Постанова № 74742261, 12.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«12» червня 2018 року

м. Харків

справа № 636/4630/14-ц

провадження 22ц/790/2859/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник позивача – ОСОБА_2,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра»,

третя особа - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 березня 2018 року в складі судді Гуменного З.І.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра», третя особа: ОСОБА_3 про визнання пункту договору поруки недійсним, визнання договору поруки припиненим і розірвання договору поруки.

Позовна заява мотивована тим, 10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/448, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кошти у сумі 55 715,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених кредитним договором та програмою «Іпотечний конструктор» з цільовим призначенням - проведення розрахунків за укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договором купівлі-продажу від 10 червня 2008 року про придбання у власність земельної ділянки площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Клугіно - Башкирівка, провулок Лісний.

З метою забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором, можливих штрафних санкцій, ОСОБА_3 уклала з банком договір іпотеки № 6/1/09/2008/980-1070 від 10 червня 2008 року, предметом якого є нерухоме майно, а саме земельна ділянка площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Клугіно - Башкирівка, провулок Лісний.

Зазначив, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 кредитних зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором, можливих штрафних санкцій, банк в день укладення кредитного договору уклав з ним договір поруки №6/4/2008/840-П/449.

Вважав, що на час укладання, як кредитного договору, так і договору поруки, відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України, які регулюють порядок укладання кредитного договору, та порушено права позичальника як споживача, відповідно і права поручителя за договором поруки, а саме: відповідач не надав ніякої письмової інформації щодо умов кредитування; кредитний договір не містить основної економічної та правової вимоги виникнення кредитного боргу; йому не надано інформації щодо ризику коливання валюти та його наслідків, а саме, збільшення розміру щомісячних витрат; відсутнє письмове підтвердження про те, що позичальника, а також поручителя ознайомлено з цією інформацією; в кредитному договорі не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості інших послуг.

Зазначив, що сторони за кредитним договором не досягли усіх істотних умов кредитування і такий договір є неукладеним з моменту його укладення. Оскільки договір поруки є похідним від кредитного договору та прямо залежить від його умов, таке саме положення розповсюджується і на правовідносини щодо поручительства.

Вказав, що в кредитному договорі № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року, а також безпосередньо в договорі поруки № 6/4/2008/840-П/449 в порушення вимог законодавства, встановлені несправедливі умови, а саме: пункт 1.1. договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року передбачає, що поручитель поручається перед кредитором за належне виконання поручителем взятих на себе зобов'язань, що випливають з кредитного договору, в тому числі, щодо сплати можливих штрафних санкцій. Проте, ані кредитний договір, ані договір поруки не містять конкретного визначення поняття «можливі штрафні санкції», їх розмір, умови нарахування та стягнення тощо. Таким чином, наявність даного неоднозначного та незрозумілого виду витрат, не визначення в порядку їх нарахування та розрахунку передбачає пряму можливість для коливання в бік збільшення зобов'язань поручителя.

Зазначив, що договір поруки не передбачає обов'язковості узгодження з поручителем будь-яких змін, а особливо змін відсоткової ставки за кредитним договором, що може значно збільшити відповідальність поручителя.

Вважав, що вищезазначений договір поруки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме договором поруки не встановлений строк припинення договору поруки, тому вона припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

Зазначив, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань не може розглядатися як встановлення строку дії поруки.

Вважав, що його права є порушеними та підлягають захисту в судовому порядку.

Просив визнати пункт 5.3 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» недійсним; визнати договір поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра» припиненим; розірвати договір поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра».

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 15 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги про визнання пункту 5.3. договору поруки недійсним, визнання договору поруки припиненим – задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що спірний договір поруки не передбачає обов’язковості узгодження з поручителем будь-яких змін, а особливо змін відсоткової ставки за кредитним договором, що може значно збільшити відповідальність поручителя; що право банку змінювати в односторонньому порядку розмір відсоткової ставки без згоди поручителя договором поруки не передбачено, а за таких обставин не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру відповідальності, тому відповідно до норм цивільного законодавства поручитель має право на пред’явлення позову про визнання договору поруки припиненим. Вказав, що в рішенні суду першої інстанції зазначено право апеляційного оскарження лише в десятиденний строк з дня його проголошення, що суперечить вимогам законодавства, якими передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає за необхідне апеляційну скаргу – залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що його права, свободи та інтереси укладеним між ним та банком договором поруки порушено.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 червня 2008 року ОСОБА_3 заповнено та підписано анкету-заяву клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення» та пам’ятку клієнта за умовами оформлення кредитного пакету «Житлові рішення».

Того ж дня ОСОБА_1 заповнено та підписано анкету поручителя до кредитного пакету «Житлові рішення».

10 червня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/448, відповідно до умов якого банк надав їй у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 55 715,00 доларів США в порядку та умовах, визначених кредитним договором та програмою «Іпотечний конструктор» строком до 09 червня 2023 року.

Відповідно до пункту 1 кредитного договору цільовим використанням кредиту є проведення розрахунків за договором купівлі-продажу б/н від 10 червня 2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Клугіно - Башкирівка, провулок Лісний.

Умовами договору встановлено, що ОСОБА_3 здійснює користування кредитними коштами із відсотковою ставкою у розмірі 12,3 % на рік, які нараховуються за фактичну кількість днів у періоді на залишок заборгованості.

Згідно пункту 3 вищевказаного кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом зарахування на поточний рахунок обраного пакету послуг при наявності належним чином оформленої заяви на переказ готівки, сума у якій зазначена в іноземній валюті – доларах США. Моментом (днем) надання кредиту вважається день утворення заборгованості по позичковому рахунку позичальника, відкритому у філії Відкритого акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» Харківське районне управління.

Відповідно до пункту 4.2.6 кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року банк має право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово повідомивши про це позичальника за 14 робочих днів, в тому числі у випадку, якщо позичальник припиняє перерахування заробітної плати або інших регулярних надходжень на рахунок, відкритий у банку.

В забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором № 6/4/2008/840-К/448, можливих штрафних санкцій, 10 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 6/1/09/2008/980-1070, предметом якого є нерухоме майно, а саме земельна ділянка площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою: Харківська область, Чугуївський район, с. Клугіно - Башкирівка, провулок Лісний. За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки складає 65 332,92 доларів США.

10 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», укладено договір поруки № 6/4/2008/840-П/449, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами за виконання позичальником, взятих на себе зобов’язань, що випливають з кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

Пунктом 1.3. договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року передбачено, що відповідальність поручителя виникає перед кредитором у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов’язань або при невиконанні позичальником зобов’язань в цілому.

Відповідно до пункту 1.5 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору.

Згідно пунктів 2.1, 2.2 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року кредитор набуває право вимоги від поручителя виконанням зобов’язання, що випливає із кредитного договору за умови, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов’язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також за умови обов’язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконання зобов’язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій частині). Поручитель зобов’язаний виконати взяті на себе зобов’язання за цим договором не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання повідомлення від кредитора про невиконання позичальником зобов’язань і необхідності їх виконання поручителем.

Згідно пункту 5.3 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року дія договору поруки закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов’язань згідно з умовами цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

За змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Матеріали справи свідчать про те, що з моменту звернення з заявою на видачу кредиту, тобто з 05 червня 2008 року до моменту підписання кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 та договору поруки № 6/4/2008/840-П/449, тобто до 10 червня 2008 року у позивача було достатньо часу для ознайомлення з умовами договорів та прийняття рішення щодо згоди або незгоди з ними.

При укладенні договору поруки сторони погодили його умови. ОСОБА_1 засвідчив, що йому відомо про предмет договору, порядок виконання ним зобов’язань, його відповідальність, а також те, що договір підписано на добровільних засадах та відповідає наміру сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов’язань.

Таким чином, права ОСОБА_5, як поручителя за договором поруки, не порушено.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до частини 2 статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з роз'ясненнями пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За загальним правилом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Цивільний кодекс не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов’язання), до істотних умов договору поруки слід віднести: визначення зобов’язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема, реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо; обсяг відповідальності поручителя, оскільки, згідно із частиною 2 статті 553 ЦК України, порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі, а частиною 2 статті 554 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; відомості про сторони: кредитора і поручителя; відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки), але згідно частини 1 статті 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж, відповідно до частини 2 статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов’язання, яке забезпечено порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що у договорі поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року визначено зобов’язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема, реквізити основного договору, його предмет, а саме, зазначено, що поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань, що випливають з кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року в тому числі: повернути до 09 червня 2023 року кредит в сумі 55 715,00 доларів США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 12,3 % річних, сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором, сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня); визначено обсяг відповідальності поручителя, а саме зазначено, що позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань в повному обсязі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами; зазначено відомості про сторони: кредитора і поручителя; відомості про боржника.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 5.3 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року встановлено термін дії договору поруки, а саме передбачено, що дія договору поруки закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов’язань, згідно з умовами цього договору.

Вищевказаний пункт договору поруки не суперечить вимогам цивільного законодавства, відповідає волевиявленню учасників правочину, вчинений у письмовій формі та спрямований на настання наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, підстав для визнання договору поруки недійсним не вбачається.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника чи виконання поручителем своїх зобов’язань згідно з умовами цього договору не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

Під час вирішення таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11, від 5 лютого 2014 року у справі № 6-152цс13, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17.

Пунктом 5.3 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року передбачено, що дія договору поруки закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов’язань, згідно з умовами цього договору.

Таким чином, саме 09 червня 2023 року є строком виконання основного зобов’язання та від нього відраховуються шість місяців, наданих кредитору для пред’явлення вимоги до поручителя. Оскільки вищевказаний строк для пред’явлення вимоги до поручителя не сплинув, а вимоги про дострокове виконання боргових зобов’язань до боржника або поручителя пред’явлено не було, відсутні підстави вважати договір поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року припиненим в порядку вимог частини 4 статті 559 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір поруки не передбачає обов’язковості узгодження з поручителем будь-яких змін, а особливо змін відсоткової ставки за кредитним договором, що може значно збільшити відповідальність поручителя; що право банку змінювати в односторонньому порядку розмір відсоткової ставки без згоди поручителя договором поруки не передбачено, а за таких обставин не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру відповідальності, тому відповідно до норм цивільного законодавства поручитель має право на пред’явлення позову про визнання договору поруки припиненим спростовуються наступним.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшиться обсяг його відповідальності. Згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлена шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить частині першій статті 559 ЦК України.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України у справі № 6-172цс12 від 20 лютого 2013 року.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.

З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/448, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 55 715,00 доларів США в порядку та на умовах, визначених кредитним договором та за програмою «Іпотечний конструктор», строком до 09 червня 2023 року.

Відповідно до пункту 4.2.6 кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року банк має право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово повідомивши про це позичальника за 14 робочих днів, в тому числі у випадку, якщо позичальник припиняє перерахування заробітної плати або інших регулярних надходжень на рахунок, відкритий у банку.

10 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», укладено договір поруки № 6/4/2008/840-П/449, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами за виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, що випливають з кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року та відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

Відповідно до пункту 1.5 договору поруки № 6/4/2008/840-П/449 від 10 червня 2008 року поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається, що повідомлення щодо підвищення відсоткової ставки кредиту ні позичальнику, ні поручителю від банку у порядку, передбаченому законодавством та договором, не надходило; додаткових угод до вищезазначених договорів кредиту та поруки укладено не було. Будь-яких інших доказів внесення змін до кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року, які потягли за собою підвищення відповідальності поручителя за спірним договором поруки позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду.

Сама по собі можливість внесення змін до кредитного договору № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року без згоди поручителя та збільшення його відповідальності в майбутньому є лише припущенням та не є підставою для визнання договору поруки припиненим.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 не довела, що мало місце підвищення процентної ставки, що банк пред’явив позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором або звернення стягнення на предмет іпотеки. Будь – яких судових рішень щодо цього матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_6 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Посилання ОСОБА_1 на те, що в рішенні суду першої інстанції зазначено право апеляційного оскарження лише в десятиденний строк з дня його проголошення, що суперечить вимогам законодавства спростовуються наступним.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду – протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Частиною 3 статті 376 ЦПК України встановлено вичерпний перелік порушень норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а саме: справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі, якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Дійсно, в резолютивній частині рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 березня 2018 року зазначено, що рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Однак, вищевказані порушення не призвели до неправильного вирішення справи та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції або вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно положень частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду одночасно з трьома вимогами, а саме, визнання пункту договору поруки недійсним, визнання договору поруки припиненим і розірвання договору поруки, кожна з яких є окремим способом захисту порушеного права та виключає задоволення іншої, оскільки визнання договору поруки припиненим виключає можливість його розірвання та навпаки, у разі задоволення вимог про розірвання договору поруки не може бути застосовано такий спосіб захисту, як визнання договору поруки припиненим.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд. Вона закріплює принцип верховенства закону, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя.

У абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Рішення суду першої інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат в порядку вимог статті 141 ЦПК України не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 – 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_7

Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року