – 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За пунктом 288.7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України.

Згідно статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до пунктів 287.1, 287.3, 287.4 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, позивач зобов’язаний сплачувати визначені в поданих податкових деклараціях узгоджені податкові зобов’язання.

Разом з цим, відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Приписами пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, позивач має право подати уточнюючий розрахунок до податкової декларації в передбачений законодавством строк.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем додержано визначений законодавством строк подання уточнень до декларацій за 2015-2016 роки.

Щодо посилань представника позивача на те, що при прийнятті спірного податкового повідомлення – рішення контролюючим органом проігноровано норми Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 1669 закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За результатами аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

Крім того, Закон № 1669 прийнято у часі пізніше ніж Податковий кодекс України.

Статтею 6 Закону № 1669 (в редакції, чинній до 08.06.2016) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Відповідно до частини п’ятої статті 11 Закону № 1669 Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14.04.2014 № 405/2014, у період з 14.04.2014 до її закінчення.

Розпорядженням КМУ від 30.10.2014 № 1053-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1669 був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до вказаного Додатку в розділі “Луганська область” пункт “Міста обласного значення” під номером 13, зокрема, зазначено: м. Сєвєродонецьк (Сєвєродонецька міська рада).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р “Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053” (далі за текстом – Розпорядження КМУ № 1079-р) зупинена дія розпорядження КМУ № 1053-р.

Розпорядженням КМУ № 1275-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1669 затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Відповідно до Додатку в розділі “Луганська область” пункт “Міста обласного значення” під номером 8, зокрема, зазначено: м. Лисичанськ (Лисичанська міська рада).

Пунктом 3 Розпорядження КМУ № 1275-р визнано такими, що втратили чинність розпорядження КМУ № 1053-р та розпорядження КМУ № 1079-р.

Таким чином, м. Лисичанськ (Лисичанська міська рада) Луганської області є населеним пунктом, на території якого з 14.04.2014 здійснювалась та здійснюється по теперішній час антитерористична операція, а відтак, позивач користується правом, встановленим статтею 6 Закону № 1669, щодо звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

За приписами статті 10 Закону № 1669 протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Однак, статтею 6 Закону № 1669 не вимагається отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення від плати за землю.

Законом України від 17.05.2016 № 1365-VIII “Про внесення змін до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування” (набув чинності 08.06.2016) внесено зміни до статті 6 Закону № 1669, а саме текст статті 6 викладено в такій редакції: “Звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону”.

Отже, статтею 6 Закону № 1669 (в редакції від 08.06.2016) звільнено суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону, де зазначено, що Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення” м. Лисичанськ Луганської області в них не зазначене.

Таким чином, відповідно до положень Закону № 1669 достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності стосовно конкретних суб'єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції за період з 14.04.2014 по 07.06.2016, і наявність сертифікату Торгово – промислової палати в даному випадку не вимагається, тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивач не скористався податковою пільгою, оскільки положення статті 6 Закону № 1669 не є податковою пільгою, що розповсюджується на позивача, не є правом позивача, реалізація якого залежить від дотримання певної процедури, а є спеціальною нормою закону, яка для суб’єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність на певній території протягом певного періоду в часі, в силу об’єктивних обставин - проведення антитерористичної операції - скасовує дію підстав для сплати, отже, і для нарахування певного податку, що відповідає принципу соціальної справедливості, що закріплений в підпункті 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та положенням пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Задекларовані позивачем в уточнюючих деклараціях з плати за землю за 2015-2016 роки показники відповідають умовам договору оренди землі, положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, статті 289 Податкового кодексу України, статті 6 Закону № 1669, що свідчить про відсутність правових підстав для збільшення контролюючим органом за наслідками камеральної перевірки податкових зобов’язань з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на загальну суму 3654,32 грн.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 913,64 грн.

З огляду на те, що за результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність визначення контролюючим органом позивачу податкового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 3654,32 грн, застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання також є безпідставним.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді скасування оскаржуваного податкового повідомлення – рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування, у зв’язку з чим суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Луганській області від 7 грудня 2017 року № НОМЕР_1 про нарахування ФОП ОСОБА_2 грошового зобов’язання у сумі 3654,32 грн. та штрафних санкцій у сумі 913,64 грн.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції за суттю вимог вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого апеляційна скарга не підлягає задоволенню і підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ч.5 ст.250, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст.ст. 321, ст.322, ч.1 ст.325, ст. 328, ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 812/2069/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування податкового повідомлення – рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 19 червня 2018 року.

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_4

ОСОБА_1