Рішення № 74731684, 12.06.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №813/267/18

Провадження №2-а/461/249/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса проживання: 79493, м.Львів, смт. Рудно, вул. Піскова, 27а, паспорт №12АА80057, виданий 09.06.2015 року Міністерством юстиції) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (місце розташування: 79005, м.Львів, вул. Руданського, 3, код ЄДРПОУ 37831493) про визнання протиправним та скасування рішення–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі ГУ ДМС України у Львівській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 15.01.2018 року про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині заборони подальшого в’їзду в Україну на строк 3 роки.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 15.01.2018 року позивачу було вручено рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 15.01.2018 року про примусове повернення позивача в країну походження та заборону подальшого в'їзду в Україну на термін 3 роки. На думку позивача, дане рішення в частині заборони подальшого в'їзду в Україну на термін 3 роки є протиправним та таким, що винесено з порушенням вимог чинного законодавства України, тому просить позов задоволити.

18.01.2018 року справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду та ухвалою від 23.01.2018 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 року вказану справу передано на розгляд до Галицького районного суду м.Львова.

Справа надійшла до суду 13.04.2018 року та передана судді Зубачик Н.Б.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 16.04.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду по суті на 18.04.2018 року.

У зв’язку з неявкою позивача розгляд справи було відкладено на 07.05.2018 року. У зв’язку з неявкою всіх учасників процесу розгляд справи було відкладено на 12.06.2018 року.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила такий задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, про що подав відзив на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн., який останній добровільно сплатив. Однак, стверджує, що позивач з 22.06.2015 року по теперішній час територію України не покидав, до органів чи підрозділів міграційної служби із заявою про продовження строку перебування на території України не звертався, посвідку на тимчасове проживання на території України не отримував, не працевлаштований. Відтак, у задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_4 прибув на територію України авіасполученням через ПП «Львів» 22.06.2015 року

Так, у ході проведення заходів, спрямованих на протидію нелегальній міграції, співробітниками ГУ ДМС у Львівській області виявлено факт проживання в Україні громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з порушенням строку перебування іноземців в Україні, про що складено протокол серії МЛВ 073260 від 15.01.2018 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.203 КУпАП (а.с.11).

В подальшому, 15.01.2018 року в.о. першого заступника начальника ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_6 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, якою за вчинення вищезазначеного правопорушення на ОСОБА_4 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 850,00 грн. (а.с.12).

Вказаний штраф позивач сплатив добровільно 15.01.2018 року, що не заперечується представниками сторін та підтверджується квитанцією №14881195 від 15.01.2018 року (а.с.16).

Окрім того, ГУ ДМС України у Львівській області 15.01.2018 року прийнято рішення про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яким позивача примусово повернуто за межі України та заборонено подальший в’їзд в Україну на строк 3 роки. Зазначене рішення 15.01.2018 року отримано позивачем (а.с.9-10).

Не погодившись з вказаним рішенням в частині щодо заборони подальшого в"їзду в Україну на термін 3 роки, вважаючи його протиправним позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку даному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд керується наступним.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в"їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року.

Згідно п.9 ч.1 ст.1 цього Закону іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, є іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Відповідно до Угоди про взаємне визнання віз держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 09.10.1992 року для громадян країн-учасниць СНД встановлено безвізовий порядок в'їзду.

Водночас, в силу вимог абз.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в’їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов’язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в’їзду в Україну (абз. 1 п. 6 вказаного Порядку).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, являючись громадянином ОСОБА_5, не дотримався порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні ухилявся від виїзду з території України, чим порушив вимоги ч.3 ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Як наслідок, постановою в.о. першого заступника начальника ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_6 від 15.01.2018 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн., який він сплатив добровільно в день накладення штрафу.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, рішення про примусове повернення в країну походження громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4, оскаржуються позивачем лише в частині заборони подальшого в'їзду в Україну на термін 3 роки.

Частиною 2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до положень ч.ч. 3-4 ст.26 Закону, один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, як підставу для визнання протиправним оскаржуваного рішення, зазначив, що відповідач у своєму рішенні зобов'язаний був вказати одну з підстав для заборони в"їзду в Україну, визначених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У свою чергу, суд погоджується з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Згідно п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

1.в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

2.якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

3.якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

4.якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

5.якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

6.якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

7.якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в’їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в’їзду-виїзду;

Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Змістовний правовий аналіз вищезазначених норм Закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.

Встановлена ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є не обов'язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

Суд зазначає, що статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

Тому, при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені у ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У судовому засіданні представник ГУ ДМС України у Львівській області зазначав, що при прийнятті рішення про заборону позивачу подальшого в'їзду в Україну органом міграційної служби було враховано особу іноземця, характер вчинених правопорушень, наявність обтяжуючих та пом'якшуючих обставин.

У свою чергу з рішення про примусове повернення в країну походження, ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності не притягувався, під слідством та судом в Україні не перебуває, відсутні інші підстави стосовно обмеження виїзду за межі України (а.с.9).

За вищевикладених обставин, суд критично оцінює покликання представника відповідача на те, що необхідність встановлення позивачу заборони в'їзду на територію України пов'язувалася з тривалістю порушення ним правил перебування в Україні, оскільки за дане правопорушення позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності і вказана обставина могла бути врахована при визначенні розміру адміністративного стягнення, однак не є передбаченою Законом підставою для заборони в'їзду іноземцю в Україну.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, накладений на ОСОБА_4 штраф в розмірі 850,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, був сплачений ним добровільно 15.01.2018 року.

Окрім того, суд зазначає, що відсутність у ОСОБА_4 законних джерел доходу на території України, ухиляння від виїзду з України тощо, про що вказано у рішенні, з огляду на вимоги ст.13 Закону не можуть бути визнані підставами для подальшої заборони в'їзду позивачу в Україну.

Таким чином, суд вважає, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні покликання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_4 на строк 3 роки, а встановлені в ході судового розгляду справи обставини свідчать про те, що орган державної міграційної служби помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у ч.1 ст.26 вищевказаного Закону, з підставами для заборони його в'їзду в Україну.

З огляду на викладене, законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не наведено і в ході судового розгляду справи не встановлено.

Відповідно до ст.ст.73,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем в підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 15.01.2018 року про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині заборони подальшого в'їзду в Україну на строк 3 роки.

Відповідно до ч.5 ст.288 КАС України за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.

Згідно ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, відповідно до вимог ст.139 КАС України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС України у Львівській області в розмірі 704,80 грн.

Керуючись п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, ст.ст. 9, 13, 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 6, 73, 76, 77, 139, 229, 241-246, 250, 255, 288 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 15.01.2018 року про примусове повернення про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині заборони подальшого в’їзду в Україну на строк 3 роки.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (місце розташування: 79005, м.Львів, вул. Руданського, 3, код ЄДРПОУ 37831493) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса проживання: 79493, м.Львів, смт. Рудно, вул. Піскова, 27а, паспорт №12АА80057, виданий 09.06.2015 року Міністерством юстиції) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса проживання: 79493, м.Львів, смт. Рудно, вул. Піскова, 27а, паспорт №12АА80057, виданий 09.06.2015 року Міністерством юстиції.

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, місце розташування: 79005, м.Львів, вул. Руданського, 3, код ЄДРПОУ 37831493.

Суддя Зубачик Н.Б.