Ухвала суду № 74703269, 15.06.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6440/18

Провадження № 11-сс/779/207/2018

Категорія ст. 183 КПК України

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І.А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Кукурудза Б.І., Гриновецького Б.М.

з участю секретаря Лавринович У.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, що діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_3, на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018 року про застосування щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 70480 грн., -

з участю прокурора Богачко О.О.

підозрюваного ОСОБА_3

захисника ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати як невмотивовану та таку, що не відповідає обставинам справи, постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Апелянт стверджує, що прокурором не доведено наявність як обґрунтованої підозри, так й наявність реальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, клопотання ґрунтується виключно на припущеннях. Вказує на те, що слідчий суддя зазначив про те, що ОСОБА_3 був судимий, в той час як цей факт не відповідає дійсності, оскільки той є раніше несудимою особою. Крім того, апелянт посилається на те, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 не отримував, так само як й повісток про виклик до військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону. Апелянт вважає, що слідчий суддя не в повній мірі врахував обставини, що характеризують підозрюваного ОСОБА_3, та практику Європейського суду.

Ухвалою слідчого судді відносно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 70480 грн. Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що сукупність досліджених в судовому засіданні доказів свідчить про обґрунтованість підозри ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України. При визначенні розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, слідчий суддя врахував практику Європейського суду з прав людини, а також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 за інкримінований злочин, характер та обставини його вчинення, у зв'язку з чим дійшов висновку, що є всі підстави для встановлення застави саме у такому розмірі, що на думку слідчого судді, може гарантувати виконання покладених на підозрюваного обов'язків.

Під час апеляційного розгляду:

- підозрюваний та його захисник, підтримали доводи апеляційної скарги, просили обрати запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання;

- прокурор заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважав її безпідставною, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали провадження, обговоривши доводи й мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги захисника належить відмовити, ухвалу слідчого судді залишити без змін, з таких підстав.

10.04.2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018090780000038 внесені відомості за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України (а.п. 4).

10.04.2018 року відносно ОСОБА_3 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України, а саме у тому, що старший солдат ОСОБА_3 06.01.2017 року о 09-00 год., діючим умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання,Ю проходячи військову службу за контрактом, з метою ухилення від військової служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, не з’явився на службу до розташування військової частини А 3745 та продовжує незаконно перебувати поза її межами до теперішнього часу, проводячи час на власний розсуд, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який не з’явився на службу до військової частини.

Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченому ч. 3 ст. 408 КК України 10.04.2018 року було направлено ОСОБА_3 рекомендованим листом поштовим зв’язком за адресою його проживання (а.п. 31-33).

На час розгляду прокурор зазначив, що ОСОБА_3 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України.

Як вбачається зі змісту оскарженої ухвали, слідчий суддя дійшов правильного висновку щодо обґрунтованої підозри ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України.

Підозра у вчиненні цього діяння обґрунтовується, зокрема зібраними матеріалами службового розслідування, протоколами допиту свідків ОСОБА_4О.(а.п. 9-17).

На думку суду апеляційної інстанції, слідчий суддя дослідивши матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку дійшов правильного висновку, що наявні у провадженні докази, свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дані правопорушення.

В той час, захисник в апеляційній скарзі не наводить жодних заперечень з приводу обґрунтованості підозри за ч.3 ст. 408 КК України.

Відповідно до ст.ст.131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя дотримався вимог ст.ст. 177, 178, 193 КПК України перевірив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, наявність ризиків зазначених у ст.177 КПК України, а також доведеність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, таким чином взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст.178 КПК України повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу.

Згідно ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, знищити речові докази, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного у цьому ж провадженні, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому суд повинен врахувати обставини, які вказані вст. 178 КПК України.

Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.

Так, слідчий суддя врахував вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, слідчий суддя врахував наявність доказів про вчинення ОСОБА_3 інкримінованого кримінального правопорушення, за яке може бути призначено покарання до 10 років позбавлення волі, а також матеріали, що характеризують підозрюваного.

На думку колегії суддів, слідчим суддею належним чином встановлено, що органами досудового розслідування доведено наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема змогу ОСОБА_3 переховуватись від органів досудового розслідування, оскільки останнього було оголошено в розшук; можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_3 особисто з ними знайом як зі співслужбовцями; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом затягування ходу досудового розслідування.

Вказані ризики, які за визначенням Європейського суду з прав людини, можуть виправдати тримання під вартою ОСОБА_3, співпадають з тими, які визначені у ст. 177 КПК України.

За вказаних вище обставин, доводи апеляційної скарги в частині того, що висновки прокурора про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України ґрунтуються виключно на припущеннях, на думку колегії суддів, є безпідставними.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею дотримані як вимоги ст. ст. 176, 177, 178, 183 КПК України, так й права осіб гарантованих ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів вважає, що змістом ухвали слідчого судді в повному обсязі доведено обставини, які оправдовують обмеження права ОСОБА_3 на свободу, та належним чином вмотивовано неможливість застосування до підозрюваного ОСОБА_3 інших більш м’яких запобіжних заходів, зокрема й особистого зобов’язання, як того просить апелянт.

За таких обставин аргументи захисника підозрюваного стосовно відсутності підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими висновки слідчого суді в частині визначення розміру застави та погоджується з визначенням розміру застави у виді 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 70480 грн., оскільки, на думку колегії суддів, внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та є помірною для ОСОБА_3, оскільки виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Отже, розмір застави повинен бути помірним та пропорційним щодо конкретної людини та обставин, вчиненого ним кримінального правопорушення, тому слідчий суддя дійшов правильного висновку щодо розміру застави та не допустив встановлення такого розміру застави, як альтернативи триманню під вартою, що є завідомо непомірним для ОСОБА_3

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість утримання особи під вартою, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, при цьому слідчий суддя дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Підстав для скасування ухвали слідчого судді та зміни виду запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає.

Апеляційний суд вважає, що запропонований апелянтом вид запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання, не буде достатнім для запобігання ризиків, визначених в клопотанні органу досудового розслідування.

Дані про особу підозрюваного ОСОБА_3, на які вказує захисник, зокрема наявність постійного місця мешкання, проживання з дружиною та дітьми, здійснення догляду за ними тощо, на думку колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_3 підозрюється, не зменшують ступеню заявлених ризиків, а тому не можуть бути підставою для зміни йому запобіжного заходу.

Слідчий суддя дотримався вимог закону та прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість утримання особи під вартою, що не порушує прав, гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, при цьому слідчий суддя дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

На даний час підстав для обрання щодо підозрюваного ОСОБА_3 інших більш м'яких запобіжних заходів, в тому числі у вигляді особистого зобов’язання, колегія суддів не вбачає, що не перешкоджає у подальшому прийняття такого рішення в порядку передбаченому КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали слідчого судді, при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 376, 12, 176-178, 182, 183, 194, 404, 407, 419 КПК України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2, що діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.06.2018 року про застосування щодо ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 70480 грн., залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді В.В. Повзло

ОСОБА_5

ОСОБА_6

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Повзло