Рішення № 74716336, 12.06.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р. № 820/3408/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи (ГУ ДМС у Харківській області) - Кезлі М.Д.,

розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 820/3408/18 за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби України № 324 від 18.12.2017, в частині, що стосується громадянина Республіки В'єтнаму ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що лише з листа Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 29.03.2018 йому стало відомо про існування рішення ДМС України від 18.12.2017, яким скасовано ОСОБА_3 посвідку на постійне проживання в Україні. Позивач вважає, що оскаржуване рішення, в частині, що його стосується винесене з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню у вказаній частині.

Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити

Представника відповідача та третьої особи (ГУ ДМС у Харківській області) проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення є обґрунтованим та законним, а отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Представник третьої особи (УДМСУ в Київській області) в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

26.06.2003 громадянина СРВ ОСОБА_3 звернувся до Макарівського РВ ГУ МВС в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув у 1993 році в Україну з метою працевлаштування і працював на ВАТ "Завод "Ленінська кузня" та залишився проживати в Україні після звільнення з роботи.

Рішенням відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 16.06.2004 та рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 19.04.2007 видано ОСОБА_3 посвідки на постійне проживання, а саме: серія НОМЕР_1 від 16.06.2004 та серії НОМЕР_2 від 19.04.2007.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з питанням щодо дійсності посвідки на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_3.

Листом від 29.03.2018 ГУ ДМС України в Харківській області повідомило про те, що 18.12.2017 рішенням ДМС України скасовано посвідку на постійне проживання позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Державної міграційної служби України № 324 від 18.12.2017 прийнято на підставі висновку УДМС України в Київській області від 27.10.2017 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_3.

Вказаним висновком від 27.10.2017 УДМС України в Київській області визначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_3 було прийнято з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню, оскільки з відповідною заявою необхідно було звернутись до 07 лютого 2002 року, оскільки з 08 лютого 2002 року, тобто, після спливу шестимісячного терміну, абз.4 п. 4 V розділу Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001 втратив чинність.Також, у висновку від 27.10.2017 зазначено, що на момент звернення, а саме, 26.06.2003, положення законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 V розділу Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання.

На підставі висновку УДМС України в Київській області від 27.10.2017 ДМС України прийнято наказ № 324 від 18.12.2017 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", зокрема, пунктом 4 скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 16.06.2004 та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 19.04.2007 про видачу посвідок на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_3.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з висновку УДМС України в Київській області від 27.10.2017, первинно видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд зазначає, що з моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Щодо тверджень у вищезазначеному висновку, що на момент звернення ОСОБА_3, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Згідно з абз. 6 п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Суд вважає посилання представника відповідача на те, що з 08.02.2002, тобто, після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратив чинність є необґрунтованими, оскільки жодним законом ця норма скасована не була. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.09.2011 № К-36529/10, від 04.10.2016 № К/800/16250/16.

Отже, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, висновок УДМСУ в Харківській області від 27.10.2017 є необґрунтованим та протиправним, а тому, прийнятий на його підставі наказ ДМС України № 324 від 18.12.2017, в частині, що стосується ОСОБА_3 є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтовані, а отже, є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження - вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 37508470), треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області (місцезнаходження - вул. Петропавлівська, буд. 11, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код - 37826158), Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (місцезнаходження - вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 37764460) про скасування наказу - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати наказ Державної міграційної служби України № 324 від 18.12.2017 в частині, що стосується громадянина Республіки В'єтнаму ОСОБА_3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 14 червня 2018 року.

Суддя А.С. Мороко