Рішення № 74716191, 14.06.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 рокум. ПолтаваСправа № 816/1425/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /надалі - позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного банку України /надалі - відповідач/ про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо не належного розгляду звернення ОСОБА_1 від 09 квітня 2018 року реєстраційний номер ГР-8009299;

- визнання бездіяльності Національного банку України щодо не забезпечення відповідного реагування на звернення ОСОБА_1 від 09 квітня 2018 року реєстраційний номер ГР-8009299;

- зобов'язання повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 09 квітня 2018 року реєстраційний номер ГР-8009299 та надати відповідь з урахуванням обставин, встановлених судом;

- зобов'язання Голови Національного банку або уповноваженої особи Національного банку видати письмове чи усне доручення, оформлене у формі розпорядження, на проведення позапланової виїзної перевірки щодо дотримання встановленого порядку організації та здійснення валютно-обмінних операцій Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" у зв'язку з відсутністю індивідуальної ліцензії згідно пунктів "в", "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання валютного контролю" у період часу з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року з урахуванням обставин встановленим судом;

- зобов'язання Національного банку України вжити належних заходів реагування з проведенням позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" у зв'язку з відсутністю генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пунктів "в", "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання валютного контролю" у період часу з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року з урахуванням обставин встановленим судом;

- зобов'язання за результатами перевірки Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" скласти акт перевірки із зазначенням виявлених під час перевірки порушень конкретних статей законодавчих актів та пунктів нормативно-правових актів Національного банку, вимоги яких були порушені у зв'язку з відсутністю індивідуальної ліцензії згідно пунктів "в", "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання валютного контролю" у період часу з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року з урахуванням обставин встановленим судом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин внаслідок бездіяльності відповідача щодо не належного розгляду звернення та не вжиття належних заходів реагування (проведення відповідної перевірки) по фактам, викладеним у зверненні від 09 квітня 2018 року. Вказував, що відповідь на таке звернення надана з порушенням вимог Конституції України та Закону України "Про звернення громадян" /а.с. 47-60/.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що Національний банк України надав повну, достовірну та вичерпну відповідь на звернення позивача від 09 квітня 2018 року. Можливість надання банками кредитів в іноземній валюті на території України в період з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2017 року була врегульована статтями 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність", главою 2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483 та статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року №15-93. Вказані норми передбачали, що здійснення кредитних операцій в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства за наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України. Також відповідач зазначив, що банки України мали можливість надавати споживчі кредити в іноземній валюті до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22 вересня 2011 року №3795. Позовна вимога про зобов'язання Національного банку України видати письмове чи усне доручення на проведення позапланової виїзної перевірки ПАТ "ОТП Банк" є безпідставною, оскільки вичерпний перелік підстав для такої перевірки, який встановлений пунктом 2.2 глави 2 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками, іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку вимог валютного законодавства України та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України" від 21 вересня 2017 року, не містить такої підстави як звернення фізичних осіб /а.с.106-112/.

Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини 4 статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши докази в їх сукупності, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 09 квітня 2018 року через Державну установу "Урядовий контактний центр" Національної системи опрацювання звернень виконавчої влади направив своє звернення до Національного банку України № ГР-8009299, яке адресоване особисто Голові Правління Національного банку України Смалій Я.В. /а.с. 116-117/.

У вказаному зверненні позивач просив провести перевірку Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у зв'язку з відсутністю спеціальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями у період з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року згідно вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93. В обґрунтування звернення позивач посилався на положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про звернення громадян», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року №15-93 та на практику Європейського суду з прав людини. Позивач зазначав, що відбулося порушення його прав внаслідок відсутності в ПАТ «ОТП Банк» письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями під час видачі йому кредиту згідно кредитного договору №ML-D00|077|2007.

Листом Національного банку України за підписом начальника управління по роботі зі зверненнями Департаменту банківського нагляду Національного банку України Черних В.О. від 24 квітня 2018 року №20-0010/23222 позивача повідомлено про те, що відповідно до статті 19 Конституції України, статей 2, 55 Закону України «Про Національний банк України» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки є незалежними в своїй діяльності та не мають організаційного та структурного підпорядкування Національному банку. Відносини позивача та банку щодо укладеного кредитного договору мають регулюватися нормами цивільного законодавства. У період з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року можливість надання кредитів в іноземній валюті на території України була врегульована статтями 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та главою 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275, відповідно до яких банки здійснювали кредитні операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення окремих операцій, який виконував функцію генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року №15-93. Підстави для проведення перевірки Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у зв'язку з відсутністю спеціальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями у період з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року відсутні відповідно до статті 71 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та пункту 22 розділу V Положення про організацію та проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку від 17 липня 2001 року №276 /а.с.118-120/.

Вважаючи що за результатом розгляду звернення від 09 квітня 2018 року не надано відповіді щодо усіх порушених питань, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України права на звернення наданого їм статтею 40 Конституції України урегульовано Законом України "Про звернення громадян".

Частиною 1 статті 1 названого Закону визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 вказаного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 цього Закону, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) /частина 1/.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки /частина 3/.

Порядок організації розгляду звернень громадян та надання відповідей на них, вимоги щодо організації і проведення особистого прийому громадян, порядок інформування громадян про роботу з їх зверненнями в Національному банку України визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та особистого прийому громадян у Національному банку України, затверджена Постановою Правління Національного банку України 01 березня 2018 року № 18.

Пунктами 22 та 23 вказаної Інструкції встановлено, що рішення, прийняте під час розгляду звернення громадянина, повинне бути мотивованим, відповідати вимогам законодавства України та відмова в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на законодавство України і викладенням мотивів відмови.

Відповідно до пункту 27 цієї Інструкції відповідь за результатами розгляду звернення громадянина надається за підписом керівництва Національного банку або службової особи Національного банку.

ОСОБА_1 у зверненні від 09 квітня 2018 року № ГР-8009299 просив провести перевірку Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у зв'язку з відсутністю спеціальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями у період часу з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року згідно вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93. Позивач зазначав, що відбулося порушення його прав внаслідок відсутності в ПАТ «ОТП Банк» письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями під час видачі йому кредиту згідно кредитного договору №ML-D00|077|2007.

Листом Національного банку України за підписом начальника управління по роботі зі зверненнями Департаменту банківського нагляду Національного банку України Черних В.О. від 24 квітня 2018 року №20-0010/23222 позивачу роз'яснено, що у період з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року можливість надання банками кредитів в іноземній валюті на території України була врегульована статтями 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та главою 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275. Вказані норми передбачали, що банки здійснюють кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення окремих операцій, який виконував функцію генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року №15-93 та не потребують одержання індивідуальної ліцензії. Офіційна позиція Національного банку щодо можливості правомірності укладення банками договорів про надання кредитів в іноземній валюті викладена у прес-релізах від 04.08.2010 та 29.10.2010, що розміщені на офіційному сайті Національного банку. Також роз'яснено, що Верховний Суд України узагальнив судову практику розгляду цивільних справ, пов'язаних з укладенням кредитного договору та виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, з якої вбачається, що за наявності у банку банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій (генеральна ліцензія) здійснення кредитних операцій в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства України. Також відповідач зазначив, що банки України мали можливість надавати споживчі кредити в іноземній валюті до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22 вересня 2011 року №3795. Відносини позивача та банку щодо укладеного кредитного договору мають регулюватися нормами цивільного законодавства з урахуванням вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Окрім того позивачу роз'яснено, що відповідно до статті 71 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та пункту 22 розділу V Положення про організацію та проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку від 17 липня 2001 року №276, заява фізичної особи не є підставою для проведення перевірки Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» /а.с. 118-120/.

Таким чином, вказаний лист містив повну та вичерпну відповідь на питання поставлені позивачем у зверненні від 09 квітня 2018 року № ГР-8009299.

За таких обставин суд вважає, що відповідь на звернення ОСОБА_1 надана у відповідності до вимог законодавства, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не належного розгляду звернення ОСОБА_1 від 09 квітня 2018 року реєстраційний номер ГР-8009299 та зобов'язання повторно розглянути та надати відповідь на вказане звернення задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Голови Національного банку або уповноваженої особи Національного банку видати письмове чи усне доручення/розпорядження на проведення позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства "ОТП БАНК" у зв'язку з відсутністю спеціальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями у період часу з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року, зобов'язання Національного банку України вжити належних заходів реагування з проведенням позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства "ОТП БАНК та зобов'язання за результатами перевірки Публічного акціонерного товариства "ОТП БАНК" скласти акт перевірки із зазначенням виявлених під час перевірки порушень конкретних статей законодавчих актів та пунктів нормативно-правових актів Національного банку, вимоги яких були порушені у зв'язку з відсутністю індивідуальної ліцензії згідно пунктів "в", "г" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання валютного контролю" у період часу з 20 липня 2007 року по 01 вересня 2007 року з урахуванням обставин встановленим судом, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вжиття належних заходів реагування по зверненню громадян та проведення перевірки за наслідками такого звернення є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Суд зазначає, що вжиття відповідних заходів реагування за зверненнями громадян, а також проведення відповідної перевірки належить до дискреційних повноважень органу, що розглядає звернення.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241 - 245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Національного банку України (місцезнаходження: вул. Інститутська, буд. 9, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 00032106) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя Н.І. Слободянюк