Постанова № 74685405, 13.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 334/535/17

Провадження №22-ц/778/2147/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1 обласного центру зайнятості – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2018 року в складі судді Кучерук І.Г. в справі за позовом ОСОБА_1 обласного центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання (перепідготовки),

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_1 обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання (перепідготовки).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до договору про підготовку аспіранта №АФ/03/14 від 02.12.2014, укладеного між Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України, ОСОБА_1 обласним центром зайнятості та ОСОБА_3, остання проходила навчання в аспірантурі за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в ІПК ДСЗУ за напрямом «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» заочної форми навчання протягом періоду з 02.12.2014 року по 02.12.2018 року. Наказом ІПК ДСЗУ №315 від 02.12.2014 року «Про зарахування на навчання до аспірантури» відповідача було зараховано аспірантом за напрямами підготовки «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» заочної форми навчання. Наказом ІПК ДСЗУ №233 від 30.09.2016 року «Про відрахування аспіранта ОСОБА_3В.» відповідача було відраховано з числа аспірантів другого року навчання за власним бажанням, відповідно до заяви від 13.09.2016 року. Пунктами 5.2. та 5.2.1. Договору передбачено, що ОСОБА_3 відшкодовує до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на рахунок ОСОБА_1 обласного центру зайнятості вартість навчання та компенсує всі інші витрати, пов’язані з її навчанням у випадку відрахування з ІПК ДСЗУ за власним бажанням.

ОСОБА_1 обласним центром зайнятості на адресу відповідача було направлено претензію №3347/01-22 від 28.11.2016 року, але на момент подання позовної заяви кошти відповідачем не перераховано. Відповідно до листа ІПК ДСЗУ №1243 від 07.11.2016 року «Щодо відшкодування вартості навчання ОСОБА_3В.» вартість навчання відповідача складає 12 283 грн. Відповідно до Додатку №1 до наказу ІПК ДСЗУ від 14.02.2014 року вартість навчання аспірантів за спеціальностями «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» складає 6 700 грн. на рік. ОСОБА_3 навчалась в ІПК ДСЗУ з 02.12.2014 року по 30.09.2016 року, таким чином вартість навчання ОСОБА_3 за неповні 2 роки аспірантури складає 12 283 грн. Просили суд на підставі ст. 525, 653 ЦК України, стягнути з ОСОБА_3 вартість навчання (перепідготовки) у сумі 12 283 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3В.(ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн НОМЕР_1, м. Запоріжжя вул. Воронезька б. 30 кв. 149А) на користь ОСОБА_1 обласного центру зайнятості (р/р 37170300901006; ЄДРПОУ 03491412; МФО: 813015; Банк одержувача: ГУДКС України в Запорізькій області; одержувач: ОСОБА_1 обласний центр зайнятості; призначення платежу: витрати на навчання в ІПК ДСЗУ) вартість навчання(перепідготовки) у розмірі 11638(одинадцять тисяч шістсот тридцять вісім) грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн НОМЕР_1, м. Запоріжжя вул. Воронезька б. 30 кв. 149А) на користь держави судовий збір у розмірі 1600(одна тисяча шістсот) грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 обласний центр зайнятості направив відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначають, що судом першої інстанції повно з’ясовані обставини справи, відповідачкою не було надано жодних доказів щодо поважності причин звільнення, договір про підготовку аспірата є чинним на час вирішення спору, тому вимоги, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та не підлягають задоволенню ( а.с.177- 178).

ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не з’явилася, повідомлена про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України ( а.с.181).

ОСОБА_3 направила до суду письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності ( а.с.183).

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності відповідачки, яка не прибула в судове засідання.

Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, згідно до заяви ОСОБА_3 від 13.09.2016 року про відрахування з аспірантури за власним бажанням, наказу № 233 від 30.09.2016 року, яким ОСОБА_3 була відрахована з аспірантури за власним бажанням, то суд вірно визнав, що вона зобов’язана виконати, викладені у п. 5.2, 5.2.1 договору №АФ/03/14 від 02.12.2014 року про підготовку аспіранта.

Підстави висунуті ОСОБА_3 в обґрунтування написання заяви про відрахування, та які б свідчили про можливість не виконання договору, не передбачені самими умовами договору про підготовку аспіранта №АФ/03/14 від 02.12.2014 року, який ОСОБА_3 підписала, і тим самим виявила свою згоду з усіма його пунктами та зобов’язувалася їх виконувати.

Погіршення стану здоров’я, як підстава на відшкодування вартості навчання, передбачено у п. 5.4., 5.4.1. договору про підготовку аспіранта №АФ/03/14 від 02.12.2014 року, і лише при звільненні з роботи за станом здоров’я(через хворобу, обмежений стан здоров’я) за наявності довідки МСЕК або ЛКК.

Належних доказів наявності передбачених п. 5.4., 5.4.1. договору про підготовку аспіранта №АФ/03/14 від 02.12.2014 року, документів, суду не надано.

Посилання ОСОБА_3 на істотне порушення умов договору, і якби їй на момент укладання договору про них було відомо, то вона б не укладала договір, суд не прийняв до уваги, так як суду не надано будь яких належних доказів оспорювання договору в порядку передбаченого цивільним законодавством, чи визнання його недійсним.

Однак суд враховував, що ІПК ДСЗУ запропонував самостійно знайти інший вищий навчальний заклад і за власні кошти скласти кандидатський іспит з іноземної мови, за який ОСОБА_3 сплатила грошові кошти у розмірі 645 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення закріплено в ч. 1 ст. 4 ЦПК України.

Судом встановлено, що наказом №45/1 від 14.02.2014 року Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, затверджена вартість навчання аспірантів прийому 2014 року, які будуть проходити навчання без відриву від виробництва, та яка, відповідно до додатку 1, складає 26 800 грн. за весь час навчання, та 6 700 грн. на один рік.

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

02.12.2014 року між Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України, та ОСОБА_1 обласним центром зайнятості та ОСОБА_3 укладено договір про підготовку аспіранта №АФ/03/14.

Предметом договору є навчання в аспірантурі за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, і підготовка ОСОБА_3 здійснюється без відриву від виробництва, за спеціальністю «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» у строк з 02.12.2014 року по 02.12.2018 року.

Відповідно до витягу з наказу ІПК ДСЗУ №315 від 02.12.2014 року, ОСОБА_3 з 02.12.2014 року було зараховано аспірантом без відриву від виробництва, за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за спеціальністю 08.00.07.- Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика.

13.09.2016 року ОСОБА_3 надала ректору Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України заяву про відрахування з аспірантури за власним бажанням.

Наказом № 233 від 30.09.2016 року Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, ОСОБА_3 була відрахована з аспірантури за власним бажанням.

Відповідно до довідки ІПК ДСЗУ № 1243 від 07.11.2016 року вартість навчання ОСОБА_3 за кошти Фонду з 02.12.2014 року по 30.09.2016 року, становила 12 283 грн.

ОСОБА_1 обласний центр зайнятості направив ОСОБА_3 претензію №3347/01-22 від 28.11.2016 року, з проханням добровільно перерахувати кошти витрачені на навчання у розмірі 12 283 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи встановлені обставини та вищенаведені положення цивільного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення вартості навчання (перепідготовки) підлягали частковому задоволенню з відрахуванням із суми грошових коштів у розмірі 645 грн., які ОСОБА_3 сплатила за кандидатський іспит з іноземної мови.

Твердження апеляційної скарги про відсутність підстав у позивача для стягнення вартості навчання, оскільки розмір вартості навчання не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, є неприйнятними.

Відповідно до Наказу № 315 від 02.12.2014 року ІПК ДСЗУ ОСОБА_3 зараховано аспірантом першого курсу навчання без відриву від виробництва ( за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття) за спеціальністю 08.00.07 «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» ( а.с.11)

Наказом ІПК ДСЗУ №233 від 30.09.2016 року «Про відрахування аспіранта ОСОБА_3В.» відповідача було відраховано з числа аспірантів другого року навчання за власним бажанням, відповідно до заяви від 13.09.2016 року ( а.с.12).

Вартість навчання відповідача підтверджена листом Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України від 07.11.2016 року № 1243, згідно якого вона навчалася в ньому у період з 02.12.2014 року по 30.09.2016 рік та вартість її навчання за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття становила 12 283 грн. 00 грн. ( дванадцять тисяч двісті вісімдесят грн..) 00 коп. ( а.с.14).

Відповідачка не заперечувала факт про проходження навчання у названий позивачем період.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

З мотивів, викладених вище, судова колегія приходить до висновку, що вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його законність, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 червня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_4