Рішення № 74717264, 15.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1238/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Белінського Г.В.

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Яременко Ю.Г.,

перекладач: Боячко К.В.,

представники третіх осіб: ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Капітана першого рангу ОСОБА_2 до Військової частини А 3519, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дії посадових осіб щодо не виплати компенсації втрати частини грошового доходу, зобов'язання провести зарахування і виплату компенсації у розмірі 66621,25 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява Капітана першого рангу ОСОБА_2 до Військової частини А 3519, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Державної казначейської служби України, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність посадових осіб військової частини А 3519, яка полягає у невиплаті ОСОБА_2 в грудні 2017 року компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік включно;

зобов'язати військову частину А 3519, ґрунтуючись на роздавальній відомості № 904 за грудень 2017 року по військовій частині А 0456, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 встановленим законодавством України порядком компенсації у розмірі 66621,25 грн., втрати частини грошового доходу в зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік включно;

стягнути з військової частини А 3519 на користь ОСОБА_2 на відшкодування заподіяного протиправною бездіяльністю посадових осіб військової частини А 3519 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

Ухвалою від 26.03.2018 року Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.

16.04.2018 року (вхід. № 10274/18) на виконання ухвали позивач надав до суду заяву на виконання ухвали суду, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 18.04.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

10.05.2018 року (вх. № ЕП/2590/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

10.05.2048 року (вх. № 13012/18) позивачем до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

11.05.2018 року (вх. № 13210/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

14.05.2018 року (вх. № 13287/18) позивачем до канцелярії суду подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи - Державної казначейської служби України.

14.05.2018 року (вх. № 13288/18) позивачем до канцелярії суду подано відвідь на відзив.

14.05.2018 року (вх. № 13289/18) позивачем до канцелярії суду подано заперечення на клопотання відповідача від 08.05.2018 року.

16.05.2018 року (вх. № 13611/18) позивачем до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

22.05.2018 року (вх. № 14382/18) представником відповідача до канцелярії суду подано письмові заперечення на відповідь на відзив.

29.05.2018 року (вх. № ЕП/3016/18) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у судовому засіданні.

30.05.2018 року (вх. № 15278/18) позивачем до канцелярії суду подано доповнення до відповіді на відзив.

30.05.2018 року (вх. № 15280/18) позивачем до канцелярії суду подано заяву в порядку ст. 371 КАС України.

06.06.2018 року (вх. № 15908) позивачем до канцелярії суду подано заяву на виконання ухвали суду від 31.05.2018 року.

08.06.2018 року (вх. № 16245/18) представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України до канцелярії суду подано письмові пояснення на адміністративний позов.

11.06.2018 року (вх. № 16380/18) позивачем до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

12.06.2018 року (вх. № 16459/18) представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України до канцелярії суду подано клопотання про залишення позову без руху.

12.06.2018 року (вх. № 16460/18) представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України до канцелярії суду подано письмові пояснення щодо методики проведення розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Ухвалою від 12.06.2018 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволенні зави представника Військової частини А 3519 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою від 12.06.2018 року Одеським окружним адміністративним судом у задоволенні клопотання представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про залишення позовної заяви без руху відмовлено.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 року по справі № 815/5639/16, яке набрало законної сили 12.07.2017 року, зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014р. по 19.05.2015р., встановлене ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_2 як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 29 жовтня 2002 року ОСОБА_2 займав посаду "заступника командира морського району-начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з посадовим окладом - 182 грн., мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), мав класну кваліфікацію - спеціаліста 1 класу" і отримував надбавку за кваліфікацію.

За таких обставин, позивачу, на виконання вищезазначеної постанови, щомісячне грошове забезпечення за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 року включно фактично було сплачено 28.12.2017 року.

Так, на думку позивача, посадові особи військової частини А 3519 при виплаті йому 28.12.2017 року щомісячного грошового забезпечення за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік включно здійснили протиправну бездіяльність, за наслідками якої позивачу безпідставно не було зараховано та виплачено в грудні 2017 року компенсацію втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 66621,25 грн. Відтак, позивач вважає, що з 28.12.2017 року та по теперішній час військовою частиною А 3519 не було перераховано вказану компенсацію.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що капітан 1 рангу ОСОБА_2 жодного разу за весь період військової служби не перебував у списках військової частини А 3519, тим самим жодних трудових відносин не мав, а тому жодних зобов'язань перед позивачем військова частина А 3519 не мала.

Крім того, відповідач зазначає, що військова частина А 3519 є забезпечувальним органом стосовно Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, у зв'язку із чим був виданий наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 21.12.2017 року № 467/АГЧ, який було виконано 28.12.2017 року. Так, на думку відповідача, жодних зобов'язань по виплаті грошового забезпечення на військову частину А 3519 не було покладено, а тому будь-які вимоги заявлені в позові позивача є безпідставними та не мають ніякого відношення до військової частини А 3519.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 року по справі № 815/5639/16, що набрала законної сили 12.07.2017 року, зобов'язано саме Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік та на момент виплати позивачу коштів за час вимушеного прогулу з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік включно, проте позивач звертається про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення до відповідача в особі військової частини А 3519.

Водночас, позивач за весь період військової служби не перебував у списках військової частини А 3519, тобто службу у відповідача не проходив, вищезазначеним рішенням суду вини відповідача не встановлено, військова частина А 3519 не була стороною по справі, отже, на думку третьої особи, жодних зобов'язань перед позивачем військова частина А 3519 не має.

Крім того, відповідач в особі військової частини А 3519, який не був стороною по справі та боржником по виплаті грошового забезпечення, після отримання наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 21.12.2017 року № 467/АГЧ, виданого на підставі доручення юридичного департаменту Міністерства оборони України № 29815/15282/с від 16.11.2017 року, яке було отримано третьою особою 29.11.2017 року, виплатив грошове забезпечення позивачу в межах місячного строку. За таких обставин, у позивача відсутнє право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

В судове засідання 12.06.2018 року з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України участь представника в судовому засіданні не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Капітана першого рангу ОСОБА_2 Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 року по справі № 815/5639/16, яка набрала законної сили 12.07.2017 року, зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014р. по 19.05.2015р., встановлене ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_2 як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 29 жовтня 2002 року ОСОБА_2 займав посаду "заступника командира морського району-начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з посадовим окладом - 182 грн., мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), мав класну кваліфікацію - спеціаліста 1 класу" і отримував надбавку за кваліфікацію.

26.09.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом Іваном Сергійовичем, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП № 54784548 на підставі виконавчого листа № 815/5639/16, виданого 28.07.2017 року Одеським окружним адміністративним судом (а.с. 11).

Наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 21.12.2017 року № 467/АРЧ, командиру військової частини А 3519 наказано організувати виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014 р. по 19.05.2015 р. ОСОБА_2 в сумі 96 440,27 грн. та перерахувати виділені кошти на картковий рахунок ПАТ «УкрСиббанк», № НОМЕР_2, МФО (код банку) 351005, ідентифікаційний номер ДРФО НОМЕР_1 (а.с.14).

Відповідно до телефонограми від 02.01.2015р. (а.с. 57), командира Військової частини А 3519 повідомлено, що згідно вимог наказу Міністра оборони України № 590 від 12.11.2010р. «Про затвердження положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України» належить з 01.01.2015р. зарахувати на фінансове забезпечення військову частину А0456 Військово-Морських Сил Збройних Сил України; організувати роботу щодо фінансового забезпечення згідно з вимогами Положення № 590, Інструкції з організації та ведення бухгалтерського обліку у Збройних Силах України

Як зазначено у відзиві на позов, вказівкою помічника командувача з фінансово-економічної роботи Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.01.2015 року № 154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину А 0456 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А 3519 (а.с. 57).

Зі змісту листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 09.10.2017 року № 154/34/150 вбачається, що за дорученням Юридичного департаменту Міністерства оборони України, Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України було здійснено попередній розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік (а.с. 54).

Згідно витягу з послужного списку, капітана 1 рангу ОСОБА_2, позивач у період з 01.08.1971 р. по 14.11.2016 р. включно проходив службу у Збройних Силах України, зокрема:

Як вбачається з позовної заяви та не заперечується відповідачем, виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік у розмірі 96 440,27 грн., розрахунок якої було здійснено згідно з роздавальною відомістю № 904, Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України була здійснена 28.12.2017 року (а.с. 9-10).

Так, при отриманні роздавальної відомості № 904, позивачу стало відомо про порушення його прав та законних інтересів та протиправну бездіяльність посадових осіб військової частини А 3519, яка полягає у невиплаті компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строку виплати, у зв'язку з чим він звернувся до суду.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III від 19.10.2000р. (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р. (далі - Порядок №159).

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата (грошове забезпечення).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Основною умовою для виплати позивачу компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, а саме добровільно чи на виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 жовтня 2011 року № 6-38цс-11, від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, а також Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17 (адміністративне провадження №К/9901/2999/17).

У постанові Верховного Суду України від 18.11.2014р. у справі № 21-518а14 зазначено, що основною умовою для виплати громадянину компенсації відповідно до ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком №159, є порушенням встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією в даному випадку (органом УПФУ) добровільно чи на виконання рішення суду.

Як вбачається зі змісту ст. 5 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" неможливість виплати особі компенсації втрати частини доходів пов'язується із неотриманням таких доходів із вини громадянина.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2017р. у справі № 815/5639/16 позов ОСОБА_2 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, військової частини А 3519, військової частини А0456, третя особа Державна казначейська служба України задоволено частково. Зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.07.2014р. по 19.05.2015р., встановлене ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_2 як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 29 жовтня 2002 року ОСОБА_2 займав посаду "заступника командира морського району-начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління Західного морського району ВМС ЗС України з посадовим окладом - 182 грн., мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), мав класну кваліфікацію - спеціаліста 1 класу" і отримував надбавку за кваліфікацію. Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити відповідно до чинного законодавства України індексацію грошових коштів на момент виплати позивачу коштів за час вимушеного прогулу з 26.07.2014 р. по 19.05.2015 р. включно.

Однак, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 року по справі № 815/5639/16, яка набрало законної сили 12.07.2017 року, виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 рік у розмірі 96 440,27 грн., розрахунок якої було здійснено роздавальною відомістю № 904, Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України було здійснено лише 28.12.2017 р.

Таким чином, несвоєчасність виплати позивачу грошового забезпечення сталася з вини відповідача та з причин, що не залежали від позивача.

Враховуючи, що відповідач не виконав обов'язку з виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, суд вважає, що така компенсація підлягає стягненню в судовому порядку.

Щодо розміру компенсації втрати частини доходів, яка підлягає стягненню, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (п. 3 Порядку №159).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п.п. 4, 5 Порядку №159) .

Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Частиною 2 ст. 6 Закону №2050-III передбачено, що виплата компенсації здійснюється за рахунок відповідного бюджету - підприємства, установи або організації, який фінансується з державного бюджету.

Згідно ст. 3 Закону №2050-III обчислення суми компенсації шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Враховуючи, що згідно роздавальної відомості позивачу несвоєчасно виплачено грошове забезпечення за липень 2014р. - травень 2015 р., розрахунок суми компенсації має бути здійснений наступним чином:

липень 2014р. - 1988,02 грн. (нараховане грошове забезпечення) х102 % (індекс інфляції) = 2037,98 грн.;

серпень 2014р. - 9061,22 грн. (нараховане грошове забезпечення) х100,4 % (індекс інфляції) = 9097,46 грн.;

вересень 2014р. - 9080,70 грн. (нараховане грошове забезпечення) х94,8 % (індекс інфляції) =8608,50 грн.;

жовтень 2014р. - 9080,70 грн. (нараховане грошове забезпечення) х90,2% (індекс інфляції) =8190,79 грн.;

листопад 2014р. - 9131,86 грн. (нараховане грошове забезпечення) х86,7 % (індекс інфляції) =7917,32 грн.;

грудень 2014р. - 9165,96 грн. (нараховане грошове забезпечення)х 81,2 % (індекс інфляції) =7442,76 грн.;

січень 2015р. - 9192,76 грн. (нараховане грошове забезпечення)х 75,8 % (індекс інфляції) =6968,11 грн.;

лютий 2015р. - 9237,83 грн. (нараховане грошове забезпечення)х 66,9 % (індекс інфляції) =6180,11 грн.;

березень 2015р. - 9285,33 грн. (нараховане грошове забезпечення)х50,7 % (індекс інфляції) =4707,66 грн.;

квітень 2015р. - 9369,37 грн. (нараховане грошове забезпечення)х32,2 % (індекс інфляції) = 3016,94 грн.;

травень 2015р. - 11836,52 (нараховане грошове забезпечення)х29,3 %=3468,10 грн.

Загальна сума компенсації втрати частини грошового доходу (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів виплати згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159, становить 67635,73 грн.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття "власності", яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права" і, таким чином, як власність.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу компенсації частини грошового доходу (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів виплати, а відтак позовна вимога в частині стягнення компенсації підлягає задоволенню з урахуванням розрахунку наведеного судом раніше.

Відповідно до пункту "d" Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: "Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин".

Щодо позовних вимог про стягнення з військової частини А 3519 на користь ОСОБА_2 на відшкодування заподіяного протиправною бездіяльністю посадових осіб військової частини А 3519 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття "власності", яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права" і, таким чином, як власність.

Відповідно до пункту "d" Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: "Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин".

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IVдо офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Стаття 41 Конвенції проголошує: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа "Бушемі проти Італії", рішення від 16.09.1999 р.).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).

З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.

Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стосовно розміру моральної шкоди, заподіяної неправомірною бездіяльністю військової частини А 3519, суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (спів розмірності), виваженості та справедливості.

Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає обґрунтованими та такими, що частково підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 5000 (п'ять) тисяч гривень, яку належить стягнути на користь позивача з військової частини А 3519. Такого висновку суд дійшов, зважаючи на характер правовідносин, тривалість спору та тяжкості моральних страждань і переживань позивача та з урахуванням не вчинення у встановлені строки відповідачем покладеного на нього чинним законодавством алгоритму дій здійснення належних позивачу виплат.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 4 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Капітана першого рангу ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Військової частини А 3519 (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1, 65012; код ЄДРПОУ 26614490), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (місцезнаходження: 65012, провулок Штабний, 1, м. Одеса; код ЄДРПОУ 26613823), Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул. Бастіонна, будинок 6; код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дії посадових осіб щодо не виплати компенсації втрати частини грошового доходу, зобов'язання провести зарахування і виплату компенсації у розмірі 66621,25 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 3519, яка полягає у невиплаті ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошового доходу в зв'язку з порушенням термінів виплати щомісячного грошового забезпечення за період з 26.07.2014 року по 19.05.2015 року включно.

Зобов'язати військову частину А 3519, відповідно до роздавальної відомості № 904 за грудень 2017 року по військовій частині А 0456, провести нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсацію втрати частини грошового доходу (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів виплати згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 у сумі 67635,73 (шістдесят сім тисяч шістсот тридцять п'ять грн. 73 коп.) з подальшим утриманням податків та зборів, передбачених чинним законодавством України.

Стягнути з військової частини А 3519 (код ЄДРПОУ 26614490) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) грошові кошти на відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 5 000 (п'ять) тисяч гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строк і поядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2018 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.