Постанова № 74715184, 04.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2018 року м. Київ

Справа 757/5515/16-ц

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Новака Р.В. 10 січня2018 року о 16:45 год. у м. Києві, дата складення повного тексту не зазначена, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм Груп-Україна» до відповідачів: відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баляс Неля Петрівна,

В С Т А Н О В И В

№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/2543/2018Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм Груп-Україна» до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна ЮріяВікторовича, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баляс Неля Петрівна про визнання правочину недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно вибуло з володіння позивача не з його волі, шляхом вчинення злочинних шахрайських дій, а тому має бути витребуване навіть у добросовісного набувача. Позивач, зокрема, вказує на те, що відсутні дані про призначення прилюдних торгів органом державної виконавчої служби, відсутнє і оголошення про їх проведення, тому вважає, що торги не проводились і перехід права власності на належне позивачу майно відбувся незаконно.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10.01.2018 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм Груп-Україна» - задоволено.

Визнано недійсними результати прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 проведені 27.02.2013 приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», які оформлені протоколом № 1-К-563-ОБ-1 від 27.02.2013 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки).

Визнано недійсним Акт Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна від 15.03.2013, складений на підставі протоколу №1-К563-ОБ-1 від 27.02.2013 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки), що належить ТОВ «АРМ Груп-Україна».

Визнано недійсним Свідоцтво видане та посвідчене 07.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. та зареєстроване в реєстрі за № 5195 про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ТОВ «АРМ Груп-Україна» право власності на двокімнатну кімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 66,7 кв.м. житловою площею 39,8 кв.м.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 у власність ТОВ «АРМ Груп-Україна» квартиру АДРЕСА_1.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на двокімнатну квартиру, АДРЕСА_1, площею 66,7 кв.м., житловою площею 39,8 кв. номер запису про право власності 14213778, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмилою Петрівною.

Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням відповідач ОСОБА_2, ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що підставами визнання прилюдних торгів недійсними судом визначено порушення встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів, визначених саме Тимчасовим положенням. В зв'язку з цим, відповідачем по даній категорії справ повинна виступати Спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, та складає протокол торгів, на підставі якого, видається акт про проведення прилюдних торгів, а саме Приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція». Однак позовних вимог до даної юридичної особи позивачем не пред'явлено, дану особу не було залучено до розгляду справи, в зв'язку з чим, суд повинен був відмовити у задоволенні вищезазначеного позову, як поданого до неналежного відповідача.

Також відповідач вказує на відсутність доказів щодо невиконання державним виконавцем дій по підготовці продажу майна, як то зазначено в рішенні суду. Матеріали справи не містять даних щодо ходу виконавчого провадження. Крім того, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Посилання суду на порушення п. 3.5. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, щодо відсутності оголошення про проведення прилюдних торгів, вважає необґрунтованим. Так, дана інформація може розміщуватись не лише на веб-сайті, а й в засобах масової інформації. До того послуга пошуку оголошень щодо продажу арештованого майна на даному веб-сайті давно вже коректно не працювала, а тому неможливо пересвідчитись в достовірності як зазначеної інформації, так і правильності визначення пошукових даних. Також, за розміщення даних оголошень відповідає Спеціалізована організація в нашому випадку «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», яка не є стороною по даній справі, що виключає можливість встановлення даних фактів.

Продаж та укладання угоди про продаж майна з прилюдних торгів відбувся 13.03.2013, а процедура банкрутства щодо позивача порушена 07.05.2014, а тому твердження суду про застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпідставними.

Беручи до уваги вищевикладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ПАТ «ВТБ Банк» вказує на те, що спірне майно було предметом Іпотечного договору від 18.01.2008, укладеного між ним та ТОВ «АРМ Груп-Україна». Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.07.2013 у справі № 5011-65/7617-2012 було вирішено в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки. На виконання цього рішення були видані судові накази від 23.03.2013, які в подальшому були пред'явлені до виконання. Але їх виконання проведено не було у зв'язку з визнанням боржника банкрутом, відкриттям ліквідаційної комісії. Таким чином, реалізація майна була проведена в рамках іншого виконавчого провадження, а ПАТ «ВТБ Банк» грошових коштів від його реалізації не отримав.

Посилаючись на лист ТОВ «Райффайзен ЛізингАваль», де зазначено іншу суму заборгованості, яка також не є погашеною, ПАТ «ВТБ Банк» вказує на те, що боргу зазначеного у акті державного виконавця не існує, відповідно, і реалізація майна проведена в рамках неіснуючого виконавчого провадження. Тому вважають висновки суду першої інстанції такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України(в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

А отже Апеляційний суд м. Києва є компетентним судом щодо розгляду даної справи.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача арбітражний керуючий ОСОБА_11 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_12 підтримав апеляційну скаргу та просив про її задоволення.

Представник третьої особи ПАТ «ВТБ Банк» заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники судового засідання в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили. Тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 371, 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини справи.

Позивач ТОВ «АРМ Груп-Україна» згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було створено 22.09.2005, його місцезнаходженням є м. Донецьк, з 14.05.2014 перебуває в стані припинення за судовим рішенням про банкрутство. Ліквідатором визначено ОСОБА_11, яка має право на здійснення такої діяльності /т.1 а.с.13-16,18; т. 3 а.с.17-23/.

На підставі договору-купівлі від 03.12.2007 позивач ТОВ «АРМ Груп-Україна» набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1. Право власності було зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 19.12.2007, також з витягу з Державного реєстру правочинів від 03.12.2007 вбачається, що дані буди внесені і до цього реєстру /т.1 а.с.26-30,144-146/.

25.06.2015 ліквідатор ОСОБА_11 звернулась до державного реєстратора з заявою про проведення державної реєстрації права приватної власності на квартиру, що розташована в АДРЕСА_1. Рішенням державного реєстратора від 01.07.2015 було зупинено розгляд заяви з підстав подання не усіх необхідних документів. Рішенням державного реєстратора від 31.08.2015 було також зупинено розгляд заяви з підстав подання не всіх необхідних документів. Рішенням державного реєстратора від 18.09.2015 відмовлено у державній реєстрації прав так як після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунуто обставини, що були підставою для прийняття такого рішення /т.1 а.с.35,39,36,37/.

Згідно з Актом про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 15.03.2013, складеним головним державним виконавцем Бондаренко Є.С. та затвердженим начальником Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управляння юстиції у м. Києві, 27.02.2013 були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме: двокімнатної квартири № 56, загальною площею 66,7 кв.м., житлова площа 39,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 3, яка належала ТОВ «АРМ Груп-Україна». Підставою визначено Наказ № 35/15 виданий 24.05.2011 Господарським судом м. Києва про стягнення з ТОВ «АРМ Груп-Україна» на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» 2223704,78 грн. (двох мільйонів двісті двадцяти трьох тисяч сімсот чотирьох гривень 78 копійок). Реалізація проводилась Приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» згідно з Договором № К-563-ОБ-і від 21.12.2012 та заявою Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві. Торги проведено за місцезнаходженням ПП «СП «Юстиція», за адресою: м. Київ, б-р І.Лепсе, 8 корп.3. Переможцем торгів є ОСОБА_4, який запропонував найвищу ціну лоту - 564000 (п'ятсот шістдесят чотири тисячі) гривні. В акті зазначено, що він виданий на підставі Протоколу № 1- К-563-ОБ-і від 27.02.2013 про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) /т.1 а.с.38; т.3 а.с.39/.

На підставі цього Акту 07.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. видано свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_4 належить на праві власності майно, що складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 /т.1 а.с.40; т.3 а.с.38/.

Як вбачається приватним нотаріусом здійснювалась перевірка державних реєстрів щодо вказаного майна і за даними інформаційної довідки від 07.07.2015 за вказаними параметрами запиту інформація була відсутня /т.1 а.с.46; т.3 а.с.42-44/.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2016 у справі № 805/133/16-а задоволений адміністративний позов ТОВ «АРМ Груп-Україна» до приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю.В. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Каплуна Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.07.2015 № 22655605 та зобов'язано скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1. Підставою задоволення позову стало порушення відповідачем приписів діючого законодавства щодо встановлення черговості розгляду заяв про реєстрацію прав та їх обтяжень щодо одного об'єкту нерухомого майна /т.1 а.с.162-167/.

Листом № 02-01/12 від 17.11.2015 Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві повідомив ліквідатора ТОВ «АРМ Груп-Україна» про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та АРМ «Виконавець», наказ виданий Господарським судом м. Києва 24.05.2011 у справі № 35/15 про стягнення з ТОВ «АРМ Груп-Україна» на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» 2223704,78 грн. (двох мільйонів двісті двадцяти трьох тисяч сімсот чотирьох гривень 78 копійок) на виконання до відділу не надходив /т.1 а.с.47,181/.

В листі від 22.12.2015 ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» повідомляє ліквідатора ТОВ «АРМ Груп-Україна», що розмір стягнення за виконавчим провадженням № 32701588 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 24.05.2011 у справі № 35/15 на їх користь з ТОВ «АРМ Груп-Україна» становить 22704,78 грн. (двадцять дві тисячі сімсот чотири гривні 78 копійок), які від реалізації майна боржника не надходили /т.1 а.с.48/.

У відповідь на запит ліквідатора, ПАТ «ВТБ Банк» листом від 27.10.2015 № 9297/1-2 повідомив про відсутність у нього інформації про продаж предмета іпотеки та відсутність надходження коштів від його реалізації /т.1 а.с.49/.

Матеріалами справи підтверджується, що 18.01.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «АРМ Груп-Україна» був укладений Іпотечний договір, предметом якого була спірна квартира. Цим договором забезпечувалось виконання Договору №0-0603/46г07 про надання банківської гаранті від 05.03.2007/т.1 а.с.110-123/.

На виконання рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2013 у справі № 5011-65/7617-2012, Господарським судом м. Києва 23.07.20013 був виданий Наказ № 5011-65/7617-2012 за яким в рахунок погашення заборгованості ТОВ «АРМ Груп-Україна» перед ПАТ «ВТБ Банк» в розмірі 1531717,36 Євро (один мільйон п'ятсот тридцять одна тисяча сімсот сімнадцять Євро 36 євроцентів) звернуто стягнення на належне ТОВ «АРМ Груп-Україна» майно, що є предметом іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. На підставі цього Наказу Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 17.09.2013 було відкрито виконавче провадження № 39790391 /т.1 а.с.124-125,128-131/.

Також 23.07.2013 Господарським судом м. Києва був виданий Наказ № 5011-65/7617-2012 про стягнення з ТОВ «АРМ Груп-Україна» на користь ПАТ «ВТБ Банк» судових витрат в розмірі 31321 (тридцять одна тисяча триста двадцять одна) гривня. Виконавче провадження за цим наказом відкрито державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ м. Києва 16.10.201 № 40213207 /т.1 а.с.126,127/.

З Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 07.08.2012 вбачається наявність заборони на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1: на підставі Іпотечного договору, 288, 18.01.2008; постанови ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 06.04.2012 щодо арешту всього нерухомого майна ТОВ «АРМ Груп-Україна»; постанови ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 31.07.2012 /т.1 а.с.50-52/. Такі ж дані містяться і в Інформаційній довідці з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 10.09.2013 /т.1 а.с.136-140/.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27.05.2014 за параметрами пошуку ТОВ «АРМ Груп-Україна» відомості відсутні /т.1 а.с.53/.

Такі відомості містяться і в узагальненій довідці - Інформація з Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 27.05.2014. Разом з тим, міститься запис про наявність заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, власником якої є ТОВ «АРМ Груп-Україна». Підставою обтяження значиться Іпотечний договір, 288, 18.01.2008, приватний нотаріус Латанюк І.А. /т.1 а.с.54-56/.

В Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 30.10.2015 значиться, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться у приватній власності ОСОБА_2. Підставою виникнення права власності вказаний договір купівлі-продажу № 2843 від 07.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баляс Н.П. Також мають місце записи про наявність обтяження на це майно, як власності ТОВ «АРМ Груп-Україна»: за Іпотечним договором 288, 18.01.2008, приватний нотаріус Латанюк І.А., на підставі постанови ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 31.07.2012. Проте, наявні також і відмітки про погашення записів у реєстрі іпотеки та заборон 23.06.2015 на підставі, як зазначено: «Перенесено до ДРРПННМ», однак, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРРПННМ) вказано про відсутність відомостей щодо іпотеки, обтяжень, іншого речового права /т.1 а.с.57-58/.

Станом на 16.11.2015 згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень приватним нотаріусом КМНО Буржинською Д.В. здійснений запис про реєстрацію обтяження на квартиру АДРЕСА_1, як такої, що належить ОСОБА_2. Підставою обтяження визначено договір іпотеки від 16.11.2015, обтяжував ОСОБА_5. Інші дані відсутні. /т.2 а.с.11-14/.

Договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений 07.08.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баляс Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 2843. За умовами цього договору ОСОБА_2 була здійснена оплата, що підтверджується квитанцією банку /т.2 а.с.157-160/. На час укладення цього договору Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна містить дані лише про право власності ОСОБА_4, відомості про заборону та іпотеку відсутні /т.2 а.с.161-163/.

В подальшому право власності на дану квартиру АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_5 на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 05.04.2016 у справі № 757/1177/16-ц .

Матеріали справи містять облікову картку на зведене виконавче провадження № ЄДРВП 401810033, отриману в ході проведення ліквідаційної процедури, з якої вбачається, що в це виконавче провадження було об'єднано 25 виконавчих документів, пред'явлених до виконання. Стягувач ТОВ «Райффазен Лізинг Аваль» зазначений в 12 із них: за Наказом Господарського суду м. Києва № 32/10 від 12.04.2011 на суму 41824,57 грн.; за Наказом Господарського суду м. Києва № 4/77 від 09.08.2011 на суму 72365,66 грн.; за Наказом Господарського суду м. Києва № 32/10 від 12.04.2011 на суму 250369,88 грн.; за Наказом Господарського суду м. Києва № 35/17 від 07.06.2011 на суму 76013,26 грн.; за Наказом Господарського суду м. Києва № 35/18 від 01.06.2011 на суму 250369,88 грн.; за Наказом Господарського суду м. Києва № 35/14 від 01.06.2011 на суму 107179,45 грн.; виконавчий напис № 754 від 01.04.2013 ПН КМНО Кондратенко О.В. на суму 56618,00 грн.; виконавчий напис № 362 від 08.02.2013 ПН КМНО Кондратенко О.В. на суму 6618,00 грн.; виконавчий напис № 753 від 01.04.2013 ПН КМНО Кондратенко О.В. на суму 56618,00 грн.; виконавчий напис № 361 від 08.02.2013 ПН КМНО Кондратенко О.В. на суму 56618,00 грн.; виконавчий напис № 1284 від 22.05.2013 ПН КМНО Кондратенко О.В. на суму 56618,00 грн.; виконавчий напис № 1283 від 22.05.2013 ПН КМНО Кондратенко О.В. на суму 56618,00 грн. Дана облікова картка містить підпис виконавця ОСОБА_14 /т.1 а.с.147-150/.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень за № 35/15 міститься Постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2011, згідно якої була розглянута апеляційна скарга ТОВ «АРМ Груп-Україна» на рішення Гоподарського суду м. Києва від 02.03.2011 у справі за позовом ТОВ «Райффазен Лізинг Аваль» до ТОВ «АРМ Груп-Україна» про стягнення 22246,32 грн.. З даної постанови вбачається, що рішенням Гоподарського суду м. Києва від 02.03.2011 був задоволений позов ТОВ «Райффазен Лізинг Аваль» та стягнуто з ТОВ «АРМ Груп-Україна» 22246,32 грн. (двадцять дві тисячі двісті сорок шість гривен 32 копійки). Рішення суду першої інстанції залишено без змін. /т.2 а.с.131135/.

Ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 16.06.2016 та 01.11.2016 було задоволено клопотання позивача, зобов'язано ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві та Головне управління юстиції у м. Києві надати належним чином завірені копії матеріалів зведеного виконавчого провадження №401910033 та виконавчого провадження від 24.05.2011 № 35/15. В мотивувальній частині зазначено, що витребовуються документи щодо передачі квартири АДРЕСА_1 /т. 1 а.с.199-202, 233/.

ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві в листі від 05.12.2016 повідомило, що виконавче провадження №401910033 перебувало на виконанні не в їх відділі. Щодо виконавчого провадження № 36/15, вказано на закінчення строків зберігання та зазначено про неможливість однозначної ідентифікації, так як відсутній номер згідно Єдиного реєстру виконавчих проваджень /т.2 а.с.1/.

На запит Апеляційного суду м. Києва ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві в листі від 26.03.2018 № 32701588/6 повідомило, що у них на виконання перебував наказ № 35/15 виданий Господарським судом м. Києва 24.05.2011, про стягнення з ТОВ «АРМ Груп-Україна» на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» 22704,78 грн. (ВП № 32701588), яке було закінчено 29.0.2014. Вказують на неможливість надання копій цих матеріалів, оскільки згідно з Актом від 01.02.2018 вони знищені /т.3 а.с.53/.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо повідомлення іпотекодержателя - ПАТ «ВТБ Банк» про продаж заставленого майна, також відсутні дані про укладення договору між Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві та ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», щодо його реалізації, відсутнє і відповідне оголошення на веб-сайті https://trade.informjust.ua.

Також, ліквідатором банкрута, приватному нотаріусу Каплуну Ю.В., під час посвідчення ним правочину про відчуження квартири, будь-яких дозволів або документів на відчуження надано не було. При цьому були наявні заборони на відчуження майна а акт державного виконавця не відповідав вимогам чинного законодавства, а саме не містив дані про те, коли і яка саме сума була внесена переможцем торгів за придбане майно. Вказане свідчить про те, що приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В. при видачі свідоцтва про право власності та подальшій реєстрації речових прав за ОСОБА_4,, в порушення вимог ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», належним чином не було перевірено наявність обтяжень, вчинених щодо майна, та в порушення положень ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не було відмовлено у вчиненні нотаріальних та реєстраційних дій.

Проаналізувавши норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважав, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт порушення прав позивача, завдання позивачу втрат майнового характеру діями відповідачів, позивачем було доведено наявність протиправності діяння відповідачів та, що в даному випадку майно вибуло з володіння позивача не з його волі, тому може бути витребуване навіть у добросовісного набувача - ОСОБА_5, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не вважає за можливе.

Відповідно до ст. 1 протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених закон і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Положеннями ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4 ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд України у правовій позиції, викладеній у справі №6-11 цс12 вказав на те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст.ст. 203,215 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

В порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч.2 ст. 388 ЦК України).

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999 та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999.

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхнє права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 111, 85 Закону).

Разом із тим аналіз положень цих нормативно-правових актів свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону № 606-ХІV та пп. 5.11, 5.12 Інструкції).

Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п. 5.11 Інструкції № 74/5).

Правила проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розділ 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). Зокрема, відповідно до п. 6.1 після повного розрахунку переможця прилюдних торгів за придбане майно на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копій документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець протягом п'яти робочих днів складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з п. 1 глави 12 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5придбання арештованого або заставленого нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів) оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням такого майна шляхом видачі набувачу відповідного свідоцтва.

Відповідно до п. 3 глави 12 розділу ІІ цьогоПорядку свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів видається нотаріусом на підставі складеного державним виконавцем акта про проведені публічні торги, затвердженого начальником відповідного відділу державної виконавчої служби

Підпунктом 3.2. пункту 3 визначено, що в акті про проведені прилюдні торги має бути зазначено: ким, коли і де проводилися прилюдні торги; коротка характеристика реалізованого майна; прізвище, ім'я, по-батькові (назва юридичної особи), адреса кожного покупця; сума, внесена переможцем торгів за придбане майно; прізвище, ім'я, по-батькові (назва юридичної особи) боржника, його адреса; дані про документи, що посвідчували право власності боржника на майно, крім випадків, передбачених п. 3 глави 7 розділу І Порядку: назва документа, ким виданий, посвідчений.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, пп. 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994, ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-ХІV від 21.04.1999, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону України «Про виконавче провадження», 1999 року), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 3 ст. 32, ч. 3 ст. 36, ч. 2 ст. 57, ст. ст. 55, 85 Закону України «Про виконавче провадження», 1999 року).

Як убачається з матеріалів справи, підставою для визнання торгів недійсними відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України позивачем зазначено недодержання державним виконавцем та ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» при проведенні прилюдних торгів норм Закону України «Про виконавче провадження» й Тимчасового положення.

Проте, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. У зв'язку з цим не можна визнати обґрунтованим посилання суду першої інстанції на відсутність повідомлення іпотекодержателя про продаж заставленого майна, так як ці дії вчиняються державним виконавцем. До того ж відсутні дані на підтвердження цієї обставини.

В основу рішенні суду покладено твердження, що договір між відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві та ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», яке здійснило реалізацію майна не укладався, однак матеріали справи не містять доказів на підставі яких судом було зроблено такі висновки. Натомість в Акті про проведення прилюдних торгів є посилання на номер та дату укладання такого договору. З матеріалів справи вбачається, що мало місце ухвалення рішення Господарським судом м. Києва від 02.03.2011 у справі за позовом ТОВ «Райффазен Лізинг Аваль» до ТОВ «АРМ Груп-Україна» про стягнення заборгованості, яке було звернуто до виконання і виконавче провадження відносно якого було закінчено. Матеріалами справи підтверджується факт видачі Акту про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 15.03.2013, що був складений головним державним виконавцем Бондаренко Є.С. та затверджений начальником Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управляння юстиції у м. Києві. Твердження позивача про його фальсифікацію або підробку не підтверджуються належними доказами, якими можуть бути або експертний висновок, або вирок суду у кримінальній справі.

Сама по собі наявність розбіжностей у сумах заборгованості визначеної у рішенні і зазначеної у акт, не може свідчити про фальсифікацію останнього. З матеріалів справи вбачається наявність достатньо великої кількості судових наказів ТОВ «Райффазен ЛізингАваль» про стягнення заборгованості з ТОВ «АРМ Груп-Україна», виданих в один проміжок часок, що зумовило схожість їх номерів. Лише станом на 2014-2015 роки їх кількість за даними зведеного виконавчого провадження становить 12, дані станом на 2013 рік, тобто станом на час проведення прилюдних торгів, в матеріалах справи відсутні.

Висновок суду першої інстанції про недійсність акту ґрунтується також на тому, що відсутнє відповідне оголошення на веб-сайті https://trade.informjust.ua. Проте, судом не вказано на доказ наявний в матеріалах справи, який підтверджує цю обставину, також з матеріалів справи не вбачається, що в ході проведення судового засідання судом було здійснено дослідження цього веб-сайту, як доказу у справі. Крім того, такі дані мали бути станом на час проведення прилюдних торгів, до того ж діюче законодавство передбачало також розміщення такої інформації і в інших засобах масової інформації. Тобто відсутність інформації про подію в електронному ресурсі не може беззаперечно свідчити про відсутність цієї події. А отже посилання суду першої інстанції на інформацію з веб-сайту не можна визнати обґрунтованим, так як суд послався на доказ, який відсутній в матеріалах справи і не досліджувався в порядку визначеному процесуальним законом.

Слід звернути увагу, що суд першої інстанції визнав недійсними як протокол проведення цих торгів, так і акт складений за результатами їх проведення з підстав порушення процедури їх проведення, про що свідчить посилання суду на тимчасовий порядок проведення прилюдних торгів. Тобто суд не зробив висновку про те, що прилюдні торги з реалізації спірного майна не проводились, як на тому наголошує сторона позивача. Отже суд погодився з тим, що прилюдні торги проводились, але з порушенням встановленої чинним законодавством процедури.

Вказана обставина має суттєве значення, оскільки за умови доведення факту відсутності проведення прилюдних торгів з реалізації спірного майна, правочин має визнаватись неукладеним, що не було заявлено позивачем у позовних вимогах. Недійсним визнається правочин, який був укладений, але був укладений з порушенням норм чинного законодавства. Разом з тим, за відсутності даних щодо проведення цих прилюдних торгів не вбачається можливим зробити висновок про те, що вони були проведені з порушенням порядку встановленого законом. Єдиним доказом щодо проведення прилюдних торгів є акт від 15.03.2015, факт порушення процедури видачі якого, чи взагалі факт видання якого не спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Колегія суддів виходить із того, що процедура примусового виконання судових рішень і процедура проведення прилюдних торгів з примусової реалізацією майна боржника є особливою і для висновку про її порушення чи для встановлення факту відсутності її проведення необхідні достеменні, беззаперечні, достатні і належні докази, яких в ході розгляду даної справи не здобуто, хоча були вжиті необхідні заходи.

Визнаючи свідоцтво про право власності недійсним суд першої інстанції послався на те, що при вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право власності на квартиру приватним нотаріусом були порушені норми чинного законодавства, оскільки в акті відсутня інформація про те, коли і яка саме сума була внесена переможцем торгів за придбане майно. Проте, в Акті вказано що майно реалізовано за стартовою ціною 564000 (п'ятсот шістдесят чотири тисячі) гривень. За умовами п.6.1 Тимчасового положення акт про проведені прилюдні торги складається лише після здійснення повного розрахунку переможцем. Положення Порядку проведення нотаріальних дій не місять вимогу про зазначення коли саме були внесена сума, так як сам по собі факт видачі акту свідчить про здійснення всіх необхідний дій, що передують його видачі, в тому числі і здійснення повного розрахунку. А отже вказані посилання суду першої інстанції не можна визнати обґрунтованими.

Суд першої інстанції вказав на те, що під час вчинення приватним нотаріусом Каплуном Ю.В. нотаріальних дій з відчуження спірного нерухомого майна існували обтяження, однак матеріали справи свідчать про те, що на момент вчинення дій з нотаріального посвідчення відчуження майна жодних даних про наявність заборон чи арештів в реєстрах не було.

При розгляді справи щодо незаконності дій нотаріуса, як державного реєстратора Донецьким окружним адміністративним судом було встановлено лише порушення порядку черговості здійснення реєстраційних дій. Однак, постає питання щодо необхідності здійснення реєстрації права власності ліквідатором позивача в 2015 році за наявності даних про її здійснення в 2007 році. Також слід звернути увагу, що підставою для відмови у здійснення реєстрації права власності на спірну квартиру в 2015 році державним реєстратором вказано на не виконання заявником вимоги щодо надання всіх необхідних документів.

Не можна визнати обґрунтованими і посилання суду першої інстанції на порушення вимог ч.1. ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якими з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (продаж) відчуження майна банкрута допускається лише в порядку передбаченому цим Законом. В даному випадку укладання правочину про продаж майна з прилюдних торгів відбулося 13.03.2013, а процедура банкрутства порушена 07.05.2014. Тому застосування судом першої інстанції вказаної норми Закону до спірних правовідносин є помилковим.

Також слід погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що відповідачем по даній категорії справ повинно виступати Спеціалізована організація, яка проводить публічні торги. В ході розгляду справи встановлено, що вказане підприємство припинило свою діяльність та виключено з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, однак до участі у справі мало бути залучено Міністерство юстиції України, як орган, що здійснює контроль за порядком проведення прилюдних торгів. Саме цей орган має оперувати інформацією щодо проведення прилюдних торгів. Внаслідок цього, фактично обов'язок доказування був перекладений на відповідачів, які не брали участі в процедурі проведення прилюдних торгів, не мають доступу до інформації щодо них, так як відповідачі ОСОБА_4 та ВДВС Печерського РУЮ м. Києва не приймали участі в судовому засіданні.

Оскільки факт проведення прилюдних торгів не спростований і суд фактично погодився з тим, що торги були проведені але з порушенням процедури, то застосування судом першої інстанції інституту витребовування майна суперечить вимогам ч. 2 ст. 388 ЦК України, які регламентують, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Стороною позивача не наведено обставин щодо недобросовісності відповідача ОСОБА_2. Подальший перехід права власності до ОСОБА_5 відбувся на підставі судового рішення, дані про скасування якого відсутні. А отже підстав стверджувати про недобросовісність даних відповідачів не вбачається. До того ж, суд першої інстанції визнав добросовісність набувача ОСОБА_5, а тому безпідставно витребував з її володіння майно, що є предметом спору, визнавши її володіння незаконним.

Колегія суддів вважає, що ч. 2 ст.388 ЦК України є додатковою гарантією для набувача, подальшого набувача майна реалізованого в порядку виконання судових рішень. А тому для позбавлення права власності на майно набутого таким шляхом необхідно навести достатні, достовірні і беззаперечні докази, оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10. 2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаній нормі та положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів. За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки неправильність рішення суду першої інстанції полягає у неповному з'ясуванні обставин справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, то рішення суду, виходячи з положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Арм Груп-Україна» до відповідачів: відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КаплунаЮрія Вікторовича, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баляс Неля Петрівна про визнання правочину недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 14.06.2018.