Рішення № 74689465, 14.06.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/1633/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Дублянська міська рада про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,-

встановив:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 15.03.2018 р «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1Г.»;

- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва»;

- встановити строк для подання Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області звіту про виконання рішення.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 14.02. 2018 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення запасу Дублянської міської ради, яка розташована за межами населеного пункту м. Дубляни. За результатами розгляду цього клопотання відповідач надав лист-відмову від 15.03.2018 року № П-714/0-956/0/37-18, в якому повідомив, про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою відмови, стала відсутність погодження Дублянської міської ради у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Вважаючи, що нормами Земельного кодексу України не передбачено такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Ухвалою судді від 25.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок у власність для ведення садівництва, оскільки відповідач зобов'язаний отримати погодження щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від органу місцевого самоврядування, що передбачено дорученням віце-прем'єр-міністра України та рішенням колегії Держземагентства України. Стверджує, що оскільки Дублянська міська рада не погодила надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га для ведення садівництва на території Дублянської міської ради, відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою. Також вказує на те, що суд перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень не може втручатись у дискрецію суб’єкта владних повноважень. Право надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні є дискреційними повноваженнями, а тому задоволення позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.

У строк, встановлений судом, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладено пояснення та аргументи з посиланням на відповідні докази. Зокрема, зазначено, що відсутні будь-які перешкоди у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області. А тому, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, вважає безпідставними та необґрунтованими.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Дублянської міської ради, пояснень щодо позову не надходило.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

14.02.2018 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,12 га, для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення запасу Дублянської міської ради, яка розташована за адресою Дублянської міської ради, на південь від земельної ділянки кадастровий №4622710200:01:009:0058.

15.03.2018 року відповідач листом (вих.№П-714/0-956/0/37-8) Головне управління Держгеокадастру у Львівській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для виділення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га для ведення індивідуального садівництва на території Дублянської міської ради за межами населеного пункту, оскільки відсутнє погодження Дублянської міської ради щодо надання відповідного дозволу.

При прийнятті рішення суд керувався наступним

Згідно з ст. 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Пунктом “а” ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ЗК України, земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно з п. 4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з п. 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з пп. 13 п. 4 Положення, Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, у даному випадку суб’єктом, уповноваженим на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, які знаходяться за межами населених пунктів є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” передбачено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Віце - премєр - міністром - Міністром регіонального розвитку будівництва та житлово - комунального господарства України надано Держземагентству України відповідне доручення від 08.10.2014 № 37732/0/1-14, в якому йдеться про обов’язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні.

На виконання вказаного доручення, Держземагентством України прийнято наказ від 15.10.2014 № 328 “Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014”, зокрема - рішення колегії Держземагентства України № 2/1 “Про обов’язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності”, яким запроваджено з 15.10.2014 року обов’язкове врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до п. 2 рішення колегії № 2/1 “Про обов’язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності”, начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014, забезпечують обов’язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилати органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.

Згідно з пп. 2. 3 п. 2 рішення колегії Держземагентства України № 2/1, у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема ч. 7 ст. 118 та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання.

Механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому визначені нормами Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується з ч. 3 ст. 123 ЗК України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наведеними нормами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу - невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Судом встановлено, що при поданні клопотання та додатків до нього позивачем повністю дотримано вимоги законодавства при їх оформленні.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності визначених нормами ЗК України підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

На підставі ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17 (адміністративне провадження №К/9901/4400/17).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва площею 0,12 га на території Дублянської міської ради Львівської області є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована на території Дублінської міської ради, така підлягає задоволенню, оскільки клопотання позивача розглянуте відповідачем по суті, жодних недоліків клопотання та додані до нього документи не містили, а в наданні дозволу відмовлено лише у зв’язку з відсутністю погодження Дублянської міської ради.

Наведене дозволяє суду констатувати факт про те, що суб’єкт владних управлінських функцій - відповідач діяв не у відповідності до норм чинного законодавства, а саме відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва площею 0,12 га на території Дублянської міської ради Львівської області, з підстави, що не передбачена положеннями ст. 118 ЗК України.

Відтак, такі дії відповідача щодо відмови є протиправними, оскільки не відповідають критерію законності та обґрунтованості.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що захист права у такий спосіб буде втручанням у його дискреційні повноваження, оскільки у спірних правовідносинах законодавство не дозволяло відповідачу діяти на власний розсуд.

В даному випадку не буде втручанням суду у дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Львівській області, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з даного питання щодо погодження проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надав формальну відмову, Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.05.2016 у справі № К/800/32729/15.

Таким чином, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання ГУ Держагеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Дублянської міської ради за межами населеного пункту, і таке зобов'язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до позиції Європейського суду з прав людини, висловленої в п. 53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”. У даній справі відповідачем - суб’єктом владних повноважень не було наведено вагомих, чітких та узгоджених доказів на підтвердження відповідності свого рішення нормам чинного законодавства України.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, викладене у формі листа від 15.03.2018 року П-714/0-956/0/37-18.

3. Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

5. Судовий збір стягненню не підлягає.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.