Постанова № 74717655, 05.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Єгупенко В.В.

05 червня 2018 р. Справа № 820/271/18

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Гуцала М.І. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, публічне акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» про скасування рішення, -

В с т а н о в и л а:

19 січня 2018 року позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (подалі - ФОП ОСОБА_1.) звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- скасувати рішення державного реєстратора від 22 грудня 2017 року філії комунального підприємства «Добробут» ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав, індексний номер 38903919, на підставі договору іпотеки, серія та номер: 5693450, виданий 13 вересня 2007 року, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П. право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за публічним акціонерним товариством «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (подалі - ПАТ «ПУМБ»).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року по справі № 2011/6304/12, якою заборонено будь-кому проводити дії по відчуженню квартири АДРЕСА_1, на незаконно проведено державну реєстрацію відчуження даної квартири від ОСОБА_6 у власність ПАТ «ПУМБ».

Скаржник зазначає, що державний реєстратор не виконав обов'язок щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Викладене підтверджує факт грубого порушення державним реєстратором ОСОБА_2 норм чинного законодавства, у зв'язку з чим, рішення про зазначену державну реєстрацію підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти вимог ФОП ОСОБА_1, у відзиві на адміністративний позов відповідач державний реєстратор ОСОБА_2 філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради (подалі - державний реєстратор ОСОБА_2, відповідач) зазначає, що підставою для реєстрації права власності ФОП ОСОБА_1 стало рішення господарського суду Харківської області від 02 квітня 2015 року по справі № 922/765/Ї15, згідно якого витребувано із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Сур'я» до володіння ФОП ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення товариства з обмеженою відповідальністю «Сур'я» із приміщення цієї квартири та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2014 року по справі № 638/8925/13-ц, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6

Виходячи з вищезазначеного вказує, що у неї були всі підстави вважати, що ФОП ОСОБА_1 є законним власником зазначеного майна. Про існування будь-яких інших судових рішень їй не відомо. При цьому, нею помилково зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як підставу виникнення права власності лише рішення господарського суду Харківської області від 02 квітня 2015 року по справі № 922/765/15, що саме по собі не встановлює та не підтверджує виникнення права власності.

Що стосується заборони щодо відчуження зазначеного майна, встановленої ухвалою Дзержинського районного суду м, Харкова від 29 березня 2012 року по справі № 2011/6304/12, то така заборона не могла бути підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій, оскільки, по-перше, вона не зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а, по-друге, державна реєстрація права власності банку на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не є відчуженням майна з укладенням окремого правочину, а є зверненням стягнення на майно в позасудовому порядку на підставі укладеного з іпотекодавцем договору іпотеки.

У запереченнях на відзив на адміністративний позов державного реєстратора ОСОБА_2 позивач ФОП ОСОБА_1 зазначає, що предметом віндикаційного позову у справі № 922/765/15 виступає вимога власника, який не володіє майном, до особи, яка незаконно заволоділа цим майном, про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Суд дійшов висновку про те, що власником спірного майна, а саме квартири АДРЕСА_1, є ФОП ОСОБА_1, а не ОСОБА_6 Підставою для витребування судом даної квартири стало незаконне розпорядження ОСОБА_6 вказаним нерухомим майном шляхом його передачі у володіння, користування тощо третім особам.

Таким чином, рішенням господарського суду Харківської області від 02 квітня 2015 року у справі № 922/765/15 встановлено незаконність будь-яких угод ОСОБА_6 з відчуження даного нерухомого майна, у т.ч. шляхом передачі його в оренду. Такий висновок ґрунтується на тому, що не будучи законним власником квартири ОСОБА_6 не вправі розпоряджатись ним на свій розсуд, в тому числі і передавати майно в оренду, іпотеку тощо.

Факт права власності ФОП ОСОБА_1 на дану квартиру у 2015-2017 роках визнався ПАТ «ПУМБ», що підтверджується листом за підписом представника ПАТ «ПУМБ» ОСОБА_7

Однак, 18 січня 2018 року державний реєстратор ОСОБА_2, грубо порушуючи зареєстровані права ФОП ОСОБА_1 на вищевказану квартиру, здійснила виправлення до запису про право власності № 24099868 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ».

Позивач зазначає, що незаконним рішенням державного реєстратора грубо порушені права її права, які підлягають захисту в порядку ст.ст. 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (подалі - КАС України).

Крім цього, звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки набуває лише за умови надання до державного реєстратора відповідних документів, які, в свою чергу, необхідно перевірити не тільки на наявність, а й на зміст та повноту поданих документів.

Заперечуючи проти вимог ФОП ОСОБА_1, у поясненнях на адміністративний позов третя особа ПАТ «ПУМБ» зазначає, що позивач не є стороною означеного договору іпотеки та не була власником іпотеки на дату набуття банком права власності на предмет іпотеки, відтак, вчинення відповідачем реєстраційних дій щодо реєстрації права власності банком іпотеки не порушує ніяким чином прав, свобод або законних інтересів позивача.

Що стосується заборони відчуження зазначеного майна, встановленої ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 березня 2012 року по справі № 2011/6304/12, то така заборона не могла бути підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій, оскільки проведення державної реєстрації права власності банку на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не є відчуженням майна з укладенням окремого правочину, а є зверненням стягнення на майно в позасудовому порядку на підставі укладеного з іпотекодавцем договору іпотеки.

Крім того, заборона відчуження майна по справі № 2011/6304/12 встановлена судом на підставі заяви банку про забезпечення позову та в його інтересах, з метою недопущення відчуження майна відповідачами по справі № 2011/6304/12 протягом розгляду справи, в зв'язку з чим, не може бути перешкодою для вчинення банком будь-яких дій з іпотечним майном.

ПАТ «ПУМБ» вказує, що банком при поданні документів для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки подано письмові вимоги від 31 грудня 2010 року № КНА-61/291 та від 11 лютого 2016 року вих. № КНА-61.1/221, а також документи, що підтверджують факт завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та позичальником письмової вимоги.

Пояснення третьої особи ОСОБА_3 щодо відзиву третьої особи ПАТ «ПУМБ» відповідають змісту запереченням на відзив ФОП ОСОБА_1

У додаткових поясненнях ПАТ «ПУМБ» вказує, що предметом розгляду справи № 922/765/15 було витребування майна із володіння товариства з обмеженоюж відповідальністю «Сур'я» (суборендаря) шляхом виселення цього товариства із квартири, а не витребування майна із володіння ОСОБА_6

Таким чином, рішення господарського суду Харківської області від 02 квітня 2015 року по справі № 922/765/12 не встановлює перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 до ФОП ОСОБА_1. Будь-які інші твердження позивача та третьої особи ОСОБА_3 є необґрунтованими та безпідставними.

18 квітня 2018 року Третьою особою ПАТ «ПУМБ» подано клопотання про закриття провадження у справі.

В обґрунтування заявленого клопотання ПАТ «ПУМБ» посилається на те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, випливають із договірних відносин, вирізняються наявністю майнових інтересів як позивача, так і третьої особи ПАТ «ПУМБ».

За таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Захист майнового права позивача стосовно спірної квартири має здійснюватися за правилами господарського судочинства.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (ухвала у повному обсязі виготовлено 20 квітня 2018 року) заява ПАТ «ПУМБ» задоволена.

Провадження у справі за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 до державного реєстратора ОСОБА_2В,, треті особи ПАТ «ПУМБ», ОСОБА_3 про скасування рішення, - закрито.

Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад спору, суд визначився, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ФОП ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року та повернути справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Скаржник зазначає, що її вимога про скасування рішення державного реєстратора ґрунтується не на договірних відносинах та їх невиконанні, а на незаконних діях державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень, який перевищив останні та без відповідного рішення суду незаконно виправив запис щодо державної реєстрації. Викладене свідчить що даний спір входить до юрисдикції адміністративних судів.

У відзиві за апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 третя особа ПАТ «ПУМБ» вказує, що позовні вимоги ґрунтуються не лише на публічно-правових відносинах між позивачем та відповідачем, а й на наявності у позивача майнового інтересу щодо нерухомого майна, який не визнається банком, у зв'язку з не підтвердженням належними правовстановлюючими документами. Зазначене свідчить про наявність між ФОП ОСОБА_1 та ПАТ «ПУМБ» спору про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Оскільки, у даній справі наявний спір щодо права власності на нерухоме майно та реєстрації права на це майно, то захист майнового права позивача стосовно спірної квартири має здійснюватися за правилами господарського судочинства. Захист прав позивача у визначений ним спосіб можливий лише за умови встановлення наявності або відсутності порушення його майнових прав у сфері приватно-правових відносин, що не входить до компетенції адміністративного суду.

Третя особа ОСОБА_3 у поданій суду апеляційної інстанції заяві просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. При вирішенні справи просила врахувати правову позицію, викладену у постанові ОСОБА_8 палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 826/4460/17.

За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновком суду, з таких підстав.

Судом установлено, що 28 грудня 2006 року між ОСОБА_9, яка діяла в інтересах ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого, продавець (ФОП ОСОБА_1.) передає у власність покупця (ОСОБА_6.) квартиру за № 17-А в будинку № 5, розташованому по проспекту Правди (нині проспект Незалежності) в місті Харкові, а покупець приймає у власність цю квартиру та сплачує за неї обговорену грошову суму, вказаний договір зареєстрований у реєстрі за № 9256.

13 вересня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 5693356, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 315000,00 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язалась використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором /а.с. 42-44/.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором № 5693356, між ОСОБА_6 та ПАТ «ПУМБ», укладено договір іпотеки № 5693450 від 13 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Жовнір Л.П. за реєстраційним № 4285, відповідно до якого, ОСОБА_6 передано в іпотеку банку квартиру № 17-А, реєстраційний номер: 15632581, загальною площею, 205,2 кв. м, житловою площею: 37,9 кв. м, що розташована за адресою: м. Харків пр. Правди буд. № 5 /а.с. 45-47/.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 грудня 2006 року /а.с. 102-105/.

18 січня 2018 року на підставі письмової заяви ПАТ «ПУМБ» та означеного рішення апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 та інших документів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором ОСОБА_2 внесені виправлення до запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині зміни власника нерухомості з ОСОБА_1 на ПАТ «ПУМБ» /а.с. 21/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (полдалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (подалі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?к;…&?а; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, колегія суддів зазначає, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується із правовою позицією ОСОБА_8 Верховного Суду, що викладена в постанові від 21 березня 2018 року по справі № 802/1792/17-а.

Відповідно до частини 6 ст. 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Закону Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно предметної підсудності у цій справі та закрив провадження у справі, оскільки даний спір підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а &?д; &?е; ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи і заперечення на висновки суду не впливають.

Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.

Фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось згідно положень ч. 4 ст. 229 КАС України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 139, 229, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, - без змін.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. МельніковаСудді(підпис) (підпис) М.І. Гуцал Л.О. Донець Постанова у повному обсязі складена і підписана 15 червня 2018 року.