Окрема думка судді № 74699463, 13.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

"13" червня 2018 р.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддя Апеляційного суду Запорізької області Білоконев В.М.

13 червня 2018 року м. Запоріжжя

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року,

Зміст вироку суду першої інстанції.

Вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України частково приєднано до призначеного покарання невідбуту частину покарання, від відбування якого ОСОБА_1 звільнено умовно-достроково на 10 місяців 28 днів, за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25.12.2014 року і остаточно призначено ОСОБА_1 до відбуття покарання 3 (три) роки 1 (один) місяць позбавлення волі.

Запобіжний захід – тримання під вартою ОСОБА_1 не змінювати до набрання вироком законної сили.

Вирок в частині запобіжного заходу підлягає негайному виконанню.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_1, з 31 березня 2017 року.

На підставі ч. 5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання час його попереднього ув'язнення та перебування під вартою в період з 31 березня 2017 року до моменту ухвалення вироку, тобто до 25 квітня 2017 року включно, з розрахунку відповідності одного дня попереднього ув'язнення двом дням позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 витрати на залучення експерта (проведення товарознавчої експертизи під час досудового розслідування) в розмірі 87 грн. 96 коп. на користь держави: рахунок №31116115700009, одержувач – Управління казначейства у Шевченковському районі м.Запоріжжя /24060300, код банку 813015, код ЄДРПОУ – 38025367, назва банку ГУДКСУ у Запорізькій області.

Зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1, не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації його дій, просить суд апеляційної інстанції пом’якшити призначене йому покарання, застосувавши ст. 69 КК України. Крім того, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, просив зарахувати у строк покарання 1 день попереднього ув’язнення за 2 два дні позбавлення волі.

Мотивування окремої думки.

З ухвалою Апеляційного суду в частині визначення нормативного акту щодо зарахування у строк покарання ОСОБА_1 судом першої інстанції строку попереднього ув’язнення не погоджуюсь та висловлюю окрему думку, з огляду на наступне.

1) Відповідно до ч.2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

За змістом ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі, тобто не поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

З матеріалів кримінального провадженнявбачається, що вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України частково приєднано до призначеного покарання невідбуту частину покарання, від відбування якого ОСОБА_1 звільнено умовно-достроково на 10 місяців 28 днів, за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25.12.2014 року і остаточно призначено ОСОБА_1 до відбуття покарання 3 (три) роки 1 (один) місяць позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_1, з 31 березня 2017 року.

На підставі ч. 5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання час його попереднього ув'язнення та перебування під вартою в період з 31 березня 2017 року до моменту ухвалення вироку, тобто до 25 квітня 2017 року включно, з розрахунку відповідності одного дня попереднього ув'язнення двом дням позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року відносно ОСОБА_1, без змін.

На підставі ст. 72 ч.5 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_1 у строк покарання, строк його попереднього ув’язнення з 31.03.2017 року по 20.06.2017 року включно, з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

На час вчинення злочинів ОСОБА_1, 02.01.2017 року, діяла редакція ч.5 ст. 72 КК України визначена Законом України від 26.11.2015 року № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання». За змістом цього закону строк попереднього ув'язнення зараховувався до строку покарання у виді позбавлення волі із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Законом України від 18.05.2017 року № 2046-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення», який набрав чинності із 21.06.2017 року, редакція ч.5 ст. 72 КК України була змінена в частині співвідношення попереднього ув'язнення та покарання у виді позбавлення волі у випадку зарахування попереднього ув'язнення до строку покарання, яке стало зараховуватись день за день.

Наведене вказує на те, що Законом України від 18.05.2017 року № 2046-VIII було погіршено становище обвинувачених (засуджених), щодо яких застосовувалось попереднє ув'язнення і яким призначене покарання у виді позбавлення волі, оскільки їм до строку відбутого покарання став зараховуватись менший проміжок часу ніж під час дії Закону України від 26.11.2015 року № 838-VIII.

Оскільки, як Закон України від 18.05.2017 року № 2046-VIII, так і ч.5 ст. 72 КК України є законом про кримінальну відповідальність і ними погіршується становище обвинуваченого (засудженого), то вони не поширюються на осіб, які вчинили злочин до 21.06.2017 року. Наведене вказує на те, що особам, які вчинили злочин до 21.06.2017 року увесь строк попереднього ув'язнення зараховується до строку призначеного покарання у виді позбавлення волі із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

2) Конституційний Суд України, розглядаючи конституційне подання Верховного Суду України та конституційне звернення громадянина ОСОБА_2, звернув зокрема увагу на те, що Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58). Вказані положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Як зазначив Конституційний Суд України, суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі).

Приписи частини першої статті 5 Кодексу 2001 року розвивають положення частини першої статті 58 Конституції України, а саме: "Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість". Водночас частиною другою статті 5 Кодексу 2001 року передбачено: "Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі".

Зазначені положення кримінального кодексу щодо законів, які мають зворотну дію в часі, узгоджуються з міжнародно-правовими актами з цього питання. Так, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права визначено: якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш м'яке покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця (пункт 1 статті 15). У Резолюції 1984/50 Економічної і ОСОБА_3 ООН "Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти" від 25 травня 1984 року закріплено, що якщо після вчинення злочину були внесені зміни до законодавства, які передбачають більш м'які міри покарання, то вони повинні поширюватися й на правопорушника, який вчинив цей злочин (пункт 2).

Згідно зі статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року особі не може призначатися покарання, суворіше від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення. Європейський суд з прав людини вважає, що стаття 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є важливою частиною принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, що в разі наявності відмінностей між діючим на час вчинення злочину кримінальним законом та кримінальним законом, що набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди повинні застосовувати той закон, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03).

(Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року N 1483-III, щодо їх дії в часі у взаємозв'язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) (№ 1-рп/2011, 26.01.2011).

Враховуючи вищевказане, вважаю, що, зарахувавши обвинуваченому ОСОБА_1 у строк відбутого покарання у виді позбавлення волі попереднє ув'язнення в період із 21.06.2017 року до дня набрання вироком законної сили із розрахунку день за день суд першої інстанції (з рішенням якого погодився апеляційний суд), допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який не підлягав застосуванню, зокрема Закон України від 18.05.2017 року № 2046-VIII та ч.5 ст. 72 КК України встановлену цим Законом, а також не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч.5 ст. 72 КК України в редакції, встановленій Законом України від 26.11.2015 року № 838-VIII, а також ч.2 ст.4 і ч.2 ст. 5 КК України.

Суддя

Апеляційного суду

Запорізької області ОСОБА_4