Постанова № 74757812, 17.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1286/18 Справа № 201/1/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся Н.Є.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Посунся Н. Є.

суддів – Лаченкової О.В., Пономарь З.М.

при секретарі – Гречишниковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кей-Колект» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровськ від 17 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса ОСОБА_3, ТОВ «Кей-Колект», треті особи: управління-служба в справах дітей Соборної районної у м.Дніпрі ради, ОСОБА_4 - про визнання рішення протиправним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов’язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 в позові, до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і ТОВ «Кей – Колект», посилаючись на незаконність дій нотаріуса щодо реєстрації права власності,- просить визнати незаконним рішення даного нотаріуса щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кей – Колект» на належну його сім*ї квартиру, скасувати вказане рішення в Державному реєстрі речових прав, зобов’язати нотаріуса вчинити дії по скасуванню запису у Державному реєстрі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені з підстав їх доведеності.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кей - Колект» просить скасувати рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки є публічно-правовим; судом не взято до уваги норми закону про мораторій; позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не можуть бути задоволені, оскільки чинним законодавством не передбачено такого способу захисту вказаних вимог.

Апеляційний суд, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вважає оскаржуване рішення законним, таким, що повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення, виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом першої інстанції вірно встановлено, що 10 листопада 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту в розмірі 59 315.00 доларів США до 09 листопада 2027 року.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 взятих на себе договірних зобов’язань між Банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

З метою забезпечення належного виконання кредитного договору між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено Договір іпотеки, за яким в іпотеку Банку передана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 83.2 кв. м..

У позичальника утворилась кредитна заборгованість, яку банк, скориставшись правом дострокової вимоги, письмовими заявами від 26 серпня 2008 року просив позивача і тертю особу погасити. Оскільки вони вимоги не виконали, за розрахунком кредитора розмір заборгованості станом на 01 червня 2010 року склав 421 258,46 грн..

За договором факторингу (а.с.81 т.1), укладеним між Банком та ТОВ «Кей-Коллект»,- останнє набуло право вимоги, в тому числі, і стосовно майна позивача за іпотечним договором. Після цього Товариство у заяві до приватного нотаріуса просило перереєструвати на нього право власності на іпотечну квартиру.

Приватний нотаріус ОСОБА_3 рішенням від 14 грудня 2015 року здійснила державну реєстрацію права власності на спірний об’єкт нерухомості за ТОВ «Кей-Коллект».

Перевіряючи доводи та заперечення сторін щодо законності даного рішення, райсуд вірно визнав його таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Так, іпотечний договір між сторонами укладений у 2006році. У цей час діяв ЗУ «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року, який і регулював іпотечні правовідносини. Його статтями 36, 37 передбачалось, що позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між сторонами іпотечного договору… у порядку, встановленому статтею 37 Закону, згідно якої – договір про задоволення вимог іпотекодержателя (а ним вважається і відповідне застереження в іпотечному договорі), який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності.

Статтею 33 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Із перелічених способів у договорі іпотеки не вбачається такий, який би давав право іпотекодержателю задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Тобто, укладаючи у 2006році іпотечний договір, позивач не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором -нотаріусом, а, значить, таку згоду він не надавав, а надавав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону, тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Таким чином, рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей – Колект» - є протиправним у зв’язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії (укладення договору) з майном.

Крім того, Законом «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м. для квартири.

Спірна квартира є місцем постійного проживання сім*ї позивача, в ній зареєстровані малолітні діти, Жовтнева районна у місті Дніпропетровську рада дозвіл органу опіки та піклування на вчинення будь-яких правочинів з житлом не надавала.

Правовідносини пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року в редакцій на час виникнення спірних реєстраційних дій.

Виходячи із «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868,- на час вчинення оскаржуваного рішення (14 грудня 2015 року) законодавством не було передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов’язаної із переходом таких прав на об’єкт нерухомості, а таке право внаслідок зміни законодавства виникло з 01 січня 2016 року.

Станом на 14 грудня 2015 року повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав були пов’язані законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Згідно ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Оскільки перереєстрація права власності мала відбуватись одночасно із вчиненням нотаріальної дії, а саме, посвідченням правочину, райсуд вірно вважав, що нотаріусом опосередковано порушені й права неповнолітніх осіб.

З огляду на викладене, висновок суду 1-ї інстанції про те, що обставини позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, є обґрунтованим.

Рішення відповідає нормам матеріального та процесуального законам.

Доводи апелянта в скарзі, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки є публічно-правовим, - не можна визнати обгрунтованим, так як спірні правовідносини виникли у зв’язку з невиконанням кредитних зобов’язань, зводиться до визнання права власності на предмет іпотеки – квартири позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Твердження апелянта про те, що суд 1-ї інстанції не взяв до уваги, що мораторій введено на примусове відчуження житлових приміщень, які є предметом іпотеки та забезпечують виконання зобов’язань позичальниками за валютними кредитами, в той час як державний реєстратор та іпотекодержатель не здійснюють примусове стягнення, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не можуть бути задоволені, оскільки чинним законодавством не передбачено такого способу захисту вказаних вимог, - є необґрунтованими, та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, з підстав, наведених вище.

Посилання апелянта в скарзі, що втручання будь-яких органів у діяльність державного реєстратора, пов’язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється та тягне за собою відповідальність, - є надуманим, таким, що протирічить положенням Конституції України, згідно яких – юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб.

Інші доводи апелянта перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення повинне бути залишене без змін як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального законів, а апеляційна скарга – без задоволення.

В зв’язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, сплачений апелянтом судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова чинна з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.В. Лаченкова

ОСОБА_5