Рішення № 74686950, 08.06.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7030/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2018 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Збожної О.Р.,

представника позивача ОСОБА_1,

третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи – ОСОБА_2, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

позивач звернулась до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи – ОСОБА_2, Приватний нотаріус ЛМНО ОСОБА_4, в якому просить визнати недійсним кредитний договір №11-1/72к-07 від 11.10.2007р., укладений між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_5 недійсним, як такий, що укладений під впливом помилки.

Позов мотивує тим, що 11 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір №11-1/72к-07. згідно якого ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 42 000,00 доларів США строком до 10.10.2037р. Цього ж дня, між ОСОБА_3 та Банком було укладено договір іпотеки, за яким в забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором було передано в іпотеку банку квартиру, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Стебницька, 104/56. Однак, такий договір кредиту є таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки не відповідає актам цивільного законодавства, зокрема ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанові правління НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Так, позивача не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту та реальну процентну ставку, що позбавило її можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та взагалі доцільність його отримання. Також, в даному кредитному договорі відсутня інформація про загальну вартість кредиту для споживача та умови кредитування. Крім того, позивач покликається на висновок судово-економічної експертизи, згідно якої реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №11-1/72к-07 від 11.10.2007р. складає 13,30% та є вищою від визначеною в договорі процентної ставки за користування кредитом 12,45%. Таким чином, позивач помилилася щодо укладення вказаного кредитного договору.

13.03.2018 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить:

- визнати недійсним кредитний договір №11-1/72к-07 від 11.10.2007р., укладений між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3;

- визнати недійсним договір іпотеки від 11.01.2007р., укладений між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3;

- застосувати наслідки недійсності правочину – кредитного договору №11-1/72к-07 від 11.10.2007р., укладеного між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 шляхом стягнення з ПАТ «Універсал Банк» 6 405,33 доларів США на користь ОСОБА_3 надмірно сплачених по кредитному договору відсотків та пені.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам викладеним у позові. Просить позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, подав до суду відзив на позов, згідно якого такий заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Суд ухвалив слухати справу у відсутності представника відповідача, з винесенням рішення, на підставі наявних матеріалів справи.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам викладеним у позові. Просить позов задоволити.

Третя особа Приватний нотаріус ЛМНО ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір №11-1/72к-07, згідно якого ОСОБА_3 отримала кредит в сумі 42 000,00 доларів США строком до 10.10.2037р. зі сплатою 12,45% річних /Т.1 а.с.10-12/.

10.02.2009 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №11-1/72к-07 від 11.10.2007р. /Т1 а.с.15/.

За положеннями статей 626–628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору. Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Згідно пункту 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного, визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням його особистих потреб.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, регулюються відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг (п.4.6), визначається, що сама по собі фінансова послуга – надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит – це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під проценти.

Зміст зазначених правових норм свідчить про те, що банк – фінансова установа, яка надає певний спектр послуг за бажанням клієнта, що має свій прояв в наданні матеріального блага клієнту, за його особистим замовленням для задоволення його особистих потреб. В основі цих взаємовідносин лежить договір, укладенню якого передує звернення потенційного позичальника до банку. Таке звернення клієнта відображається в його заяві із зазначенням параметрів суми кредиту та іншу необхідну інформацію.

Згідно анкети-заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на отримання іпотечного кредиту, останні своїм підписанням вказаної заяви підтвердили факт отримання в повному обсязі інформації щодо кредитування, що передбачено п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у пункті «Інформація правового характеру» / Т.2 а.с.77-80/.

Крім того, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 була ознайомлена із сукупною вартістю наданого кредиту, що підтвердила своїм підписом /Т.2 а.с.81-87/.

Вищенаведене свідчить про те, що спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Тобто, твердження позивача про неналежне роз’яснення їй умов кредитування та сукупної вартості кредиту, внаслідок чого вона помилилась щодо умов кредитного договору, є надуманими та необґрунтованими, оскільки остання була належно ознайомлена зі всіма істотними умовами договору, погодилася на ці умови, а також користувалась наданим їй кредитом.

З наведених вище підстав, суд також відхиляє доводи позивача про те, що її не було в повному обсязі ознайомлено із сукупною вартістю кредиту, так як її підпис є лише на першій сторінці, оскільки банк виконав належним чином свій обов’язок повідомити споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту, що стверджується її підписом на першій сторінці сукупної вартості кредиту, а покликання на те, що її підпису немає на інших сторінках жодним чином не свідчать про не надання банком таких до ознайомлення, так як ні Законом України «Про захист прав споживачів», ні Постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» не передбачено такого способу фіксації ознайомлення із інформацією, як розпис особи на кожній сторінці відповідного документу.

Крім того, суд не бере до уваги покликання позивача на те, що зазначені у відзиві на позов особи – ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як сторони оспорюваного кредитного договору, оскільки яка встановлено в судовому засіданні та видно з матеріалів справи, зазначення таких осіб у відзиві на позов є технічному опискою, а тому не мають жодного доказового значення у даній справі.

Відповідно до ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно висновку за результатами проведення судово-економічної експертизи №279/17 від 01.06.2017р., /Т1 а.с.16-40/, виходячи з наданих документів та керуючись умовами на момент укладення кредитного договору встановлено, що реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №11-1/72к-07 від 11.10.2007р. складає 13,30% та є вищою від визначеної в договорі процентної ставки за користування кредитом 12,45%. Здійснити розрахунок реальної процентної ставки на момент укладення додаткової угоди №1 від 10.02.2009р. до кредитного договору №11-1/72к-07 від 11.10.2007р. не видається за можливе.

При цьому, вказана експертиза проводилась на предмет встановлення реальної суми заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором№11-1/72к-07 від 11.10.2007р. і жодним чином не підтверджує та не спростовує наявність обставини, на які посилається позивач, як на такі, що вплинули на її рішення про укладення вказаного кредитного договору щодо умов якого вона помилилась.

За вказаних обставин, суд відхиляє вищевказаний висновок експерта, оскільки такий жодним чином не підтверджує факту порушення відповідачем чинного законодавства.

Таким чином, права позивача, при укладенні та виконанні вищезазначеного договору порушені не були, оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства України, жодних порушень законодавства при укладенні та виконанні договору відповідачем не допущено, а тому приходить до переконання про безпідставність позовних вимог та вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.

Повний текст рішення виготовлено 14.06.2018 року.