Постанова № 74729462, 06.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1574/18 Справа № 199/2143/17 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В.В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 52

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування в особі Шевченківської районної в м. Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року позивач звернулася до суду з даним позовом до відповідача, просила позбавити його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивовано тим, що позивач перебувала у шлюбно-сімейних відносинах без реєстрації шлюбу з відповідачем. Від спільного життя вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач зазначає, що фактично вже вісім років, відповідач взагалі не виконує обов'язки покладені на нього, як на батька, не бере педагогічної, матеріальної або будь-якої іншої участі у вихованні сина, проте її місце перебування та сина відповідачу були відомі. Усі питання щодо виховання вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Позивач зазначила, що дитина знає про існування батька, але не сприймає його, оскільки не пам'ятає їхнього спілкування через свій вік 2,5 роки, коли відповідач залишив сім'ю. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача. Відповідач завжди ухилявся та продовжує ухилятись від виконання своїх батьківських обов'язків. У зв'язку з цим, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено та ухвалено позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що факт ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини і небажання виконувати свої батьківські обов'язки достовірно встановлено в судовому засіданні. А тому суд вважав, що позовні вимоги позивача щодо позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 є законними та обґрунтованими.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено винятковість обставин для позбавлення батьківських прав, відповідність такого заходу інтересам дитини, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач перебувала у шлюбно-сімейних відносинах без реєстрації шлюбу з відповідачем.

Від спільного життя вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з позивачем. Спільне проживання сторін припинено у 2009 році.

Батько дитини проживає окремо та з часу припинення спільного проживання з дитиною жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина.

Вказаний факт підтверджено даними з дошкільного, позашкільного та шкільного навчальних закладів, наявними в матеріалах справи, а також поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Сам відповідач підтвердив суду, що не знав і не відвідував ні дитячий заклад, ні школу, в якому навчається дитина, його успіхами та проблемами не цікавився; турботу про його стан здоров'я також не проявляв, оскільки не цікавився про стан здоров'я сина у медичних закладах, де обслуговувалась дитина.

Щодо матеріального утримання дитини, то сторонами суду підтверджено, що за час окремого проживання з дитиною відповідач відправляв на адресу позивача лише один грошовий переказ, як аліменти, який остання не отримала у зв'язку з відсутністю даних про відправника.

В іншій спосіб утримувати дитину відповідач не намагався, речі та продукти харчування не передавав, зі святами дитину не вітав, що відповідач підтвердив суду.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що факт ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини і небажання виконувати свої батьківські обов'язки достовірно встановлено в судовому засіданні. А тому суд вважав, що позовні вимоги позивача щодо позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 є законними та обґрунтованими.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав.

Статтею 164 СК України встановлено вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який складається з шести пунктів та є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, відповідно ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, у випадках коли вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Пленум Верховного Суду України в п. 15, 18 Постанови N 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських прав.

Проте, суд першої інстанції зазначені норми закону не прийняв до уваги та не дав оцінки тому, що із змісту висновку Амур-Нижньодніпровскього районною у м. Дніпропетровську ради про доцільність позбавлення батьківських прав ґрунтується лише на фактах окремого проживання батька та дитини, та того, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, на шкільні збори не приходить успіхами дитини не цікавиться.

Причини такої поведінки відповідача орган опіки та піклування не з'ясував, умови його проживання не досліджував, про необхідність змінити ставлення до виховання дитини не попереджував.

Не містить зазначений висновок також обґрунтування в чому полягає повне та всебічне забезпечення прав та законних інтересів дитини, як наслідок позбавлення батьківських прав батька, який бажає і може виховувати та утримувати дітей.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому, звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував рішення про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.

Отже, сам факт оскарження відповідачем судового рішення про позбавлення його батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_5, свідчить про його інтерес до дитини та позитивно характеризує його, як батька.

Враховуючи встановлені обставини по справі та вищезазначені вимоги закону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки, колегія вважає, що у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав слід відмовити, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування в особі Шевченківської районної в м. Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав- відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

М.Ю. Петешенкова