Рішення № 74715968, 12.06.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 червня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1231/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Басової Н.М.

при секретарі судового засідання: Солошенка П.В.,

за відсутністю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1.) до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - відповідач, УПСЗН Лисичанської МР), в якому просив суд:

- визнати дії відповідача по припиненню виплати компенсації 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами позивачу неправомірними;

- стягнути заборгованість по виплаті компенсації на продукти харчування, а також компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком компенсації по постанові Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період, починаючи з 01.12.2017 по 12.04.2018;

- притягнути службових осіб відповідача до адміністративної відповідальності за зловживання службовим становищем;

- розглянути вимоги п.1 ст.4, п.1 ст.5, п.п.1,3 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на відповідність вимогам ст.3, 8, 9, 22, 24, 33, 41, 46, 64, 92 Конституції України;

- стягнути з відповідача 1000,00 грн. за відшкодування позивачу моральної шкоди (а.с.3-12).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, є інвалідом ІІ групи та перебуває на обліку в УПСЗН Лисичанської МР як внутрішньо переміщена особа.

Посилаючись на Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач зазначив, що має право користуватися пільгами, зокрема, щодо забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Позивач звернувся до відповідача з заявою про невиплату згідно Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за грудень 2017 року та січень 2018 року компенсації 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами та просив відновити пільги, які повинні нараховуватись відповідно до зазначеного Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

08.02.2018 позивач отримав відповідь на заяву, в якій зазначено, що виплати зупинені за постановою КМУ №365 від 08.06.2016.

02.04.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про відновлення виплати компенсації 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я та виплату боргу за період з 01.12.2017 до дати фактичного відновлення виплати компенсації 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами.

Позивач зазначає, що за період з 01.12.2017 до квітня 2018 року включно сума боргу вже складає: 422,40 грн./місяць х 5 місяців = 2112,00 грн.

Відповідач в листі від 19.04.2018 за №4048 сповістило, що рішення міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 26.02.2018 позивачу було призначено компенсаційні виплати за період з грудня 2017 року по березень 2018 року включно та перераховано на поточний рахунок в філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Позивач отримав гроші на рахунок в сумі 1689,60 грн. тільки 12.04.2018, а тому відповідачем порушено строки їх виплати.

Позивач також зазначив, що службові особи відповідача не виконують свій обов'язок щодо захисту прав і свобод громадян, а саме в частині припинення виплати компенсації витрат на продукти харчування потерпілим внаслідок ЧК 1 категорії, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміненої особи позивача є безстроковою, а тому позивач має право знаходитись на тимчасово окупованій території до 90 днів.

Позивач вважає, що відповідач, припиняючи виплати компенсації і зупиняючи надання пільг з грудня 2017 року діяло не на підставі та не спосіб, що передбачені Законами України, бо об'єктивно не існувало законних підстав для такого припинення.

Крім того, дії службових осіб, які зловживали службовим становищем завдали позивачу зміну порядку повсякденного життя, стресу та погіршення його психічного та душевного стану.

На підставі викладеного, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав, надав відзив, в якому зазначив наступне (а.с.27-30). Позивач перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб в УПСЗН Лисичанської МР з 27.04.2016. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за №924021276, яка видана 27.04.2016 є дійсною по теперішній час. Позивач також має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідач зазначив, що виплати проводяться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936 через установи банків шляхом перерахування коштів на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, а тому виплата компенсації підпадає під приписи постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

18.10.2017 спеціалістами управління була проведена перевірка фактичного місця проживання позивача зі складанням акту №4862, відповідно до якого факт проживання не підтверджено. У зв'язку з проходженням 19.10.2017 фізичної ідентифікації була проведена повторна перевірка, а саме 06.11.2017 акт обстеження №5569 - факт проживання не підтверджено. Пройшов фізичну ідентифікацію 08.11.2017.

Міською комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 27.11.2017 розглянуто подання УПСЗН щодо надання одноразової щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації на ЧАЕС та компенсації витрат на продукти харчування. За результатами прийнято рішення про відмову у виплаті компенсації на продукти харчування, з підстав, передбачених законодавством. На підставі рішення комісії розпорядженням від 28.11.2017 прийнято рішення про призупинення виплати компенсації на продукти харчування громадянам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАНЕС ОСОБА_1 з листопада 2017.

Після звернення позивача з заявою про відновлення пільг та компенсацій з грудня 2017 року, спеціалістами управління була проведена перевірка фактичного місця проживання позивача зі складанням акту №533 від 19.02.2018 - факт проживання підтверджено. Міською комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 26.02.2018 розглянуто подання УПСЗН щодо надання компенсації витрат на продукти харчування потерпілим внаслідок ЧАЕС. За результатами розгляду прийнято рішення про призначення компенсації на продукти харчування з 01.12.2017. Позивачу у квітні 2018 року виплачена сума компенсації з грудня 2017 року по березень 2018 року. Компенсація за квітень 2018 виплачена у травні 2018.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, відповідач зазначив, що позивачем не зазначено, як останній оцінював заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив, а також не надав докази, які підтверджують його моральні страждання.

Відповідач вважає, що УПСЗН Лисичанської МР діяло в межах повноважень, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 22.05.2018 позивач надав пояснення, в яких зазначив, що заборгованість по виплаті компенсації на продукти харчування за період, починаючи з 01.12.2017 по 12.04.2018, дійсно вже сплачена відповідачем, а тому уточнив в цій частині вимоги та просив стягнути заборгованість по виплаті компенсації на продукти харчування за жовтень 2017 року, оскільки цих коштів він не отримав, а також просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за порушення строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та порядком компенсації по постанові Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період, починаючи з грудня 2017 року по квітень 2018 року.

В судовому засіданні 22.05.2018 представник відповідача підтвердила той факт, що за період з 01.12.2017 по 12.04.2018 заборгованість по виплаті компенсації на продукти харчування вже сплачена у квітні та травні 2018. Щодо уточненої вимоги позивача про стягнення заборгованість за жовтень 2017 року надала суду довідку УПСЗН Лисичанської МР від 12.06.2017, в якій зазначено, доплата на продукти харчування за жовтень 2017 року позивачу була сплачена у листопаді 2017 року (а.с.60).

Позивач в судове засідання 12.06.2018 не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.47), просив розглянути справу за його відсутності (а.с.12).

Представник відповідача 12.06.2018 в судове засідання також не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.47), надав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності представника (а.с.59).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 закрито провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про притягнення службових осіб Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради до адміністративної відповідальності за зловживання службовим становищем та про розгляд пункту 1 статті 4, пункту 1 статті 5, пунктів 1,3 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" на відповідність вимогам статей 3,8,9,22,24,33,41,46,64,92 Конституції України (а.с.65).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 22.10.1997 Алчевським РВУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, є особою 1 категорії, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до інформації зазначеної у посвідченні Серії НОМЕР_3 від 10.07.2009 (а.с.13-15).

Позивач також є інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_4 від 01.03.210 (а.с.15).

Позивач є пенсіонером по інвалідності ІІ групи внаслідок аварії на ЧАЕС (а.с.14).

З матеріалів справи також вбачається, що позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідками від 27.04.2016 №924021276 та від 12.10.2017 №21276 (а.с.14, зворотній бік а.с.14).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2016 позивач на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.04.2016 має у власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, форма власності приватна, вид власності - спільна часткова (а.с.49,50).

За вказаною адресою позивач зареєстрований як внутрішньо-переміщена особа, отримує соціальні виплати в УПСЗН Лисичанської МР з 16.05.2016 року (а.с.36).

22.01.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій зазначив, що за грудень 2017 та січень 2018 року не отримав компенсацію вартості продуктів харчування на підставі рішення комісії від 27.11.2017. Також зазначив, що 18.11.2017 був відсутній за місцем перебування, у зв'язку з тим, що перебував у справах. У зв'язку з тим, що пройшов у кабінеті №17 ідентифікацію, просив відновити всі пільги (зворотній бік а.с.15).

29.01.2018 за №1164 відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що Кабінетом Міністрів України від 08.06.2016 прийнято постанову №365, яка затвердила два Порядки, а саме Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Відповідно до пп.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Представниками УПСЗН Лисичанської МР 18.10.2017 №4862 було складено Акт про відсутність за фактичною адресою проживання ОСОБА_1 та приймаючи до уваги проходження останнім 19.10.2017 фізичної ідентифікації, на засіданні 23.10.2017 прийнято рішення про здійснення повторної перевірки. При повторному відвідуванні 06.11.2017 фактичного проживання ОСОБА_1 був складний Акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, в якому повторно вказано про відсутність ОСОБА_1 за адресою. Приймаючи до уваги проходження 08.11.2017 ідентифікації ОСОБА_1 Комісією прийнято рішення про припинення виплати компенсації витрат на продукти харчування потерпілим внаслідок ЧК 1 категорії. ОСОБА_1 також роз'яснено, що відновлення компенсації витрат на продукти харчування потерпілим внаслідок ЧК 1 категорії буде подано на розгляд Комісії після здійснення перевірки достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що буде складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (а.с.17).

02.04.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив надати достовірні відомості про зупинення окремих виплат для 1 категорії громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та просив отримати виплати до 5 травня (а.с.16),

19.04.2018 за №4048 відповідач надав позивачу відповідь, в якій, зокрема, зазначив, що на звернення від 22.01.2018 неодноразово була проведене перевірка фактичного місця проживання/перебування ОСОБА_1 та рішенням від 26.02.2018 було призначено компенсаційні виплати за період з грудня 2017 по березень 2018 року включно та перераховано кошти на поточний рахунок в АТ «Ощадбанк». Щодо отримання разової грошової допомоги до 5 травня, відповідач повідомив, що виплати буде проведено після здійснення перевірки за місцем фактичного проживання та розгляду питання Комісії (а.с.18).

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

З урахування уточнення позовних вимог та позивачем та закриття провадження судом в частині позовних вимог, предметом зазначеної справи є: визнання дії відповідача по припиненню виплати компенсації 50% вартості продуктів харчування за медичними нормами позивачу неправомірними, стягнення заборгованість по виплаті компенсації на продукти харчування за медичними нормами за жовтень 2017 року; стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року; стягнення з відповідача 1000,00 грн. за відшкодування позивачу моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що підставою для припинення виплати позивачу є його відсутність за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати згідно пп.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Між тим, з такими аргументами відповідача суд погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод, та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі, органів державної влади.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом, що регулює відносини щодо прав на користування пільгами осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є Закон України від від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) з відповідними змінами, що є чинними на час виникнених між сторонами спірних правовідносин.

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Пунктом 14 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1, а саме забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 20 Закону № 796-XII особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як: - забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (пункт 14).

Положеннями вказаного Закону визначенні основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Жодних змін з приводу уточнення виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, у вказаний Закон Верховною Радою не вносилось.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на отримання компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1, а саме забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання, зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Єдиним законом, який регулює відносини щодо отримання компенсації та пільг громадянам постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, як вже зазначалось раніше є Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в який не вносились жодні зміни щодо особливостей виплати компенсацій особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв'язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 796-XII.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому він не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач, припиняючи виплату компенсації 50 відсотків вартості продуктів харчування за медичними нормами ОСОБА_1 з листопада 2017 року діяв не на підставі, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправними.

Належним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача у даному випадку є відновлення цих виплат. Судом встановлено, що відповідач відновив ці виплати згідно рішення зазначеного у протоколі №84-1 від 26.02.2018 і вже у квітні 2018 року сплатив компенсацію вартості продуктів харчування за медичними нормами з грудня 2017 року по березень 2018 року; та у травні 2018 року сплатив за квітень 2018 року, що підтверджується довідкою від 12.06.2018 №3087 (а.с.44,60).

Крім того, рішенням УПСЗН Лисичанської МР №705028 від 24.05.2018 позивачу призначено до виплати компенсацію на продукти харчування потерпілим внаслідок ЧК з 01.11.2017 по 30.11.2017 (а.с.61).

Таким чином, станом на день розгляду справи судом по суті порушені права позивача повністю відновлені з боку відповідача.

Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості по виплаті компенсації на продукти харчування за жовтень 2017 року, то вони не підлягають задоволенню, оскільки згідно довідки УПСЗН Лисичанської МР від 12.06.2018 №3087 компенсація була виплачена позивачу у листопаді 2017 року (а.с.60).

Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050) та Порядком компенсації по постанові Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 4 Закону №2050 та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 7 Закону №2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналізуючи вказані норми права, суд дійшов до висновку про те, що позивач набуває права звернення до суду з такими вимогами лише після отримання відмови відповідача у виплаті йому компенсації.

Позивачем не надано суду доказу того, що він звернувся з вимогою до відповідача про виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а останній відмовив йому в цьому.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 1000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд вказує на таке.

Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

ОСОБА_1 послався на те, що дії службових осіб призвели до зміни порядку повсякденного життя, стресу та погіршення психічного стану та душевних мук позивача.

При цьому на підтвердження вказаних доводів позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу. За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, задоволенню підлягають лише вимоги позивача щодо визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо припинення виплати компенсації 50 відсотків вартості продуктів харчування за медичними нормами ОСОБА_1 з листопада 2017 року. В іншій частині у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи та звільнений від сплати судового збору у відповідності до вимог Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо припинення виплати компенсації 50 відсотків вартості продуктів харчування за медичними нормами ОСОБА_1 з листопада 2017 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст повного судового рішення складено 15.06.2018.

Суддя Н.М. Басова