Рішення № 74757104, 18.06.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 року м. Київ № 826/13494/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом до Національного банку України, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Голосіївському районі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (ПАТ «Укрсоцбанк»), в якому просила:

- зобов'язати Національний банк України надати інформацію на запит позивача від 19.07.2016, а в разі її відсутності, провести перевірку відділення «Новий ринок» Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» (м. Одеса, вул. Ніжинська, 29) з питань списання дебіторської заборгованості за кредитним договором від 27.10.2006 №2006/686/-Ф03.7/36, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», на підставі постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості»;

- зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі письмово підтвердити чи спростувати виконання банком постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 у відповідності до підпункту12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 №2275-V, з питань списання дебіторської заборгованості по кредитному договору від 27.10.2006 №2006/686/-Ф03.7/36, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернувся із запитами до Національного банку України та податкового органу, проте всупереч вимогам Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI останніми не надано відповідей по суті таких звернень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 у справі відкрито провадження.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представником позивача до суду подано клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Представник Національного банку України подала заперечення на адміністративний позов, зазначивши, що Національний банк України не є розпорядником запитуваної інформації та підстави для проведення перевірки, яку просила провести позивач, відсутні. Крім цього, представник наголосила, що списання безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Таке списання фінансового активу з балансу банку не встановлює, не змінює та не припиняє вимог кредитора до боржника за кредитним договором.

ДПІ у Голосіївському також надіслано до суду заперечення, у яких висловлено прохання відмовити у задоволені позовних вимог, з огляду на необґрунтованість заявленого позову.

Представники третьої особи в судові засідання не з'являлися, причини неявки не повідомляли, жодних заяв чи клопотань на адресу суду не надсилали.

Відтак, розглянувши в порядку письмового провадження наявні у матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.03.2016 позивач звернулась до ДПІ у Голосіївському районі із запитом на інформацію, в якому просила надати копію акту перевірки центрального відділення ПАТ «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 23.03.2016 та розшифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву банку, а також письмово підтвердити чи спростувати виконання третьою особою постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 у відповідності до підпункту 12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 №2275-V, з питань списання дебіторської заборгованості по кредитному договору від 27.10.2006 №2006/686-Ф03.7/36, укладеному між нею та ПАТ «Укрсоцбанк».

ДПІ в Голосіївському районі листом від 18.04.2016 №3829/0/26-50-08-03 у відповідь на вказаний запит повідомила, що дана інформація стосується третьої особи, інтереси якої охороняються законом, а отже така інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом, а тому не може бути надана.

19.07.2016 позивач звернулась до Національного банку України із запитом на інформацію, в якому просила повідомити, чи списано банком заборгованість згідно постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 по кредитному договору від 27.10.2006 №2006/686-Ф03.7/36, а також повідомити чи повернуто банком згідно цієї ж постанови резервування банку по кредитному договору від 27.10.2006 №2006/686-Ф03.7/36.

У відповідь на вказаний запит Національний банк України листом від 01.08.2016 №20-0004/64019 повідомив позивача, що листом від 04.01.2016 №20-0004/155 вже надавав відповідь з порушених у запиті питань.

Поряд з цим, листом від 04.01.2016 №20-0004/155 Національний банк України повідомив ОСОБА_1 про те, що не є розпорядником інформації і не має документів, що підтверджують формування та використання ПАТ «Укрсоцбанк» резерву за кредитною заборгованістю позивача, вся інформація та документи, які стосуються кредитних правовідносин між третьою особою та позивачем за кредитним договором від 27.10.2006 №2006/686-Ф03.7/36 знаходяться безпосередньо у ПАТ «Укрсоцбанк».

Вважаючи такі відмови у наданні запитуваної інформації необґрунтованими, позивач звернулася з позовом до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

При цьому, відповідно до статті 5 цього ж Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

В той же час, частинами першою, четвертою та п'ятою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Статтею 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частини першої статті 19 розглядуваного Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо, зокрема, розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить суд зобов'язати Національний банк України надати інформацію на її запит від 19.07.2016, а в разі її відсутності, провести перевірку відділення «Новий ринок» Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» (м. Одеса, вул. Ніжинська, 29) з питань списання дебіторської заборгованості за кредитним договором від 27.10.2006 №2006/686/-Ф03.7/36, укладеним між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424.

Судом встановлено, що 27.10.2006 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Кредитор), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір кредиту №2006/686-Ф03.7/36, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 50810 доларів США з оплатою 12,45 % річних на строк не пізніше 26.10.2026.

У грудні 2010 року, на виконання вимог своєї постанови від 13.09.2010 №424, Національний банк України розіслав банкам лист від 13.09.2010 №40-511/5841-22084, яким рекомендував фінансовим установам списати безнадійну заборгованість до 30.12.2010.

У позовній заяві позивач посилається на те, що згідно пункту 3 постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 у разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Тобто, згідно з пункту 1 постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424, яка втратила чинність 04.07.2011 та на яку посилається позивач в обґрунтування запиту на інформацію, адресованого Національному банку України, передбачено, що банк формує резерви (страхові резерви) за кредитами та нарахованими за ними процентами самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Національного банку України від 06.07.2000 №279 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.08.2000 за №474/4695.

Банк має право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників - юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників - фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості (п. 3 постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424).

Відповідно до пункту 4 постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається правлінням банку.

Згідно з пунктом 8 постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-XIV Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який згідно з вимогами статті 19 Конституції України діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Отже, постанова Національного банку України від 13.09.2010 №424 регламентувала формування банками резервів, процедуру списання безнадійної заборгованості за рахунок резервів, відображення в бухгалтерському обліку формування резервів, однак жодним чином не регламентувала правовідносини між сторонами зобов'язання, зокрема, сторонами кредитних договорів.

За таких обставин, законодавством не передбачено, що Національний банк України повинен володіти інформацією щодо списання банками безнадійної заборгованості позичальників, а лише встановлено, що Національний банк України визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків, тобто здійснює нормативне регулювання такого списання та формування резервів. Обов'язок комерційних банків передавати інформацію про списання безнадійної заборгованості позивальників до Національного банку України чинним законодавством не передбачений, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що Національний банк України не є розпорядником інформації, запитуваної позивачем у запиті від 19.07.2016.

Щодо проведення Національним банком України позапланової перевірки ПАТ «Укрсоцбанк», то суд зазначає, що здійснення інспекційних перевірок банків регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III та Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженим постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 №276.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно з пунктом 2.2 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, для складання планів інспекційних перевірок Національний банк аналізує, зокрема, звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до пункту 1.8 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, Національний банк України має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами, є: виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду (у тому числі за результатами аналізу статистичної звітності) суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку; наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об'єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів; виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності; зміна власника (власників) істотної участі в банку або голови ради та/або голови правління банку; набуття банком статусу спеціалізованого; надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення фактів початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття; наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення; надходження повідомлення від банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) або виявлення фактів початку такої діяльності без повідомлення Національного банку; звернення банку щодо отримання ліцензії чи дозволів, передбачених законодавством України; ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки; необхідність перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки про перевірку/звіту про інспектування; віднесення банку до категорії проблемних; надходження інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Національного банку про виявлені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб порушення банками вимог законодавства України; надходження повідомлення від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Національного банку про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного/перехідного банку у зв'язку з необхідністю підтвердження приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.

Суд вказує на те, що пункт 1.8 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланової інспекційної перевірки, серед яких підстави для проведення позапланової перевірки за зверненнями, запитами фізичних осіб відсутні.

Таким чином, проведення перевірки ПАТ «Укрсоцбанк» за запитом позивача чинним законодавством не передбачено, як наслідок, відсутні і підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується вимог ОСОБА_1 до ДПІ в Голосіївському районі, то суд виходить з наступного.

Позивач стверджує, що ДПІ у Голосіївському районі не надала належної відповіді на запит від 23.03.2016, хоча податковий орган володіє інформацією щодо стану рахунку клієнта у ПАТ «Укрсоцбанк», а також за допомогою перевірки може дізнатись чи ПАТ «Укрсоцбанк» дотримується вимог податкового, валютного та іншого законодавства, та дізнатись чи списана її заборгованість за рахунок страхового резерву банку.

В той же час, зі змісту запита від 23.03.2016 до ДПІ у Голосіївському районі вбачається, що позивач просить надати копію акту перевірки центрального відділення ПАТ «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 23.03.2016 та розшифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву банку в частині списання дебіторської заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву банку, а також письмово підтвердити чи спростувати виконання банком постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424 у відповідності до підпункту 12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 №2275-V, з питань списання дебіторської заборгованості по кредитному договору від 27.10.2006 №2006/686-Ф03.7/36, укладеному між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк».

При цьому, у позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що у своєму запиті від 23.03.2016 просила не стільки надати інформацію, як просила вчинити активні дії, які полягали у тому, що потрібно було здійснити позапланову перевірку відділення банку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 22.03.2016, але якщо дана перевірка проводилась, то надати копію відповідного акта чи надати інформацію з такого акту.

Листом від 18.04.2016 №3829/0/26-50-08-03 ДПІ у Голосіївському районі у відповідь на вказаний запит повідомила, що у неї відсутня можливість та законні підстави для надання акту перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного чи іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 23.03.2016 та розшифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву банку, а також письмово підтвердити чи спростувати виконання ПАТ «Уксоцбанк» постанови Національного банку України від 13.09.2010 №424, з огляду на те, що запитувана інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом, а тому не може бути надана без згоди банку.

Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю.

Разом з тим, відповідно до підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

При цьому, згідно із статтею 20 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

До публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.

Інформація, яка міститься в актах перевірки платників податків, у тому числі щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, може містити банківську таємницю.

Обмеження щодо її розголошення встановлені статтями 60 та 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як наслідок, така інформація не може бути розголошена податковим органом після її отримання без згоди банку.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення податковим органом вимог Закону України «Про звернення громадян», з огляду на те, що запит на інформацію від 23.03.2016 оформлений відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» і не містить ознак звернення громадян відповідно до статті 3 Закону України «Про звернення громадян», а саме: не містить пропозицій, зауважень, клопотання чи скарги.

Отже, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд доходить висновку, що податковим органом правомірно відмовлено позивачу у наданні інформації на запит від 23.03.2016, відтак позовні вимоги до ДПІ у Голосіївському районі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на необхідність проведення податковим органом позапланової перевірки відділення ПАТ «Укрсоцбанк», то суд вказує, що згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

В той же час, вичерпний перелік підстав проведення документальної позапланової перевірки наведений у статті 78 Податкового кодексу України, серед яких підстави для її проведення за зверненнями та запитами фізичних осіб також відсутні.

При цьому, аналізуючи зміст запиту на інформацію від 23.03.2016, суд зазначає, що позивачем не заявлялася вимога до податкового органу про проведення позапланової перевірки відділення ПАТ «Укрсоцбанк». Крім того, в такому запиті відсутня податкова інформація, яка свідчить про порушення вимог податкового законодавства з боку платника податків, а містить лише вимогу про підтвердження фактів, в яких зацікавлений позивач, що не передбачено законодавством, як підстава для проведення контролюючим органом документальної позапланової перевірки вказаного відділення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, суду не надала.

Натомість відповідачі довели суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених ОСОБА_1 вимог, підстави для стягнення сплаченого нею судового збору з відповідачів відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-77, 241, 242, 246, 255КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя О.М. Чудак

Суддя К.С. Пащенко

Суддя Т.І. Шейко