Постанова № 74743025, 12.06.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 686/12129/17

Провадження № 22-ц/792/863/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати у цивільних справах

Гринчука Р.С. (суддя доповідач),

Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар судового засідання - Задвірний В.І.,

з участю ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_7, яка діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_8, треті особи, яка не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6, Відділ реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання особи такою, що втратила право на житлове приміщення та зняття з реєстрації з апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2018 року (суддя Продан Б.Г.),

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Між їх сином, ОСОБА_6 та відповідачем було зареєстровано шлюб, під час якого народився спільний син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_6 разом із дружиною та дитиною проживали разом з ними у спрій квартирі, однак у квітні 2016 року син виїхав з квартири на інше місце проживання, а в кінці травня 2016 року квартиру добровільно залишила ОСОБА_7 із малолітнім сином. При цьому відповідач забрала усі свої речі та речі дитини, і переїхала проживати до своєї матері, пообіцявши знатися з реєстрації. Перешкод у користуванні житлом вони бувшій невістці не вчиняли, звільнити спірну квартиру не примушували. ОСОБА_7 та малолітній син ОСОБА_8 добровільно не знялися з реєстрації в належній їм на праві власності квартирі, що створює перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпорядженні майном. Плату та комунальні послуги відповідач не проводить, на звернення щодо зняття з реєстрації не реагує, мотивуючи це відсутністю житла в якому можливо було б зареєструватися.

Просили суд визнати ОСОБА_7 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 такими, що втратили право на користування житлом та зобов'язати відділ у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб м. Хмельницького зняти їх з реєстрації місця проживання.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_7 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2

Зобов'язано відділ реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_7 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2. Вирішено питання по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказала на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що її тимчасова відсутність з неповнолітнім сином за місцем реєстрації зумовлена не втратою інтересу до спірної квартири, а низкою причин об'єктивного та суб'єктивного характеру, а саме: неприязними відносинами з позивачами, відношенням її сина до позивачів і до колишнього чоловіка, як до джерел травматичних, негативних почуттів та спогадів, пов'язаних із низьким рівнем довіри.

Однак суд не дав оцінки причин її відсутності більше одного року за місцем реєстрації.

Суд вирішив спір на користь позивачів, не врахувавши положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відсутність реєстрації місця проживання позбавить її сина конституційного права на медичну допомогу.

В судове засідання апелянт не з'явилася, в письмовій заяві просила суд апеляційної інстанції провести розгляд справи без її участі, підтримала апеляційну скаргу.

Представник Відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради в судове засідання не з'явився, в письмовій заяві просив суд апеляційної інстанції провести розгляд справи без її участі, підтримав апеляційну скаргу.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в суді проти апеляційної скарги заперечили, підтримали рішення суду першої інтонації.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 2 і 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 19.12.2002 року.

ОСОБА_7 з 21.07.2002 року перебувала з ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі, під час якого в них народився син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання від 30 травня 2017 року №2888 виданої ОСОБА_4, яка проживає у АДРЕСА_2 про те, що її сім'я складається з 5 чоловік, а саме: ОСОБА_4 власник, ОСОБА_5 чоловік, ОСОБА_6 син, ОСОБА_9 невістка, ОСОБА_8 внук.

Відповідач ОСОБА_7 та її неповнолітній син ОСОБА_8 проживали в квартирі до травня 2016 року, що було визнано в суді обома сторонами.

В травні 2016 року відповідач разом з малолітньою дитиною виїхала з спірної квартири і вселилася в квартиру АДРЕСА_3, по місцю проживання своєї матері, де проживає разом з сином до цього часу.

Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано у судовому порядку 06.09.2016 року.

Задовольняючи позов суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 разом з малолітнім сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 з травня місяця 2016 року до часу розгляду справи в суді не проживають у спірній квартирі без поважних причин, тому у відповідності до ч. 2 ст. 405 ЦК України вона втратила право користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року, № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

В силу ст. ст. 12, 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилалися на те, що відповідач не проживає в квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин. Заперечуючи проти позову ОСОБА_7 зазначила, що її тривала відсутність за місцем реєстрації зумовлена негативними стосунками, які складалися між нею та співвласниками житла, однак на підтвердження своїх доводів відповідач не надала суду жодного доказу.

Незважаючи на доводи апелянта про те, що співвласники житла чинять їй перешкоди в користуванні спірною квартирою, об'єктивних даних, які б свідчили про ці обставини матеріали справи не містять.

Досліджені в суді докази не вказують на те, що позивачі вчиняли дії по перешкоджанню відповідачу та її малолітньому сину користуватися спірним жилим приміщенням.

Про відсутність таких обставин свідчать пояснення ОСОБА_4, та ОСОБА_5, які підтверджені актами від 21.06.2016 року, 19.01.2017 року, 30.05.2017 року, затвердженими посадовими особами Хмельницького ЖЕКу №6. Зі змісту цих актів вбачається, що сусіди позивачів підтвердили факт не проживання ОСОБА_7 разом з сином у спірній квартирі та відсутність у ній їх особистих речей.

Апелянтом вказані докази спростовано не було.

В справі відсутні докази вчинення ОСОБА_7 дій з метою усунення перешкод у користуванні житлом, вселення у квартиру АДРЕСА_1, незважаючи на досить тривалий період, який пройшов з часу її виселення з житла в травні 2016 року, і до дня звернення позивачів з даним позовом до суду в червні 2017 року, зміну обставин, які спричинили виселення апелянта в 2016 році.

Посилання відповідача на те, що позбавлення її права користування спірним житлом призведе до порушення житлових прав малолітньої дитини, яка перебуває на її утриманні, встановлених ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства" та Конвенцією «Про права дитини» безпідставне, оскільки порушень прав малолітнього сина ОСОБА_7 ОСОБА_8 в даному випадку не вбачається.

Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Як вбачається з матеріалів справи, на час добровільного виселення ОСОБА_7 із спірної квартири в травні 2016 року, її малолітньому сину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося десять років.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що дитина свідомо обрала місцем свого проживання місце проживання матері, що повністю узгоджується з приписами Закону.

При цьому необхідно звернути увагу на ту обставину, що ОСОБА_7 разом з дитиною проживають в облаштованій квартирі своєї матері, баби ОСОБА_8, тому підстав стверджувати про порушення житлових прав дитини не має.

Доводи апелянта про порушення судом права свого малолітнього сина на медичну допомогу є необґрунтованими.

В той же час висновок суду про задоволення позову в частині зобов'язання відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_7 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 є помилковим.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим, зокрема, вимогу про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року, №6-57цс11.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, вимоги Закону колегія судів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду в частині задоволення позову щодо зобов'язання відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_7 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 та ухвалити в цій часині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи за подання позову до суду першої інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплатили 1280 грн. судового збору. За подання апеляційної скарги ОСОБА_7 сплатила 1920 грн. судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог немайнового характеру, що складає 50% від усіх заявлених позовних вимог, з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає стягнення по 320 грн. судових витрат по сплаті судового збору кожному в суді першої інстанції, а з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 підлягає стягнення по 480 грн. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції з кожного.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія судів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 березня 2018 року в частині зобов'язання відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_7 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 скасувати та ухвалити в цій часині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_7, яка діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_8 про зобов'язання відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_7 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 по 320 грн. судових витрат по сплаті судового збору кожному в суді першої інстанції.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 по 480 грн. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 18.06.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції - Продан Б.Г. Доповідач - Гринчук Р.С.

Категорія № 43,44