Ухвала суду № 74700438, 11.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/1830/17 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 11-кп/783/1188/17 Доповідач: Ревер В. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Ревера В.В.

суддів Стельмаха І.О., Калиняк О.М.

секретаря Азенко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 442/1830/17 про обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.3 ст.190 КК України, з участю

прокурора Горин У.І.

за апеляційною скаргою прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_2 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року,

встановила:

цим вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, без постійного місця реєстрації, тимчасово проживаючого за адресою: смт. Димер, урочище Глібовка, Вижгородський район, Київської області, не судимий згідно ст. 89 КК України,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України та обрано йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання, якщо вінпротягом 3 років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Покладено процесуальні обов’язки передбачені п.п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України.

Згідно вироку суду, ОСОБА_1, 20.05.2011 року, перебуваючи в офісному приміщенні ріелтора ОСОБА_3, що за адресою вул. Мазепи, 7 в м. Дрогобича, маючи умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, шляхом обману ОСОБА_4, під приводом продажу останньому свого незавершеного житлового будинку та земельної ділянки, що за адресою: вул. Сагайдачного, 47, с. Лішня, Дрогобицького р-ну, Львівської області, які попередньо відчужив громадянці ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки від 25 лютого 2010 року, отримав у ОСОБА_4 на підставі угоди про завдаток грошові кошти в сумі 26000 доларів США, що по курсу НБУ (станом на 20.05.2011 - 7,9785 грн. за 1 долар США) становить 207441 гривень, чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на вказану суму.

На даний вирок прокурор Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати такий через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого вимог кримінального процесуального закону. Постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, суд першої інстанції не навів переконливих доводів на підтвердження свого висновку про можливість його виправлення без відбування покарання. Суд у вироку обмежився лише формальним перерахуванням даних, що характеризують особу обвинуваченого, вказав обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання і прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, звільнивши його від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Так, при призначенні покарання суд виходив з того, що обвинувачений згідно ст.89 КК України вважається раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем свого проживання, винуватість визнав повністю. Обставинами, що пом’якшують покарання ОСОБА_1 суд визнав щире каяття, що ґрунтується на повному визнанні ним вини та здійсненні добровільних дій під час судового розгляду кримінального провадження. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 судом не встановлено.

Вважає, що звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував те, що обвинувачений заволодів чужим майном, шляхом обману (шахрайство), вчиненого у великих розмірах, оскільки злочин є тяжким.

Зазначивши у вироку як обставину, що пом’якшує покарання те, що обвинувачений у вчиненому розкаявся та готовий понести покарання, суд першої інстанції належним чином не мотивував, в чому саме полягає це розкаяння, чи дійсно має місце критична оцінка обвинуваченим своєї протиправної поведінки, вказані обставини суд належно не дослідив.

Зіславшись на позитивну характеристику обвинуваченого, суд не зазначив в чому саме полягає його позитивність.

Крім цього, судом не взято до уваги те, що ОСОБА_1 являється особою без постійного місця реєстрації, а лише тимчасово проживає за адресою смт.Димер, урочище Глібовка, Вижгородського району, Київської області, що унеможливить здійснення уповноваженим органом з питань пробації контролю за його поведінкою, та виконання обов’язків передбачених ст.76 КК України.

Вважає, що ті обставини, на які як на підставу звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання покликався суд першої інстанції, належало врахувати при призначенні розміру покарання, а не для застосування ст.75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора Горин У.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Так висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Доведеність вини та правильність кваліфікації діяння за ч.3 ст.190 КК України не оспорюється.

Доводи апеляційної скарг прокурора про незаконність вироку через невідповідність призначеного покарання внаслідок м’якості, а саме у зв’язку з безпідставним звільненням обвинуваченого від відбування покарання з встановленням іспитового строку, є безпідставними.

При визначенні покарання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На виконання вимог закону судом враховано те, що обвинувачений раніше не судимий згідно ст.89 КК України, позитивно характеризується, з часу вчинення кримінального правопорушення пройшло шість років, протягом яких він не вчинив інші кримінальні правопорушення, як пом’якшуючі обставини – визнання вини, щире каяття.

З врахуванням цих обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 може бути виправлений без реального відбування покарання, а тому його на підставі ст.75 КК України було звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього визначені у ст.76 КК України обов’язки.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що призначене покарання, з застосуванням положень ст.75 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Беручи до уваги викладене, доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність призначення лише покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів до уваги не бере як безпідставні.

Підстав вважати, що призначене ОСОБА_7 покарання, з застосуванням ст.75 КК України не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість, немає. Тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 376, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_2Б – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10