Постанова № 74691924, 12.06.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року Справа № 924/1279/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Миханюк М.В. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідачів:

- НПП "Подільські товтри": не з'явився

- ФОП ОСОБА_1: не з'явився

за участю прокурора: Прищепи О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області, м.Хмельницький

на рішення господарського суду Хмельницької області, ухваленого 19.03.18р. суддею Гладюком Ю. В. о 18:00 год. у м.Хмельницькому, повний текст складено 22.03.18р.

у справі № 924/1279/17

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області, м.Хмельницький в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства екології та природних ресурсів України, м.Київ

до - Національного природного парку "Подільські товтри", м.Кам'янець - Подільський

Хмельницької області

- Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Кам'янець - Подільський

Хмельницької області

про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність №СТ-013 від 12.06.2016р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. по справі №924/1279/17 у позові Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства екології та природних ресурсів України до Національного природного парку "Подільські товтри", Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність №СТ-013 від 12.06.2016р. - відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Заступник прокурора Хмельницької області, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- стверджує, що, зокрема, суд дійшов помилкового висновку про те, що предмет спірної угоди не містить домовленості щодо передачі в користування лісових ділянок, та про те, що при здійсненні рекреаційної діяльності лісові ділянки не використовувались. Вважає, що вищевказані висновки суду протерічать матеріалам справи;

- зазначає, що лише прийняття відповідного рішення про надання лісової ділянки у користування може бути, у подальшому підставою для укладення, згідно закону, договору на здійснення рекреаційної діяльності;

- констатує, що матеріалами справи підтверджується та фактично не заперечується сторонами, що будь-яких рішень відповідного органу виконавчої влади щодо передачі в користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 лісових ділянок не приймалось;

- враховуючи викладене, вважає, що судом при винесенні рішення невірно застосовано норми матеріального права, а саме Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України" та Лісового кодексу України, якими визначено порядок надання в користування, у тому числі для здійснення рекреаційної діяльності, лісових ділянок, які розташовані на землях природно-заповідного фонду;

- зауважує, що судом першої інстанції, роблячи висновок про відсутність встановлених меж території на якій здійснюється рекреаційна діяльність, в порушення ст.76 ГПК України не враховано, що рекреаційна діяльність здійснюється в межах визначеної території, тобто в межах певної лісової ділянки на певній площі, що і зазначено в п.1.1 спірної угоди;

- вказує, що факт передачі у користування лісової ділянки (з її площею, межами) випливає зі змісту самої угоди, відповідно до якої рекреанту надано ділянку площею 2,5 га в межах кварталу №53 виділів 2, 21 території природно-заповідного фонду. Таким чином, зазначені межі визначено межами відповідних виділів кварталу №53, що спростовує висновки суду;

- додає, що аналізуючи умови спірної угоди про рекреаційну діяльність, суд дійшов помилкового висновку про відсутність фактичних обставин, необхідних та достатніх для визнання спірної угоди недійсною, зокрема мотивуючи це тим, що невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою вказаних наслідків;

- стверджує, що судом залишено поза увагою та не надано належної оцінки невідповідності умов договору вимогам ст.63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", п.4.3.2 Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №45 (у редакції наказу Мінприроди 15.08.2013р. №352), якими передбачено режими щодо охорони та використання територій національних природних парків. Відповідно до зазначених норм здійснення на територіях рекреаційних зон будь-якої господарської та іншої діяльності, що не пов'язана з їх цільовим призначенням та негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню рекреаційних зон за цільовим призначенням, проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням забороняється;

- враховуючи те, що укладення вказаної угоди всупереч встановленому державою порядку та у невідповідності до вимог природоохоронного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за охороною та використанням об'єкту природно-заповідного фонду і суперечить цивільному законодавству та інтересам держави і суспільства, і її виконання призведе до завдання шкоди об'єкту природно-заповідного фонду, вважає, що існують всі підстави для визнання її в судовому порядку недійсною;

- покликається на те, що прокурором при зверненні до суду до позовної заяви долучено належні та допустимі докази, що обґрунтовують позовні вимоги та мають значення для вирішення справи. Водночас судом, всупереч вимог п.5 ч.4 ст.238 ГПК України безпідставно застосовано вимоги ст.76 ГПК України (належність доказів) без зазначення мотивів та правових підстав щодо не взяття до уваги того чи іншого доказу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.04.2018р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. по справі №924/1279/17, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. по справі №924/1279/17 та справу №924/1279/17 призначено до розгляду на 15.05.2018р. об 14:30год..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.05.2018р. у даній справі розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.06.2018 р. об 14:30год.. Крім того, вказаною ухвалою запропоновано учасникам справи надати відповідні документи.

04.06.2018р. на поштову адресу Рівненського апеляційного господарського суду від Першого заступника прокурора Хмельницької області надійшла відповідь від 30.05.2018р. №05-1175-17 на ухвалу суду від 15.05.2018р. у справі №924/1279/17 з додатками.

Прокурор в судовому засіданні 12.06.2018р. підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. по справі №924/1279/17 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Позивач та відповідачі не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач та відповідачі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 затверджено Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" (Положення), до якого внесені зміни та доповнення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.08.2013р. №353 (викладеного в новій редакції) та наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.07.2015р. №280.

Відповідно до п.1.1 Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996р. №474/96 "Про створення національного природного парку "Подільські Товтри", є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

У відповідності до п.1.6, 2.1 Положення, загальна площа парку становить 261316га землі, у т. ч. 4453,06га земель, що надаються у постійне користування Парку та 256862,994га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Пунктом 3.4 Положення передбачено, що для забезпечення виконання основних завдань та проведення природоохоронних заходів, науково-дослідних, господарських робітна території парку, адміністрація має право, зокрема, надавати в установленому порядку платні послуги згідно із законодавством.

На території парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяють такі зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська (п. 4.3 Положення). Зона регульованої рекреації – в ї межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих та пам’ятних місць. Зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку. (п.п.4.3.2, 4.3.3 Положення).

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007р. №681 Національному природному парку "Подільські Товтри" 05.08.2011р. видано Державний акт серія ЯЯ №337783 на право постійного користування земельною ділянкою площею 259,6520га, яка розташована на території Калачковецької сільської ради Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.

12.06.2017р. між Національним природним парком "Подільські Товтри" (сторона-1) та ФОП ОСОБА_1 (сторона-2) укладено угоду на рекреаційну діяльність №СТ-013 (далі - угода), згідно п.1.1 якої, в порядку та на умовах, визначених цією угодоюсторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов’язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг в Староушицькому природоохоронному науково-дослідному відділенні (квартал 53, виділи 2, 21) на площі 2,5га.

У відповідності до п.п.1.2, 1.3 угоди, стороні-2 дозволяється розміщувати готелі, мотелі, кемпінги в зоні стаціонарної рекреації (при наявності погодження компетентного органу, рішення НТР), встановлювати споруди з метою організації відпочинку, ночівлі, прокату спорядження, споживання їжі, продажу продуктів, напоїв; сторона-1 дозволяє одночасно перебувати не більше 70 людей на га (при цьому у пункті 5.17 ДБН 360-92* передбачено в зоні стаціонарної рекреації можливість концентрації на береговій смузі до 4 чол. в день на 1 погонний метр берегової смуги).

Пунктом 1.4 угоди передбачено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1913 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись бюджетними установами природно-заповідного фонду" (у редакції постанови від 02.06.2003р. №827) на території НПП "Подільські Товтри" згідно наказу НПП "Подільські Товтри" №67 від 25.04.2017р. за послуги, які можуть надаватися в облаштованих рекреаційних зонах введено плату станом на час укладення цієї угоди, а саме: одноденний відпочинок однієї людини – 10,00грн.; стоянка на виділеній та облаштованій земельній ділянці рекреаційної зони транспортними засобами: автобус – 18,00грн.; мікроавтобус – 18,00грн.; легковий автомобіль – 10,00грн.; мотоцикли – 5,00грн.; причеп до мікроавтобуса, автомобіля – 8,00грн..

Згідно п.4.4 угоди, сторона-2 за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП "Подільські Товтри" розміщує ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків.

Ця угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 01.12.2055р..

Угода на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013 підписана представниками сторін та скріплена печаткою НПП "Подільські Товтри".

Також, у матеріалах справи міститься Таксаційний опис (Проект організації та розвитку лісового господарства природоохоронного науково-дослідного відділення НПП "Подільські Товтри" за 2009 рік із відомостями поквартальних підсумків, відповідно до якого (аркуш 29) квартал 53 виділ 2, 21 віднесено до зони стаціонарної рекреації.

Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства екології та природних ресурсів України звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Національного природного парку "Подільські товтри" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність №СТ-013 від 12.06.2016р..

Обґрунтовуючи позовну заяву, Заступника прокурора Хмельницької області посилається на те, що вказана угода за своїм змістом суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсною відповідно до ст.ст.203, 215, 228 ЦК України.

Також, прокурор зазначає, що згідно спірної угоди надана ФОП ОСОБА_1 для рекреації земельна ділянка є лісовою ділянкою природно-заповідного фонду, яка повинна надаватись у користування для будь-яких потреб, у т.ч. рекреаційних, відповідно до вимог Лісового кодексу України. Зазначає, що в порушення вимог ст.18 Лісового кодексу України земельну ділянку надано для здійснення рекреаційної діяльності без рішення відповідного органу виконавчої влади та погодження.

Згідно п.1.4 Положення про НПП "Подільські Товтри", затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 (у редакції наказу Мінприроди 15.08.2013р. №353), парк віднесено до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України.

Крім того, просить врахувати, що НПП "Подільські Товтри" як постійний землекористувач в порушення вимог ст.18 Лісового кодексу України уклав спірну довгострокову угоду із ФОП ОСОБА_1 за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади та будь-якого погодження, не зазначивши при цьому, що рекреаційна діяльність буде проводитись на лісовій земельній ділянці.

Прокурор вважає, що укладення вказаної угоди всупереч встановленому державою порядку, порушує інтереси держави у сфері контролю за охороною та використанням об’єкту природно-заповідного фонду, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.

Міністерство екології та природних ресурсів України у письмовій заяві від 15.02.2018р. №227/11-18 позовні вимоги підтримало з посиланням на вимоги ст.ст.43, 44, 46 ЗК України, якими передбачено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної мети встановлюється диференційний режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно із функціональним зонуванням. Відтак, природоохоронним законодавством визначено дозволену на території зон рекреації діяльність та обмеження щодо її провадження.

Покликаючись на приписи ст.21 Закону України "Про природно-заповідний фонд" позивач зазначає, що зона стаціонарної рекреації, до якої віднесена земельна ділянка, надана відповідачу-2 по спірній угоді для здійснення рекреації (розміщення готелів, мотелів, кемпінгів), де забороняється будь-яка господарська діяльність, не пов’язана із цільовим призначенням, що може негативно вплинути на стан заповідної зони. Відтак, вважає, що угода на здійснення рекреаційної діяльності №СТ-013 від 12.06.2017р. суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства.

Національний природний парк "Подільські товтри" у письмовому відзиві від 31.01.2018р. за вих.№89 погоджується з доводами прокурора, вважає правомірними позовні вимоги про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. по справі №924/1279/17 у позові відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

У відповідності до норм ст.ст.202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як свідчать матеріали справи, 12.06.2017р. між Національним природним парком "Подільські Товтри" (сторона-1) та ФОП ОСОБА_1 (сторона-2) укладено угоду на рекреаційну діяльність №СТ-013 (далі - угода), згідно п.1.1 якої, в порядку та на умовах, визначених цією угодою сторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов’язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг в Староушицькому природоохоронному науково-дослідному відділенні (квартал 53, виділи 2, 21) на площі 2,5 га.

Строк дії вказаної угоди до 01.12.2055р. Також, зазначена угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печаткою НПП "Подільські Товтри".

Факт укладення угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013 сторонами не заперечується.

Згідно положень ст.16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

В силу приписів ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про недійсність угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013, прокурор, зокрема, покликається на те, що остання порушує вимоги природоохоронного законодавства, а її виконання може призвести до заподіяння шкоди об’єкту природно-заповідного фонду НПП "Подільські Товтри". При цьому, прокурор стверджує, що у користування Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 передавалась земельна ділянка, яку фактично віднесено до земель лісового фонду, та за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади та погодження, що є порушенням ст.18 Лісового кодексу України.

Однак, проаналізувавши зазначені вимоги колегія суддів не погоджується із такими твердженнями скаржника, оскільки предмет спірної угоди не містить домовленості сторін про передачу в користування лісових ділянок. Водночас, не було такої передачі і фактично під час виконання спірної угоди.

Крім того, між сторонами не підписувались будь-які акти щодо передачі в користування лісових чи земельних ділянок.

Як передбачалось у п.1.1 угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013, що в порядку та на умовах, визначених цією угодою сторона-1 дозволяє стороні-2 проводити рекреаційну діяльність, яка пов’язана із наданням усіх видів рекреаційних послуг в Староушицькому природоохоронному науково-дослідному відділенні (квартал 53, виділи 2, 21) на площі 2,5га.

Отже, спірною угодою не можуть бути порушені норми Лісового кодексу.

Відповідно до ст.ст.43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Частиною 2 ст.46 ЗК України встановлено, що порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Згідно ч.1 ст.20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Як зазначалося вище, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.01.2005р. №46 затверджено Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри", до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15.08.2013р. №353 (викладеного в новій редакції) та наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.07.2015р. №280.

У відповідності до п.1.1 Положення про Національний природний парк "Подільські Товтри" (Положення) створений відповідно до Указу Президента України від 27.06.1996р. №474/96 "Про створення Національного природного парку "Подільські Товтри", є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Згідно п.2.1 Положення, парк створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

За приписами ч.4 ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства.

В силу ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму. На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Згідно п.8.1 Положення про НПП "Подільські Товтри", рекреаційна діяльність на території парку здійснюється відповідно до Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 22.06.2009р. №330.

Пунктом 1.1 Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України визначено, що рекреаційна діяльність - діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

Відповідно до п.8.2 Положення про НПП "Подільські Товтри", основним напрямком провадження рекреаційної діяльності на території парку є, зокрема, створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних комплексів та об’єктів, забезпечення попиту рекреантів на загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний відпочинок, туризм, любительське та спортивне рибальство, тощо.

У пунктах 1.2, 1.3 угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013 сторони передбачили, що стороні-2 дозволяється розміщувати готелі, мотелі, кемпінги в зоні стаціонарної рекреації (при наявності погодження компетентного органу, рішення НТР), встановлювати споруди з метою організації відпочинку, ночівлі, прокату спорядження, споживання їжі, продажу продуктів, напоїв; сторона-1 дозволяє одночасно перебувати не більше 70 людей на га (при цьому у пункті 5.17 ДБН 360-92* передбачено в зоні стаціонарної рекреації можливість концентрації на береговій смузі до 4 чол. в день на 1 погонний метр берегової смуги).

За приписами ст.21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням, зокрема: зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.

Згідно п.4.3.3 Положення про НПП "Подільські Товтри", зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів Парку. Забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що укладення угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013 узгоджується як з чинним законодавством України, так із Положенням про Національний природний парк "Подільські Товтри".

Крім того, обґрунтовуючи доводи позовної заяви, прокурор також покликається на п.4.4 угоди щодо облаштування гідроізоляційного вигрібу для збору, видаленню господарсько-фекальних стоків та можливе заподіяння шкоди внаслідок такого розміщення.

Відповідно до п.1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.03.2011р. №145, вигрібна яма (вигріб) – це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Згідно п.4.4 угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013, сторона-2 за позитивним рішенням науково-технічної ради НПП "Подільські Товтри" розміщує ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, забезпечує роздільний збір та вивіз або передачу ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів; облаштовує гідроізоляційний вигріб для збору та видаленню господарсько-фекальних стоків.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що прокурором не обґрунтовано яким чином п.4.4 спірної угоди тягне недійсність угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що облаштування гідроізоляційного вигрібу для збору, видаленню господарсько-фекальних стоків та можливе заподіяння шкоди внаслідок такого розміщення, розміщення ємності для роздільного збирання (тимчасового утримання) ТПВ, роздільний збір та вивіз або передача ТПВ спеціалізованим підприємствам на переробку або утилізацію відходів, не є підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що вирішуючи спори про визнання правочину (господарського договору) недійсним, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину (господарського договору) недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктами 2.1, 2.2 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.

Отже, виходячи із правової природи оскаржуваної угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2017р. №СТ-013, судом встановлено, що остання відповідає вимогам чинного законодавства, угодою не порушуються права і охоронювані законом інтереси сторін та держави, відтак правові підстави для визнання угоди недійсною в матеріалах справи відсутні та відповідними доказами не підтверджені.

Крім того, слід зазначити, що у позовній заяві Заступник прокурора Хмельницької області покликається на приписи ст.228 ЦК України як правове обґрунтування підстав позову.

Зокрема, у відповідності до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначеною нормою визначений перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9.

З врахуванням вище викладеного, судова колегія зазначає, що прокурором не доведено факту порушення публічного порядку відповідачами при укладанні правочину, який за своєю суттю не є нікчемним, а носить характер оспорюваного, недійсність якого повинна бути встановлена тільки в судовому порядку.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про наявність підстав відмови у позовній вимозі про визнання недійсною угоди на рекреаційну діяльність від 12.06.2016р. №СТ-013, у зв’язку з її необґрунтованістю.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. у справі №924/1279/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області – без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області, м.Хмельницький залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 19.03.2018р. по справі №924/1279/17 - без змін.

2. Справу №924/1279/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.06.2018р.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.