Постанова № 74716749, 30.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 757/48209/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: Писанець В.А.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1513/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.

при секретарі Маличівській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 липня 2008 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 10-29/7707, за умовами якого позичальник отримав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 72 000,00 доларів США зі сплатою 13,50 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення 02 липня 2033 року. З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань, які виникають з умов кредитного договору № 10-29/7707 від 02 липня 2008 року між банком та ОСОБА_5 02 липня 2008 року було укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору станом на 15 вересня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 125 440,67 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 2 753 760,78 грн., з яких 62 427,63 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 370 454,72 грн. сума заборгованості за кредитом, 41 511,21 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 911 282,99 грн. нараховані та несплачені проценти за користування кредитними коштами; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 17 956,17 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 394 186,42 грн.; пеня за несвоєчасне повернення процентів - 3 545,65 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 77 836,65 грн. Посилаючись на зазначені обставини просив стягнути з ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_5 на користь банку суму заборгованості.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 125 440,67 доларів США, що еквівалентно 2 753 760,78 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір в сумі 37 652,41 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», мотивуючи тим, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, є необгрунтованим та недоведеним. Позивачем пропущений строк позовної давності за вимогами про стягнення пені. Всупереч умовам передбачених ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач не звертався з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту відповідачам, а тому вимоги банку є передчасними. До того ж, у матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Вважає, що судом першої інстанції неправомірно задоволено вимоги до поручителя, оскільки позивачем було пропущено шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Також зазначила, що при відкритті провадження у справі судом порушено правила визначення підсудності, оскільки даний спір повинен був розглядатися за місцем її реєстрації, яке зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, судом першої інстанції в порушення норм чинного законодавства, не було направлено справу до суду апеляційної інстанції для розгляду її апеляційної скарги на ухвалу про відкриття провадження від 08 лютого 2016 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VІІІ .

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача та відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту № 10-29/7707, за умовами якого Банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 72 000,00 доларів США зі сплатою 13,50 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення 02 липня 2033 року. Пунктом 1.1.1. кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення кредиту та сплати нарахованих процентів за користування кредитом шляхом сплати позичальником щомісячно до 02-го числа рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованості за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування кредитом в сумі 850,15 доларів США, надалі - ануїтетний платіж.

Згідно з підпунктами 3.3.7, 3.3.8. договору позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом та комісії в розмірах та порядку, визначеному договором; своєчасно та в повному обсязі погашати ануїтетні платежі за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному підпунктом 1.1.1. договору; достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити нараховані проценти, комісію, можливі штрафні санкції у випадках, визначених, в тому числі у пункті 4.4. цього договору.

Пунктом 4.4. цього договору передбачена відповідальність позичальника у разі невиконання (неналежного виконання) останнім обов'язків, визначених у підпунктах 3.3.7, 3.3.8. цього договору. Так, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

За прострочення позичальником термінів сплати ануїтетних платежів сторонами визначена відповідальність у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення - підпункт 4.1.1.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 02 липня 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором № 10-29/7707 від 02 липня 2008 року. Підпункту 6.2 якого визначено, що цей договір діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою.

11 грудня 2013 року між сторонами кредитного договору було укладено договір про внесення змін до договору кредиту № 10-29/7707 від 02 липня 2008 року, за умовами якого сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни до умов кредитування, які викладені в договорі кредиту (з урахуванням усіх змін та доповнень до нього), а саме: встановлено, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на 11 грудня 2013 року, здійснюватиметься відповідно до графіку, що викладений у додатку 1 до цього договору про внесення змін - підпункт 2.1. Встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1% проценту річних протягом двадцяти чотирьох місячного строку з дати підписання цього договору про внесення змін, тобто до 10 грудня 2015 року включно - п. 2.2. Після спливу строку, зазначено у підпункті 2.2. цього договору, тобто з 11 грудня 2015 року, а в разі порушення позичальником більше, ніж на 60 календарних днів будь-якого із строків, термінів, встановлених цим договором для сплати заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, починаючи з 61 календарного дня порушення такого строку, терміну процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі та за правилами, визначеними у договорі кредиту на дату укладення цього договору про внесення змін - підпункт 2.3. (а.с. 17-19).

Цим договором про внесення змін сторони також дійшли згоди про те, що відповідно до графіку, що викладений у додатку 1 до цього договору, погашення повної суми кредиту у розмірі 68 133,90 доларів США здійснюється позичальником не пізніше другого числа кожного місяця рівними частинами - підпункт 2.4. Сплата відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 11 грудня 2013 року в загальній сумі 12 057,09 доларів США здійснюється позичальником не пізніше другого числа кожного місяця рівними частинами, а також в день повернення заборгованості за відстроченими до сплати процентами в повній сумі відповідно до графіку, що викладений у додатку 1 до цього договору - підпункт 2.5.1. Сплата залишкової частини відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 11 грудня 2013 року в загальній сумі 28 133,20 доларів США здійснюється позичальником до 11 грудня 2015 року в повній сумі відповідно до графіку, викладеного у додатку 1 до цього договору про внесення змін - підпункт 2.5.2.

Щодо сплати строкових (поточних) процентів за користування кредитом, що нараховуються з 11 грудня 2013 року, сторонами визначено, що їх сплата здійснюється позичальником в загальному порядку, передбаченому договором кредиту - підпункт 2.5.3.

Пунктом 3 договору про внесення змін сторони встановили, що інші умови договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечить даному договору про внесення змін, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобов'язання.

Із графіку погашення платежів, що є додатком 1 до договору про внесення змін, вбачається, що позичальник на погашення повної суми кредиту у розмірі 68 133,90 доларів США протягом періоду з січня 2014 року по грудень 2015 року щомісячно, рівними частинами повертає (сплачує) платіж у розмірі 2 838,91 доларів США, а в грудні 2015 року - 2838,97 доларів США (а.с. 18 зворот).

Щодо погашення відстрочених до сплати процентів в сумі 12 057,09 доларів США, то відповідно до затвердженого сторонами графіку позичальник протягом періоду з січня 2014 року по грудень 2015 року сплачує вказану суму кожного місяця рівними частинами в розмірі 502,38 доларів США, а в грудні 2015 року - 502,35 доларів США. Також до 11 грудня 2015 року погашає одним платежем залишкову частину відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 11 грудня 2013 року в загальній сумі 28 133,20 доларів США.

Факт укладення договору на умовах, визначених у ньому, та отримання грошових коштів в сумі 72 000,00 доларів США, розмір яких в національній валюті в гривні за обмінним курсом в еквіваленті до долара США становив 400 000,00 грн. підтвердила відповідач ОСОБА_4 у ході розгляду справи в суді першої інстанції.

Із наданих позивачем письмових доказів вбачається, що на виконання умов кредитного договору позичальником сплачено 9 572,37 доларів США на погашення кредиту та 14 347,10 доларів США на погашення нарахованих процентів.

Розрахунок заборгованість свідчить про те, що позичальником (відповідач ОСОБА_4.) останній платіж на погашення кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом здійснено 03 лютого 2014 року (а.с. 5-7).

У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення кредиту та процентів за користування кредитом, що встановлені договором та виникненням заборгованості кредитор 16 грудня 2015 року звернувся до суду, пред?явивши позов про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, а також дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Станом на 15 вересня 2015 року заборгованість відповідача перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитом становила суму 125 440,67 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 2 753 760,78 грн., з яких 62 427,63 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 370 454,72 грн. сума заборгованості за кредитом (залишок), 41 511,21 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 911 282,99 грн. - нараховані та несплачені проценти на строкову заборгованість за період з 03 серпня 2008 року по 14 вересня 2015 року; 17 956,17 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 394 186,42 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 14 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року; 3 545,65 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 77 836,65 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів за період з 14 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року.

Поданий позивачем детальний розрахунок, колегія суддів визнає належним та допустимим письмовим доказом на підтвердження заборгованості позичальника перед банком, в ньому зазначено як розмір виданого кредиту, так і суми сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов?язання та періоди і суми виникнення заборгованості. Із змістом розрахунку відповідач ОСОБА_4 ознайомлена, доказів на спростування фактичного розміру заборгованості по кредитному зобов?язанню, який виник перед ПАТ «Укрсоцбанк» суду не надала.

Перевіряючи доводи сторін, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Установивши у ході розгляду справи, що позичальник згідно кредитного договору № 10-29/7707 від 02 липня 2008 року, із змінами до нього, взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорах термін грошові кошти не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що кредитор має право стягнути з боржника заборгованість за основним зобов'язанням, пеню за порушення строків виконання зобов'язань, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо повернення кредиту та процентів, а також у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України достроково стягнути заборгованість по кредиту, що залишилася, сплату процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 про те, що позовні вимоги банку є передчасними через неповідомлення кредитора щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту не ґрунтуються на вимога закону, оскільки у відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів за договором позики кредитор протягом усього часу до спливу встановленого договором строку виконання основного зобов'язання має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, недотримання банком процедури направлення позичальнику досудової вимоги щодо дострокового повернення повної суми заборгованості по кредитному договору, сплати процентів, не позбавляє кредитора звернутися безпосередньо до суду за захистом свої порушений прав у порядку, визначеному статтею 1050 ЦК України. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до позичальника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Посилання відповідача на пропуск позовної давності в частині вимог про стягнення пені не підтвердженні вчиненням дій у відповідності до вимог частини третьої статті 267 ЦК України.

Колегією суддів встановлено, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення пені становить період з 14 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року, а з позовом до суду позивач звернувся 16 грудня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені за період з 14 вересня 2014 року по 15 грудня 2014 року виходять за межі річного строку перед зверненням кредитора до суду, однак спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

У матеріалах справи відсутня заява відповідача ОСОБА_4, яка приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, про застосування строків позовної давності. А суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 в частині відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, з постановлення ухвали від 16 серпня 2016 року, в якій наведені мотиви про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвали Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року ( про відкриття провадження у справі) (а.с. 58).

Отже, вищенаведені доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, які перевірені колегією суддів, не впливають на суть ухваленого рішення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в частині неправомірного задоволення вимог до поручителя з підстав пропуску шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, що договором поруки, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання усіх зобов'язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів. Крім того, пунктом 4.4. кредитного договору сторони врегулювали питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів. Так, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Як встановлено колегією судді при розгляді справи, що позичальник ОСОБА_4 здійснила останній платіж 03 лютого 2014 року, а починаючи з 03 березня 2014 року та протягом наступних 90 календарних днів своїх обов'язків щодо сплати кредиту та процентів не виконувала. Таким чином, у відповідності до пункту 4.4. договору строк користування кредитом достроково сплив 01 червня 2014 року, а з позовом до поручителя кредитор звернувся 16 грудня 2015року.

Отже, змінивши строк виконання основного зобов'язання, кредитор зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Встановленні обставини у справі свідчать про те, що вимогу до поручителя ОСОБА_5 про повернення боргових сум кредитор пред'явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати, тому суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Покладаючи на поручителя ОСОБА_5 обов'язок щодо виконання ним основного зобов'язання, суд першої інстанції не врахував положення частини четвертої статті 559 ЦК України та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог кредитора про стягнення з поручителя заборгованості за основним договором.

Отже, обставини на які відповідач посилається в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині неправомірного задоволення вимог до поручителя з підстав пропуску шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.

Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині вирішення заявлених вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до поручителя ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 125 440,67 доларів США, що еквівалентно 2 753 760,78 грн., з яких 62 427,63 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 370 454,72 грн. сума заборгованості за кредитом (залишок), 41 511,21 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 911 282,99 грн. - нараховані та несплачені проценти на строкову заборгованість за період з 03 серпня 2008 року по 14 вересня 2015 року; 17 956,17 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 394 186,42 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 14 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року; 3 545,65 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 77 836,65 грн. - пеня за несвоєчасне повернення процентів за період з 14 вересня 2014 року по 03 вересня 2015 року. Тому відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої, апеляційної інстанцій підлягають такому розподілу. Позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» задоволені частково, а тому судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у пропорційному розмірі - 20 653,20 грн. слід покласти на відповідача ОСОБА_4 Відповідно сплачений ОСОБА_4 судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції у пропорційному розмірі - 4 400,00 грн. слід покласти на ПАТ «Укрсоцбанк». Як передбачено частиною 10 статті 141 ЦПК України у випадку покладення судових витрат на обидві сторони суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. У зв'язку з тим, що при розподілі судових витрат на відповідача ОСОБА_4 покладено більшу суму судових витрат, різниця судових витрат у розмірі 16 253,20 грн.. (20 653,20 грн. - 4 400,00 грн.) підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість у розмірі 125 440,67 доларів США, що еквівалентно 2 753 760,78 грн., ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) судовий збір в розмірі 16 253,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 червня 2018 року.

Головуючий

Судді: