Постанова № 74692915, 13.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/18496/17

Провадження № 22-ц/772/1089/2018

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 рокуСправа № 127/18496/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

з участю секретаря судового засідання Сніжко О.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: директор департаменту архітектурно-будівельного

контролю ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року, ухвалене у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області об 11:18 (головуючий суддя Вохмінова О.С.), повне судове рішення складено 12 квітня 2018 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до директора департаменту архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним будівельного паспорта, припинення самоправства, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

встановив:

31 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до директора Департаменту архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення самоправства, відновлення знищених будівель, відшкодування моральної шкоди (т. 1 а.с. 1-2, 10-12).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 лютого 2018 року було залучено в якості співвідповідача ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 225).

Позивач мотивувала свої вимоги тим, що 18 квітня 2017 року департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської ради без її відома та згоди ОСОБА_5 був виданий будівельний паспорт на будівництво нового індивідуального житлового будинку садибного типу замість існуючого на приватизованій земельній ділянці по АДРЕСА_1. Вважає даний паспорт таким, що виданий всупереч Законам України, шляхом зловживання службовим становищем директором департаменту ОСОБА_4 та умисно прихованими злочинами нотаріусів.

На думку позивача, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_5, є спірною спадщиною (що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року її свекрухи ОСОБА_7.), яку вона прийняла, але не оформила, і є частиною належної їй садиби, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_5 знищив стару будівлю і ОСОБА_8 разом із своїми синами забрав собі всі будівельні матеріали від старого будинку. На місце цієї пригоди вона викликала працівників поліції, однак, як зазначає позивач, це самоправство припинено не було. З даного факту вона також зверталась до поліції із заявами про відкриття кримінальних проваджень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_9 вказувала, що порушено її право на нерухоме майно - будинок і земельні ділянки по АДРЕСА_1, які належали її свекрусі та її чоловіку, а дії ОСОБА_5 щодо будівництва нового будинку, знищення старих будівель, встановлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 паркану вважає протиправними, будівельний паспорт, на її думку, виданий із порушенням законодавства.

Позивач, вважаючи дії відповідачів злочинними, зазначає, що під час судових проваджень ОСОБА_5 самоправно заволодів ділянкою і будується на ній, тому просить витребувати з чужого незаконного володіння належне їй майно: будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1; припинити самоправні дії ОСОБА_5 щодо знищення старого будинку за адресою: АДРЕСА_1; відновити знищені будівлі за адресою: АДРЕСА_1; зобов`язати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знести паркан з належної їй земельної ділянки; визнати недійсним виданий ОСОБА_5 18 квітня 2017 року Департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської ради ОСОБА_5 будівельний паспорт на будівництво нового житлового будинку замість існуючого «на чужій» (належній позивачці) земельній ділянці по АДРЕСА_1, відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, яку встановить суд (т. 1 а.с. 1-2, 10-12).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати просила покласти на відповідачів.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує на незаконність, як вона вважає, набуття ОСОБА_5 права власності на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1, та здійснення ним будівельних робіт на них, просила «вирішити усе правосудно» та «припинити знущання прямого умислу на нею по приховуванню злочинів».

Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_3 також ставить вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок та будинку по АДРЕСА_1 від 15 грудня 2016 року; про визнання недійсним державних актів на земельні ділянки по АДРЕСА_3 за серіями НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 від 24 травня, 27 травня та 30 травня 2011 року; про зобов'язання ОСОБА_8 повернути кошти за будівельні матеріали зруйнованих будівель. Однак, зазначені вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, відтак не підлягають розгляду апеляційним судом.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 підтримала свою апеляційну скаргу та просила її задовольнити посилаючись на викладені у ній доводи.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, хоча буди належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, тому відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 367, 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (поданий протягом строку встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю відповідає, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, через доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, правильне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 12, 76, 79, 81 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду даної справи судом було встановлено відсутність порушень з боку відповідачів прав позивача ОСОБА_3, оскільки позивач ніколи не була власником будинку і земельних ділянок по АДРЕСА_1 і не набувала іншого речового права відповідно до ЦК України. Рішеннями судів встановлено, що при видачі та отриманні свідоцтва про право на спадщину, при укладенні договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинку за цією адресою права позивача ОСОБА_3 не були порушені. Підстав для витребування вказаних будинковолодіння і земельних ділянок у їх нинішнього власника ОСОБА_5 судом також не встановлено.

Суд першої інстанції, враховуючи, що позивач не довела, що видачею будівельного паспорта ОСОБА_5 і здійсненим ним будівництвом порушено її права як власника сусіднього будинковолодіння АДРЕСА_2, а також того, що паркан встановлено на належній їй земельній ділянці, і в зв'язку із ненаданням позивачем доказів вчинення відповідачами будь-яких неправомірних дій стосовно неї та спричинення їй матеріальної і моральної шкоди, дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди та відмову у задоволенні вимог ОСОБА_3 і в цій частині.

Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником 100 % будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 та межує із будинковолодінням АДРЕСА_1.

Житловий будинок із господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 за життя належав ОСОБА_7 на підставі свідоцтва № НОМЕР_4 про право особистої власності на будівлі від 07 серпня 1973 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької ради депутатів трудящих № 869 від 19 жовтня 1972 року, зареєстрованого у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації 06 вересня 1973 року за № 15766.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла.

15 червня 2006 року держаним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Онопенко Л.П. видано ОСОБА_11, яка є донькою померлої ОСОБА_7, свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, що складається з цілого житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 24 травня 2011 року серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 ОСОБА_11 також належали дві земельні ділянки, відведені їй на підставі рішення Вінницької міської ради № 71 від 24 грудня 2010 року площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0060 га для будівництва індивідуального гаража.

В подальшому ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі-продажу від 24 вересня 2012 року відчужила належні їй земельні ділянки, площею 0,0060 га та 0,1000 га а також будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташовані по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6

Суміжну земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану по АДРЕСА_4, ОСОБА_6 набув у власність на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2012 року, укладеним між ним та ОСОБА_12, якій дана земельна ділянка відведена на підставі рішення Вінницької міської ради № 71 від 24 грудня 2010 року для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і належала на праві власності згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № НОМЕР_3

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, матеріалами справи підтверджується, що між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено:

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2016 р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстрований в реєстрі № 6138, предметом якого була земельна ділянка по АДРЕСА_4, площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_5;

- договір купівлі-продажу житлового будинку від 15.12.2016 р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстрований в реєстрі № 6136 предметом якого був житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2016 р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстрований в реєстрі № 6139 предметом якого була земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,006 га, кадастровий номер НОМЕР_6;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2016 р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., зареєстрований в реєстрі № 6137, предметом якого була земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_7 (т. 1 а.с. 193-200).

Таким чином, на даний час власником вказаних земельних ділянок та будинку із господарськими спорудами є відповідач ОСОБА_5

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, вірно звернув увагу, що спори між ОСОБА_3 та власниками будинку і земельних ділянок по АДРЕСА_1 з приводу скасування і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 15 червня 2012 року, припинення самоправства скасування і визнання недійсним правовстановлюючих документів, витребування майна з чужого незаконного володіння, тощо вже неодноразово розглядалися судами різних інстанцій.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2013 року у цивільній справі №127/20357/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Вінницька міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення паркану, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2014 року, встановлено, що позивачем ОСОБА_3 не надано суду доказів про те, що відповідач ОСОБА_6 чинить їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом встановлення паркану. Натомість за результатами обстеження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 комісією в складі працівників Департаменту архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради встановлено, що власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 пересунуто паркан в бік свого будинковолодіння на 0,40 м з боку домоволодіння №23 та на 1,04 м з боку будинковолодіння по вул. Корольова, 27. На схемі до акту також відображено, що землевласник ОСОБА_6 встановив паркан не на самій межі з домоволодінням позивачки ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), а на своїй земельній ділянці (АДРЕСА_1), зменшивши площу своєї земельної ділянки на 0,0020 га з боку домоволодіння по АДРЕСА_2.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи дане судове рішення, погодився із висновками місцевого суду про недоведеність позовної вимоги та також дійшов висновку про відсутність підстав для усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення паркану, так як вказаний паркан знаходиться на земельній ділянці відповідача ОСОБА_6 Рішення суду набрало законної сили.

Щодо обставин правомірності дій відповідачів під час оформлення та видачі свідоцтва про право на спадщину, на які вказує позивач в апеляційній скарзі, суд звертає увагу, що і дані обставини також вже були предметом судового розгляду.

Зокрема, у листопаді 2006 року син позивача ОСОБА_14 звертався до суду із позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на ? частину будинковолодіння, а в 2011 році ОСОБА_3 зверталася до суду із позовом до ОСОБА_11 про визнання незаконною довідки та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 лютого 2007 року та рішенням цього ж суду від 06 жовтня 2011 року, які вступили в законну силу в задоволенні позовів ОСОБА_14 да ОСОБА_3 відмовлено.

Розглядаючи справу № 127/10113/14-ц Верховний Суд в постанові від 21 березня 2018 року з посиланням на відповідні судові рішення, зазначив, що судами не встановлено будь-яких протиправних дій відповідачів ОСОБА_11 та нотаріуса Онопенко Л.П. під час оформлення та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. ОСОБА_11 та Онопенко Л.П. діяли в межах чинного на той час законодавства.

Суд першої інстанції також вірно взяв до уваги також і те, що судами встановлено законність набуття ОСОБА_6 права власності на дане нерухоме.

Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2017 року у цивільній справі №127/23869/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку, земельних ділянок, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, знесення паркану, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, знесення паркану, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_11 і ОСОБА_6, 24 вересня 2012 року, предметом яких є земельні ділянки, площами 0,0060 га та 0,1000 га по АДРЕСА_1, договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_12 і ОСОБА_6, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_4, договору купівлі-продажу будинку, укладеного 24.09.2012 р. між ОСОБА_11. і ОСОБА_6, предметом якого був житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та встановлено, що волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі, земельні ділянки належали на праві власності ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Рішення набрало законної сили.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 30 травня 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О., приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Онопенко Л.П., ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинку, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання відновити зруйновані будівлі, зобов'язання знести паркан, відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Оскільки, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилалася на обставини, які вже були предметом судового розгляду у наведених вище цивільних справах, і їм була надана судами різних інстанцій відповідна правова оцінка та відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_3, суд першої інстанції, встановивши дані обставини справи, вірно керувався положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 2, 4 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

За змістом ч. 1, 3 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

Як убачається із відповіді департаменту архітектурно-будівельного контролю від 18 серпня 2017 року № Г-36-70092/01-36 на звернення ОСОБА_3 щодо законності виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 здійснює будівельні роботи з будівництва індивідуального житлового будинку садибного типу замість існуючого на підставі виданого департаментом архітектури та містобудування будівельного паспорта від 18 квітня 2017 року № 82 та зареєстрованого повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 25 квітня 2017 року № ВН 0602171151017.

З матеріалів справи також убачається, що будівництво ОСОБА_5 житлового будинку відповідає цільовому призначенню належної йому земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_7, де згідно із ескізом намірів планується будівництво житлового будинку та господарських будівель.

Відтак, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним будівельного паспорта також є обґрунтованим та підтверджується належними доказами.

Крім того, при вирішенні даної справи суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_3 не визначила відповідачем департамент архітектури та містобудування Вінницької міської ради, клопотання про заміну відповідача або залучення департаменту як співвідповідача відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України позивач не заявляла.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо незаконності повідомлення про початок будівельних робіт від 25 квітня 2017 року під час судових проваджень, оскільки сам по собі факт судового провадження не є підставою для обмеження власника земельної ділянки у здійсненні його прав.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що 29 грудня 2017 року та 01 січня 2018 року ОСОБА_3 зверталася до суду із заявами про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також шляхом припинення самоправства ОСОБА_5, вчиненого за цією адресою. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2018 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі № 127/18469/17 повернуто заявнику (а.с. 161).

Жодних інших доказів, як щодо незаконності самого будівництва, так і порушення ним прав та інтересів позивача, ОСОБА_3 суду надано не було.

Згідно із ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши відсутність з боку відповідачів порушення прав позивача, підстав для відшкодування майнової і моральної шкоди, у відповідності до вимог ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, вірно констатував недоведеність ОСОБА_3 факту вчинення відповідачами будь-яких неправомірних дій стосовно неї і спричинення в зв'язку із цим їй матеріальної чи моральної шкоди та, врахувавши роз'яснення, викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині також.

Таким чином, апеляційний суд за викладених обставин справи та підстав для відмови місцевим судом у задоволенні даного позову, вважає, що оскаржуване рішення є, законним та обґрунтованим.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до незгоди з правильним висновком місцевого суду, не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення.

За вказаних обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для його скасування, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 76, 81, 263, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: