Постанова № 74724100, 29.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/1147/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Грнинь О.М. Провадження № 22-ц/773/475/18 Категорія: 53 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Осіпука В. В.,

суддів Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,

за участю секретаря Губарик К. А.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд із зазначеним позовом. Покликалась на те, що з 11 жовтня 2010 працювала на посаді керуючого відділенням Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії», правонаступник якого ПАТ «Сбербанк».

Наказом від 22 грудня 2015 року її було звільнено з роботи із займаної посади з 28 грудня 2015 року із-за відмови від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці, а саме за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Посилаючись на те, що жодної зміни істотних умов праці щодо її посади керуючого відділенням банку не відбулося, адже про це керівництво установи ПАТ «Сбербанк» її жодним чином не повідомляло, а вона в свою чергу ніколи не відмовлялась від продовження роботи на своїй посаді, і на час винесення наказу про звільнення з роботи знаходилась на лікарняному, позивач просила поновити її на попередньому місці роботи і стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати їй судові витрати.

Крім того, вважаючи свої трудові права порушеними, що завдало їй моральних страждань, викликало необхідність прикласти додаткових зусиль для організації свого життя, що призвело до втрати нормальних життєвих зв’язків, позивач просила стягнути з відповідача 20000 грн. за завдану їй моральну шкоду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

14 лютого 2018 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області в позові ОСОБА_1 до ПАТ «Сбербанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить його скасувати як незаконне, прийняте судом з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ПАТ «Сбербанк», вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що цілком відповідає нормам матеріального права, які регулюють правовідносини між сторонами даного спору, та встановленим обставинам справи, просить залишити його без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що трудовий договір з позивачем ОСОБА_1 припинено у відповідності з вимогами трудового законодавства за п. 6 ст. 36 ЗКпП України, адже зі зміною в організації виробництва і праці в структурному підрозділі установи банку змінились істотні умови праці, на які позивач не погодилась.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 11 жовтня 2010 року по 28 грудня 2015 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Сбербанк» й займала посаду керуючого відділенням Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії», правонаступник якого ПАТ «Сбербанк» (т. 1 а. с. 81 – 87).

Наказом голови правління ПАТ «Сбербанк» від 22 грудня 2015 року № 744-зв із 28 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв’язку із відмовою від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці (т. 1 а. с. 7 – 8, 76).

29 квітня 2015 року ПАТ «Сбербанк Росії» було видано наказ № 194 про закриття Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» 03 серпня 2015 року згідно рішення правління, протокол № 27 від 27 квітня 2015 року, у зв’язку із недостатньою ефективністю роботи даного відділення, який наказом від 10 червня 2015 року № 262 був відмінений (т. 1 а.с.9-11).

Згідно наказу ПАТ «Сбербанк Росії» № 263 від 11 червня 2015 року було відкрито Луцьке відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії», яким, зокрема, зобов’язано керівника відділення № 1 організувати перевід клієнтських рахунків з відділення № 1 на відділення № 2 (т. 1 а.с. 12-13).

11 червня 2015 року наказом №505-од виконання обов’язків керуючого відділенням Луцького відділення №2 АТ «Сбербанк Росії» покладено на ОСОБА_4 з 15 червня 2015 року до дати закриття вакансії керуючого цього відділення (т. 1 а.с.101).

За заявами працівників Луцького відділення № 1 від 12 червня 2015 року вони були переведені на відповідні посади до Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» з 15 червня 2015 року згідно наказу від 12 червня 2016 року №526-пр (т. 1 а.с. 102-108, 112, 113 ).

Розпорядженням від 15 червня 2015 року № 377 позивача було зобов’язано здійснити всі необхідні дії для передачі на відділення № 2 матеріальних цінностей, грошових коштів, документації тощо (т. 1 а.с. 15).

18 червня 2015 року наказом № 281 змінено тип Луцького відділення № 1 з «Універсальне відділення» на «Відділення по обслуговуванню роздрібних клієнтів» (а.с.16).

28 вересня 2015 року наказом №332-П на посаду керуючого відділенням Луцького відділення № 2 «Сбербанк Росії» прийнятий ОСОБА_5 з 29 вересня 2015 року постійно (т. 1 а.с. 110).

29 вересня 2015 року наказом №891-од скасована дія наказу №505-од від 11 червня 2015 року про покладання виконання обов’язків керуючого відділенням Луцького відділення №2 «Сбербанк Росії» на ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 111).

15 жовтня 2015 року ПАТ «Сбербанк Росії» було видано наказ № 532 про закриття Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» 28.12.2015 року згідно рішення правління АТ «Сбербанк Росії», протокол засідання № 68-1 від 07 жовтня 2015 року, пунктом 2 якого було передбачено, що управлінню по роботі з персоналом внести виправлення в штатний розпис АТ «Сбербанк Росії», згідно п. 1 даного наказу, і в строк до 28 жовтня 2015 року здійснити всі необхідні дії щодо вивільнення осіб, що займають скорочені посади, із дотриманням КЗпП України (т. 1 а. с. 14).

З 23 жовтня 2015 року до 17 листопада 2015 року позивач попереджалася ПАТ «Сбербанк» про майбутні зміни істотних умов праці та переведення на посаду зі встановленням нової заробітної плати у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме на підставі наказу № 532 від 15 жовтня 2015 року «Про закриття Луцького відділення №1 АТ «Сбербанк Росії». Пропонувалося переведення на посаду: фахівця по залученню партнерів сектору організації роздрібного та малого бізнесу Полтавського відділення №3, фахівця по залученню партнерів відділу організації роздрібного та малого бізнесу Дніпропетровське РУ, фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів Луцьке відділення № 2, керуючого відділенням Іллічівського відділення № 1 та 17 грудня 2015 року попереджено, що якщо у строк до 21 грудня 2015 року від неї не надійде заява на переведення, її буде звільнено 28 грудня 2015 року на підставі п.6 ст.36 КЗпП України (т. 1 а.с. 37-48).

28 грудня 2015 року внесено запис до Державного реєстру банків про виключення Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» (т. 1 а. с. 99).

Крім того, з наданих представником відповідача на вимогу апеляційного суду посадових інструкцій керуючого відділенням закритого Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» та нововідкритого Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» встановлено, що посадові обов’язки, трудові функції їх керівників не змінилися, що свідчить про відсутність змін істотних умов праці, щодо працівника, який займав зазначену посаду у закритому відділенні банку.

Згідно п. п. 3, 4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 цього Кодексу підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введення нових форм організації праці, і впровадженням передових методів, технологій тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що зміна істотних умов праці при продовженні роботи працівником за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою допускається у випадку зміни в організації виробництва і праці. При цьому на роботодавця покладається обов’язок попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов його праці, викликані змінами в організації виробництва і праці. Конкретні працівники істотні умови праці яких підлягають зміні, персонально попереджаються про ці зміни, а безпосередньо перед початком роботи відповідно до змінених істотних умов праці, видається наказ, яким визначаються щодо кожного працівника нові істотні умови праці. Працівник, який відмовився продовжувати роботу у зв’язку із зміною істотних умов праці, підлягає звільненню на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права дають підстави вважати, що внаслідок реорганізації Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» і утворення на його основі універсального Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» щодо посади керівника відділення банку жодних змін істотних умов праці не відбулося. Адміністрація банку як роботодавець не попереджала позивача ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, які б стосувались безпосередньо посади, яку вона займала до звільнення, і яка була збережена у новоствореному відділенні та позивачу з невідомих причин не пропонувалась. Натомість позивачу пропонувались інші посади в інших відділеннях банку та іншій місцевості, що є властивим для звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, від яких ОСОБА_1 відмовилась.

Тому, на думку колегії суддів, у ПАТ «Сбербанк» не було правових підстав для звільнення позивача ОСОБА_1 саме за п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, як за відмову від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.

Оскільки судом першої інстанції зазначені обставини не були враховані та неправильно були витлумачені положення норм матеріального права ч. 3 ст. 32 та п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, то оскаржуване рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З наданого відповідачем розрахунку заробітної плати позивача слідує, що заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи становила 43831 грн. 93 коп., а її середньоденний заробіток за цей період дорівнював 1095 грн. 80 (т. 1 а. с. 116).

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка згідно заявлених позовних вимог, за період з 28 грудня 2015 року по 24 червня 2016 року (119 робочих дні), підлягає стягненню з відповідача становить (1095,80 * 119) = 130400 грн. 20 коп.

Так як незаконним звільненням з роботи позивачу ОСОБА_1 було завдано моральних страждань і це потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та враховуючи вимоги розумності і справедливості суд вважає, що на підставі ст. 237-1 КЗпП України її вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає до задоволення частково в сумі 2000 грн.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ПАТ «Сбербанк» в користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею судові витрати по справі в розмірі 1378 грн. за апеляційну скаргу та в дохід держави судовий збір в сумі 3334 грн., від сплати якого позивач була звільнена при зверненні до суду з даним позовом.

Керуючись ст.ст. 370, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року у даній справі скасувати.

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого відділенням Луцького відділення №1 Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» з 28 грудня 2015 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» в користь ОСОБА_1 130400 (сто тридцять тисяч чотириста) грн. 20 коп. середній заробіток за час вимушеного прогулу, 2000 (дві тисячі) грн. за заподіяну моральну шкоду та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення в її користь середнього заробітку за один місяць в сумі 21915 (двадцять одна тисяча дев’ятсот п'ятнадцять) грн. 97 коп. допустити до негайного виконання.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» в дохід держави судовий збір в сумі 3334 (три тисячі триста тридцять чотири) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий

Судді