Ухвала суду № 74732890, 07.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/712/18 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 11-кп/783/253/18 Доповідач: Стельмах І. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Стельмаха І.О.

суддів Ревера В.В., Калиняк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження № 466/712/18 про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, -

за ч.2 ст. 286 КК України,

з участю секретаря Азенко М.В.,

прокурора Гуменної І.Р.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника-адвоката ОСОБА_2

за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено такі обов’язки:

- періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи,

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації,

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 не обирався.

ОСОБА_1 визнаний винними у тому, що він 06 грудня 2017 року близько 20 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «БМВ 320», реєстраційний номер KOS 56191, та рухаючись на ньому проїзною частиною дороги вул. Б. Хмельницького у напрямку до регульованого перехрестя вул. ОСОБА_3, порушив чинні вимоги ПДР, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року зі змінами та доповненнями відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №136 від 06.03.2013 року, а саме: Р. 1 п. 1.5; Р. 2 п. 2.3. п. п. «б» і «д», Р. 10 п. 10.1 та 10.5 та Р. 16 п. 16.6 ПДР, які виразились в тому, що він був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, створив загрозу безпеці дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, під час виконання повороту ліворуч з вул. ОСОБА_4 на вул. Грінченка, не надав перевагу в русі нерейковому транспортному засобу, а саме: маршрутному автобусу БАЗ А079, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5, що рухався прямо по зустрічній смузі, у напрямку до вул. Липинського, що призвело до настання даної ДТП, в результаті якого пасажир автомобіля марки «БМВ 320», реєстраційний номер KOS 56191 ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у виді: закритих переломів 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ребер справа з поступленням повітря та крові у плевральну порожнину, забою обох легень, закритих переломів крижової, лонної та сідничної кісток тазу зліва, струсу головного мозку, які згідно висновку судово-медичної експертизи №560/2017 від 26.12.2017 відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

На вирок суду захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити вирок Шевченкіського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року, виклавши п.п. 1, 2 та 3 резолютивної частини в такій редакції: ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без призначення додаткового покарання; на підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки; відповідно до ст. 76 КК України зобов’язати засудженого ОСОБА_1: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник покликається на те, що вирок суду першої інстанції є незаконним, у зв’язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, обґрунтовуючи призначення покарання, суд врахував лише щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання, та не врахував зазначену ним вище обставину, яка пом'якшують покарання обвинуваченого - активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які обтяжують покарання. На думку захисту, судом поверхнево допитано обвинуваченого ОСОБА_7JI. та потерпілу ОСОБА_8, через що неповністю досліджено обставини, які мали вплинути на призначення покарання. Так, у вироку зазначено, що потерпіла ОСОБА_8 до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру немає. Однак судом не з’ясовано, чому потерпіла ОСОБА_8 немає до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру. Зі слів обвинуваченого ОСОБА_1 відсутність у потерпілої до нього претензій пов’язана в тому числі з тим, що він повністю оплатив її лікування, тобто відшкодував завдані їй збитки. Також, вважає, що в оскаржуваному вироку жодним чином не наведено мотивів доцільності застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами. Також у оскаржуваному вироку жодним чином не наведено мотивації доцільності покладення на ОСОБА_1 додаткових обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою. Наявність у ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії полегшить його працевлаштування та буде сприяти заробітку ним коштів для фінансування можливої реабілітації потерпілої у майбутньому.

У суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що він погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо основної міри покарання, фактичних обставин справи не оспорює, вину у вчиненому визнає, щиро розкаюється у вчиненому. Разом з тим, вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на два роки, а також покладення на нього судом додаткових обов’язків є необґрунтованими. Судом не враховано, що шкоду потерпілій ОСОБА_6 він відшкодував, а сама потерпіла до нього жодний претензій морального та матеріального характеру не має, про що заявляла у суді першої інстанції. Зазначив також, що він у майбутньому планує шукати роботу за кордоном, а тому позбавлення його права керувати автомобілем, а також покладення на нього обов’язків не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмоюстануть значною перешкодою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1. та його захисника, які підтримали апеляційну скарги та просять її задовольнити, думку прокурора, який просить апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_1 без змін, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, чого суд першої інстанції в повній мірі не дотримався.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.

Відповідно до ч.1 ст. 408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом’якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним зазначеного у вироку кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 2 ст.286 КК, відповідають встановленим судом обставинам.

Колегія суддів не вбачає порушень проведення судом першої інстанції судового розгляду в порядку ч.3 ст. 349 КПК, а тому фактичні обставини справи, які ніхто з учасників процесу не оспорив, апеляційним судом не перевірялися.

Призначаючи ОСОБА_1 основне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, його характеристику з місця проживання, щире каяття, що є обставиною, яка пом’якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, й зазначив це у вироку. Таке основне покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з врахуванням пом’якшуючих покарання обвинуваченого обставин дійшов правильного висновку про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України.

Щодо призначеного судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки, то таке покарання не відповідає визначеним ст. 65 КК України загальним засадам призначення покарання.

Відповідно до п. 20, п. 21 постанови Пленум Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції жодним чином не мотивував призначення додаткового покарання, позбавлення права керувати транспортними засобами при тому, що санкція ч.2 статті 286 КК України в частині додаткового покарання є альтернативною.

Колегія суддів вважає, що недостатньо враховані судом першої інстанції особа обвинуваченого, який раніше не судимий, по місцю проживання характеризується позитивно, щире каяття та те, що він з моменту вчинення ДТП надавав потерпілій ОСОБА_9 необхідну допомогу для її лікування, проявляючи тим самим небайдужість до потерпілої. Відсутні обставини, що обтяжують покарання.

Також, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпіла ОСОБА_6 була присутня у судовому засіданні у суді першої інстанції, до обвинуваченого претензій морального та матеріального характеру не має.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції в частині позбавлення ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами є помилковим, та з врахуванням вищевикладеного вважає за необхідне вирок суду щодо останнього в частині призначення йому додаткового покарання скасувати.

Крім того, вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року на ОСОБА_1 було покладено обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, а також додатково покладено обов’язки, передбачені ч.2 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Згідно з частино. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов’язки:

1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Частиною Другою вказаної статті передбачено, що на осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти такі обов’язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

3) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);

4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;

5) пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб;

6) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля.

На особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов’язки, передбачені частиною другою цієї статті, необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання.

На думку колегії суддів судом першої інстанції не вмотивовано належним чином необхідність покладення на обвинуваченого ОСОБА_1 додаткових обов’язків, передбачених п.2 та п.4 ч.2 ст. 76 КК України

З урахуванням наведеного вище, а також особи обвинуваченого ОСОБА_10, його характеризуючих даних, обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, колегія суддів не вбачає необхідності у покладенні на ОСОБА_1 додатково обов’язків не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою, а тому такі підлягають виключенню з резолютивної частини вироку.

У решті вирок слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами на два роки скасувати.

Виключити з резолютивної частини вироку вказівку про покладення на ОСОБА_1 додаткових обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з органом з питань пробації та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

У решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і :

І.О. ОСОБА_11 ОСОБА_12 Калиняк