Ухвала суду № 74721772, 14.06.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/2136/18

Провадження №1-в/127/75/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Шлапак Д.О.,

за участю секретаря Невмиваки Я.І.,

прокурора Озерського Е.Е.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника засудженого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці заяву ОСОБА_1 про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства, -

Встановив:

Засуджений ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства, мотивуючи свої вимоги тим, що він засуджений до довічного позбавлення волі. Вважає, що в Україні санкція ст. 93 КК України містила покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років. На підставі цього вирок, яким його засуджено до довічного позбавлення волі, повинен бути приведений у відповідність до чинного законодавства та довічне позбавлення волі повинно бути замінено на позбавлення волі строком не більше 15 років.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 свою заяву підтримав та просив замінити йому довічне позбавлення волі та звільнити з-під варти.

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_2 заяву свого підзахисного підтримала, просила суд її задовольнити. Також в судовому засіданні подала письмове клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.

Прокурор заперечив проти задоволення заяви засудженого ОСОБА_1 та клопотання захисника ОСОБА_2, просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_1, клопотання захисника засудженого, врахувавши думку прокурора, дослідивши та оцінивши матеріали справи, матеріали особової справи засудженого, суд приходить до наступного.

Вироком Херсонського обласного суду від 15.05.2000, ОСОБА_1 визнаний винним за ч. 1 ст. 222, п. «б», «г» ст. 93 КК України та на підставі ст. 42 КК України засуджений до довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 18.07.2000 вирок Херсонського обласного суду від 15.05.2000, в частині призначеного ОСОБА_1 довічного позбавлення волі, залишено без змін.

Твердження засудженого ОСОБА_1 та його захисника про те, що зі змісту рішення Конституційного Суду України, положень Конституції України та Кримінального Кодексу України у період з 29.12.1999 року по 04.04.2000 року найсуворішим покаранням, яке могло бути призначено особам, засудженим КК України до позбавлення волі, вчинений в зазначений період, було позбавлення волі строком на 15 років, суд до уваги не бере, оскільки як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 року, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483–ІІІ, щодо їх дії в часі у взаємозв’язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі), Конституційний Суд України виходить з того, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року і до набрання чинності Законом № 1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до Кодексу 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання – довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом № 1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари.

Однак наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей Кодексу 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що Кодекс 1960 року встановлював безальтернативну санкцію – позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років – за умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання.

За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

В зв’язку з наведеним суд приходить до висновку, що заява засудженого ОСОБА_1 та клопотання захисника засудженого – адвоката ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Крім того, положенням ч. 1 ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Згідно ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 395, 537, 539 КПК України, суд -

Ухвалив:

В задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства – відмовити.

В задоволенні клопотання захисника засудженого – адвоката ОСОБА_2 про заміну невідбутої частини покарання більщ м’яким – відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: