Постанова № 74720625, 18.06.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2531/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Одеської області від 15.02.2018 р. (суддя Власова С.Г.) вступну та резолютивну частину якого проголошено у судовому засіданні о 12:37 у м. Одесі, просп. Шевченка, 29. Повний текст складено 20.02.2018 р.

по справі №916/2531/17

за позовом Приватного акціонерного товариства „Миколаївська теплоелектроцентраль"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 6267,28 грн.

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2017 Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль») звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1І.), в якому просило стягнути з відповідача 5188, 38 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 888, 38 грн. інфляційних витрат, 215, 19 грн. 3% річних, 5188, 38 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» зазначило, що відповідач у порушення умов договору №2884 про постачання теплової енергії не своєчасно сплачував плату за користування тепловою енергією, у зв’язку із чим за останнім рахується заборгованість у розмірі 5 188, 38 грн.

07.12.2017 р. позивачем надано до суду першої інстанції додаткові пояснення, які обґрунтовані тим, що після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено суму основного боргу в розмірі 5188,38грн. відповідно до рахунку №2884 від 13.11.2017р., а відтак відсутня основна заборгованість по договору оренди про постачання теплої енергії в гарячій воді №2884 від 01.12.2005р.

03.01.2018 р. ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» надано до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача 864,89 грн. - інфляційних втрат, 214,01грн. - 3% річних, 5 188,38грн. – пені (а.с.167).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2018 позов ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» пеню у сумі 5 188, 38 грн., 3% річних в розмірі 214, 01 грн.; інфляційні витрати в розмірі 864, 89 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 1600 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на умови укладеного між сторонами договору та приписи ч.ч.5,6 ст.25 Закону України «Про теплопостачання», пункти 23, 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007р.; ст.ст. 230, 343 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530 629 Цивільного кодексу України зазначив, що позивачем було відпущено відповідачеві в період з жовтня 2016 по березень 2017 теплову енергію в гарячій воді на суму 15 188,38 грн., разом з цим відповідач у порушення взятих на себе зобов’язань за договором своєчасно не оплачував вартість теплової енергії у гарячій воді. Заборгованість була сплачена відповідачем лише 25.04.2017 у сумі 10000 грн. та під час розгляду справи 14.11.2017 у сумі 5188,38 грн. у зв’язку із чим судом першої інстанції ухвалою від 13.12.2017 припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на суму 5188,38 грн. Разом з цим, враховуючи несвоєчасну сплату позивачем послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді, судом першої інстанції визнано обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5 188,38 грн. пені, 214,01 грн. трьох процентів річних та інфляційних втрат у розмірі 864,89грн. за період з жовтня 2016 р. по вересень 2017 р.

Не погодившись з означеним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2018р. по справі №916/2531/17 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль».

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції рішення було винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, неправильним дослідження та оцінки доказів, та неправильним визначенням відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, що полягає у наступному.

Так посилаючись на те, що позивач грубо порушує договір про постачання теплової енергії №2884 від 01.12.2005р., а саме: п.3 Додатку 1/1 до цього договору, яке виражається вимогою до відповідача знімати показання лічильника 21-22 числа щомісяця, хоча згідно вказаного договору – датою зняття споживачем показань приладів обліку є 25-е число кожного місяця, подання звіту енергопостачальній організації - не пізніше 28 числа кожного місяця.

Апелянт вважає необґрунтованим твердження суду першої інстанції щодо того, що він не бере до уваги пояснення відповідача, що він не розумів умови договору, оскільки він був укладений в 2005 році і до 2016 року оплачувався вчасно.

Також апелянтом зазначається, що з 2015 року позивач став виставляти завищені рахунки по оплаті за спожите тепло, які не відповідали показам лічильника, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі №916/2531/17 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.02.2018 р., визначено розгляд апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.02.2018 р. у справі №916/2531/17 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копію вищевказаної ухвали суду від 17.04.2018 позивачем отримано 26.04.2018 , відповідачем – 28.04.2018.

Однак станом на 18.06.2018 до суду не надійшло клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

07.05.2018 Одеським апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» в якому останній просить залишити рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2018 р. по справі №916/2531/17 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Так у своїх запереченнях позивач зазначає, що ним виконано свій обов’язок за договором, відповідачем було отримано спожиту теплову електроенергію у повному обсязі.

Також, позивач зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що в опалювальному періоді 2016-2017 років позивачем постачалась апелянту теплова енергія і гарячій воді з метою теплозабезпечення приміщень за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченко, 64/2 – відповідно до додатку №1/1 до Договору, що підтверджується нарядом на підключення до централізованої системи опалення, розрахунками кількості спожитої теплової енергії та актами прийому-передачі теплової енергії №2884 від 31.10.2016р., 30.11.2016р., 31.12.2016р., 31.01.2017р.; 28.02.2017р., 31.03.2017р.

Зокрема, ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» у відзиві зазначає, що апелянтом не надано жодного доказу, який підвереджував би факт звернення до позивача з приводу незгоди з розрахунками кількості спожитої теплової енергії та звертає увагу на те, що позивачем до матеріалів справи додано копію єдиного звернення апелянта від 21.08.2017р. з питання надання письмових пояснень механізму нарахувань плати за спожиту теплову енергію, на яке 13.09.2017р. за вихідним №933-ю позивачем надано письмову відповідь. Тобто, протягом опалювального періоду 2016-2017 роки апелянт не виконував умови договору та не звертався до позивача з пропозиціями, скаргами чи заявами.

Також позивачем зазначається, що під час розгляду справи позивачем доведено, що в період жовтня 2016 року по березень 2017 року апелянтом, в порушення умов договору, не виконувалися зобов’язання в частині розрахунків.

В ході апеляційного розгляду даної справи Одеським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2005р. між Відкритим акціонерним товариством „Миколаївська теплоелектроцентраль", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство „Миколаївська теплоелектроцентраль", та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №2884 від 01.12.2005 р., п. 1 якого визначено, що енергопостачальна організація бере на себе зобов’язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов’язується оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

У відповідності до п.п.2.1. договору теплова енергія постачається споживачу обсягах згідно додатку 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: - опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; - гаряче водопостачання – протягом року; - технологічні потреби; - кондиціювання повітря.

Згідно з п. п. 5.1., 5.3. договору облік споживання теплової енергії проводиться: за приладами обліку, розрахунковим способом. Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору.

Відповідно до п.п.6.1. - 6.3. договору розрахунки за теплову енергію, що споживаються, проводяться по тарифам, встановлених ВАТ “Миколаївська ТЕЦ” в грошовій або по узгодженню сторін іншими, не забороненими діючим законодавством, засобами. Гроші за теплову енергію направляються на розподільний рахунок Енергопостачальної організації №26035262 в НОД АППБ “Аваль” м. Миколаєва, МФО 326182 код 30083966. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за двадцять днів до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість заявленої в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Пунктом 7.4.2 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію – пеня в розмірі 1,0 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, на підставі положення Закону України від 20.05.99р. №686-ХIV.

Згідно з п.п. 9.1., 9.4. договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.12.2006 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

У відповідності до п. 10.3 договору при виникненні обставин, не обумовлених договором, сторони зобов’язані керуватися Законом України “Про електроенергетику”, Тимчасовими правилами обліку відпуску та споживання теплової енергії, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючого обладнання і теплових мереж та іншим нормативними документами, що регулюють відносини сторін з приводу теплопостачання За твердженнями сторін, договір№2884 від 01.12.2005р. діє і на даний час.

У додатку 1/1 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії з орієнтованим об’ємом 99,940 Гкал на рік, максимальне теплове навантаження 0,0510 Гкал/год.

Додатком №2 до договору сторонами узгоджено умови припинення подачі теплової енергії.

Відповідно до акту приймання-передачі теплової енергії, що є додатком №3 до договору, ВАТ “Миколаївська ТЕЦ” передало, а ПП ОСОБА_1 прийняла теплову енергію в гарячій воді. Даний акт підписаний сторонами та скріплений печаткою позивача.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що в опалювальному періоді 2016-2017 років ним постачалась відповідачеві теплова енергія в гарячій воді з метою теплозабезпечення приміщень відповідно до додатку №1/1, що підтверджується нарядом на підключення до централізованої системи опалення. За період х жовтня 2016 по березень 2017 відповідачеві поставлено теплової енергії на суму 15188,38 грн., проте відповідачем сплачено лише 10000 грн. Отже заборгованість відповідача за теплову енергію спожиту в період з жовтня 2016 по березень 2017 вкладає 5188,38 грн. Позивач зазначив, що звертався до відповідача з претензією, однак остання залишена без відповіді та задоволення. Також позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та три проценти річних на суму основного боргу.

Судом першої інстанції, з урахуванням ухвали від 13.12.2017 про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на суму 5188,38 грн., визнано обґрунтованими та задоволено у повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме пені у сумі 5 188, 38 грн., 3% річних в розмірі 214, 01 грн. та інфляційних витрат в розмірі 864, 89 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.160 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.ч.1, 2, 7 ст.193 ГК України).

Частинами 1, 2, 3 ст. 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах.

Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч. ч. 1, 6, 7 ст. 276 ГК України).

Положеннями ст. 3 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що відносини між суб’єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання” споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч.ч. 1, 2 ст. 24, ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання” вбачається, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством; забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання” у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Пунктами 23, 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.07р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Споживач теплової енергії зобов'язаний: дотримуватися вимог нормативно-технічних документів та договору; вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач відпустив відповідачу в період з жовтня 2016р. по березень 2017р. теплову енергію в гарячій воді на суму 15 188,38грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі теплової енергії (№2884 від 31.10.2016р., №2884 від 30.11.2016р., №2884 від 31.12.2016р., №2884 від 31.01.2017р., №2884 від 28.02.2017р., №2884 від 31.03.2017р. та виставленими позивачем відповідачеві за спірний період рахунками (№2884 за період з 01.10.2016р.-31.10.2016р., (№2884 за період з 01.11.2016р.-30.11.2016р., №2884 за період з 01.12.2016р.-31.12.2016р., №2884 за період з 01.01.2017р.-31.01.2017р., №2884 за період з 01.02.2017р.-28.02.2017р., №2884 за період з 01.03.2017р.-31.03.2017р., котрі направлено відповідачу за відповідними реєстрами вручення споживачам остаточних рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії, рахунків на передоплату, повідомлень про зміну тарифів - списків згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів) (т.1, а.с.31-45).

Разом з цим, у порушення взятих на себе зобов’язань за договором та вищевказаних приписів чинного законодавства, ФОП ОСОБА_1 своєчасно щомісячно не оплачувала вартість теплової енергії в гарячій воді.

Відповідач 25.04.2017 р. частково оплатила свою заборгованість перед позивачем у розмірі 10 000,00грн., у зв’язку з чим, несплаченою залишилася заборгованість в розмірі 5188,38 грн. На дату подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача складала 5188,38 грн., яка й була заявлена до стягнення позивачем, однак, 14.11.2017 р. відповідачем було сплачено означену заборгованість в розмірі 5188,38грн., що підтверджується рахунком №2884 від 14.11.2017 р.

Зважаючи на викладене, ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2017 р. підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України (в редакції, яка діяла на час винесення ухвали) припинено провадження у справі №916/2531/17 в частині стягнення суми основного боргу на суму 5188,38грн.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими посилання апелянта на відсутності його вини стосовно несвоєчасної оплати за послуги теплопостачання, з наступних підстав.

Так, п. 6.3. договору сторони погодили, що споживач за двадцять днів до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість заявленої в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Разом з цим, доказів виконання ФОП ОСОБА_1 даного пункту договору відповідачем не надано.

Разом з цим, позивачем надані докази надсилання відповідачеві рахунків на передоплату за спірний період, що вбачається із реєстрів вручення споживачам остаточних рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії, рахунків на передоплату на листопад 2016 р., на грудень 2016 р., на січень 2017 р., на лютий 2017 р., на березень 2017 р. (т.1, а.с. 40-44).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що облік споживання теплової енергії згідно п. 5.1. договору проводиться: за приладами обліку, розрахунковим способом, який здійснюється на підставі щомісячного звіту споживача про фактичне споживання теплової енергії за показами приладів обліку, які саме споживач подає до Енергопостачальної організації ( пункт 5.3. договору).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 самостійно вказувала позивачу відомості споживання теплової енергії абонентом, на яких проставляла підпис та дату їх складання, а відтак засвідчувала таке споживання, а тому мала можливість своєчасно здійснювати розрахунки за вже спожиту теплову енергію, за показниками власних приладів обліку.

Вищевикладене спростовує посилання відповідача на відсутності його вини стосовно несвоєчасної оплати за послуги теплопостачання, оскільки відповідач не надав докази передоплати за двадцять днів до початку розрахункового періоду вартості заявленої в договорі кількості теплової енергії, а також не здійснював самостійні розрахунки за спожиту теплову енергію, за показниками власних приладів обліку, посилаючись на недостовірність нарахувань зазначених в рахунках позивача.

Судова колегія також відзначає, що у разі незгоди відповідача із розрахунком, що був здійснений позивачем, останній не був позбавлений можливості звернутись до теплопостачальної організації за роз’ясненнями стосовно таких нарахувань. Натомість, відповідач звернувся до позивача 21.08.2017 зі зверненням щодо надання письмових пояснень механізму нарахувань плати за спожиту теплову енергію, на яке 13.09.2017 позивачем надано письмову відповідь. Означене також підтверджує, що протягом спірного опалювального сезону відповідач не виконував умови договору в частині своєчасної оплати отриманих послуг та не звертався до теплопостачальної організації з приводу невірного нарахування фактично спожитої теплової енергії.

Колегія суддів також зазначає, що посилаючись на неможливість досягти згоди у встановлені правильності нарахувань та можливості завищення позивачем в виставлених рахунках кількості спожитого тепла, відповідач не надав суду будь яких доказів звернення до суду для вирішення спірного питання, що встановлено сторонами у пункті 8.2 договору.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає підтвердженими постачання відповідачу в період з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. теплової енергії в гарячій воді на суму 15 188,38 грн. та несвоєчасну сплату відповідачем отриманих послуг.

Що стосується заявленої позивачем вимоги щодо стягнення пені у розмірі 5188,38 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст.ст.1,3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні ним на праві власності або орендовані ними на підставі договору для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно з п. 7.4.2. договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію відповідач зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 1 % належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем, суд апеляційної інстанції погоджується з ним, зважаючи на що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 5 188,38грн. пені.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 214,01 грн. за період з 12.10.2016 р. по 12.10.2017 р. та інфляційні втрати у розмірі 864,89 грн. за період з жовтня 2016 р. по вересень 2017 р.

У відповідності до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права” передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних колегією суддів встановлено, що останній є обґрунтованим, арифметично вірним та складає 214,01 грн. за період з 12.10.2016 р. по 12.10.2017 р.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем колегія суддів зазначає, що як вірно встановлено судом першої інстанції, він є помилковим, та інфляційні втрати за спірний період становлять 935,30 грн., проте, оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційних втрат у меншому розмірі, судом першої інстанції обґрунтовано було задоволено повністю позовну вимогу позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 864,89 грн.

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення в повному обсязі було досліджено всі фактичні обставини справи та цілком обґрунтовано було прийнято рішення про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" у повному обсязі.

На думку колегії суддів є необґрунтованими й посилання апелянта на те, що позивачем виставлялися завищені рахунки по оплаті за спожите тепло, які не відповідали показам лічильника, оскільки ФОП ОСОБА_1 самостійно вказувала позивачу відомості споживання теплової енергії абонентом, на яких проставляла підпис та дату їх складання, а відтак засвідчувала таке споживання, а тому мала можливість своєчасно здійснювати розрахунки за вже спожиту теплову енергію, за показниками власних приладів обліку.

Також, колегією суддів апеляційної інстанції зазначається, що відповідачем не надавалося доказів передоплати за двадцять днів до початку розрахункового періоду вартості заявленої в договорі кількості теплової енергії, а також не здійснював самостійні розрахунки за спожиту теплову енергію, за показниками власних приладів обліку, посилаючись на недостовірність нарахувань зазначених в рахунках позивача.

Інших доводів, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апелянтом не наведено.

Отже, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2018 р. у справі №916/2531/17 є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з додержання норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2018 р. у справі №916/2531/17 – залишити без змін.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 18.06.2018.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.