Постанова № 74689080, 13.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/351/2018(м)

264/5103/15-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 264/5103/15-ц

Номер провадження 22- ц/775/351/2018 (м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Гаврилової Г.Л., Зайцевої С.А.,

секретар судового засідання Герасимова Г.Є.

сторони :

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

представник позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідач -ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5

представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2018 року, у складі судді Литвиненко Н.В., повний текст судового рішення складено 15 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 червня 2005 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № MRC0GK00160022, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 97 847,60 грн. строком до 11 червня 2020 року та зобов'язалась повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов*язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір поруки. Відповідач ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим, станом на 28 травня 2015 року, виникла заборгованість в сумі 27 482,26 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 20 211,82 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 2 833,02 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом 3 568,19 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором 869,23 грн.

Банк просив стягнути солідарно з боржника та поручителя заборгованість за кредитним договором № MRC0GK00160022 від 14 червня 2005 року в сумі 27 482,26 грн. та судовий збір у розмірі 274,82 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2018 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № MRC0GK00160022 від 14 червня 2005 року в сумі 26 613,03 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір по 133,29 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та ухвалите нове, яким стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №MRC0GK00160022 від 14 червня 2005 року в сумі 26 613,03 грн. та судовий збір, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що договір поруки припинився і тому у суду не було підстав для стягнення заборгованості з нього, як поручителя ОСОБА_4

В решті частини рішення суду не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, які підтримали скаргу, заперечення представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений кредитний договір № MRC0GK00160022, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 97 847,60 грн. строком до 11 червня 2020 року та взяла на себе зобов'язання повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_4 кредит у розмірі, встановленому договором.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки. Пунктом 2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користуванням кредитом, комісії, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 19).

Встановлено, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитом, відсотками за його використання, а також комісії на умовах, передбачених цим договором, не виконані.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № MRC0GK00160022 від 14 червня 2005 року, станом на 28 травня 2015 року, загальна сума заборгованості становить 27 482,26 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20 211,82 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 2 833,02 грн., заборгованості по комісії - 3 568,19 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором - 869,23 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5, як поручитель боржника ОСОБА_4 за кредитним договором від 14 червня 2005 року, повинен нести солідарну відповідальність з боржником за невиконання умов договору і строки позовної давності до вимог банку стосовно поручителя позивачем не пропущено. Крім того, зобов'язання боржника по поверненню кредитних коштів належним чином не виконано; поручителем не надано доказів які б слугували підставою для його звільнення від відповідальності перед банком; із заявою про розірвання договору поруки він до позивача не звертався.

Висновки суду є законними та обґрунтованими.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_4 (а відтак і поручитель) первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 11 червня 2020 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів) - з 16 по 20 число кожного місяця, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (а.с.15-16).

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж по погашенню процентів ОСОБА_7 провела 21 липня 2014 року в сумі 277,03 грн., а по комісії - 03 листопада 2014 року в сумі 21,05 грн. (а.с.4-9).

Отже, заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла за період з 16 листопада 2014 року до травня 2015 року в сумі 27 482,26 грн. у зв'язку з несплатою боржником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним.

У зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором з листопада 2014 року кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 2.3.2 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 16 червня 2015 року вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів не пізніше п'яти календарних днів з дня одержання цього повідомлення. У разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк, на підставі ст.1050 ЦК України, умов кредитного договору та договору поруки від 14 червня 2005 року банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції (а.с.10).

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

До суду позовна заява ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з вимогами до ОСОБА_5 подана 04 серпня 2015 року.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_5 пояснив, що відповідач ОСОБА_4 це його колишня дружина, з якою він перебував у шлюбі на час укладення договору кредиту в 2005 році. Кредитні кошти були взяті у банку для придбання квартири АДРЕСА_1, яка на теперішній час знаходиться у користуванні ОСОБА_4 Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 в 2009 році він деякий час контролював виконання нею кредитного договору і ОСОБА_4 запевняла, що кредит вона виплачує, але в подальшому він цим питання не цікавився. Вимогу банку про дострокове виконання договору в 2015 році не отримував. Вважає, що банк пропустив строки для звернення до нього з вимогами про погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки про судове рішення він дізнався тільки навесні 2017 року.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості

за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Подібних обставин в ході судового засідання не встановлено, оскільки зі справи вбачається, що вимоги до поручителя ОСОБА_5 шляхом звернення позивача до суду пред'явлені протягом шести місяців з дня дострокової вимоги, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про припинення поруки про що зазначає у своїй апеляційній скарзі відповідач.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості за договором позики від 14 червня 2005 року з боржника та поручителя ОСОБА_5 є обґрунтованими і такими, що ґрунтуються на законі, зважаючи на те, що порука не припинилася і кредитний договір залишається діючим до 11 червня 2020 року.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16. Висновки колегії апеляційного суду відносно поручителя зроблені з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 квітня 2018 року (справа № 751/3836/15-ц провадження № 61-6593св18).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Відповідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 14 червня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

Г.Л. Гаврилова

С.А. Зайцева