Постанова № 74684464, 13.06.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/4128/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 червня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ДЖУГИ С.Д., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 303/4128/17 за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Закарпатського регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, про стягнення безпідставно отриманих коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 14 лютого 2018 року, повний текст якого складено 23 лютого 2018 року, головуючий суддя Пак М.М., -

встановив:

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 21.07.2017 звернулися до суду із зазначеним позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк», ЗРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ЗАТ СК «Інгосстрах» мотивуючи наступним. 27.09.2006 ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Закарпатського регіонального управління банку уклало з ОСОБА_5 кредитний договір № MKR0GA00000380, а 23.10.2008 – додаткову угоду до нього, на підставі яких надало останньому кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 27580,02 дол. США, з яких 24999,02 дол. США – на споживчі цілі, 2581,00 дол. США – на сплату страхових платежів. За користування кредитом була встановлена ставка 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, договором були передбачені й інші винагороди та комісії на користь банку. Виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором було забезпечено іпотекою належної ОСОБА_5, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.

30.10.2008 позичальник ОСОБА_5 помер, у листопаді 2008 року документи щодо цього факту були надані банку. З листопада 2008 року по 2015 рік позивач ОСОБА_1 повністю погасила кредит, сплатила проценти за ним та нараховану пеню. У червні 2016 року позивач ОСОБА_1 переглядаючи документи покійного ОСОБА_5 виявила договір особистого страхування від 27.09.2008 № MKR0LK00000380, що був укладений між ОСОБА_5 і ЗАТ СК «Інгосстрах», де вигодонабувачем є ЗАТ КБ «ПриватБанк». За цим договором смерть страхувальника визначається страховим випадком, страхова сума становить 126250,00 грн.

Банк неправомірно отримав кредитні кошти в сумі 24999,02 дол. США та нараховані проценти, комісії і пеню. Так, страхування життя позичальника було обов’язковою умовою кредитного договору (п.п. 2.1.3., 2.2.7.), при цьому, у разі несплати страхувальником страхового платежу такий повинен був сплачуватися банком із наступним утриманням коштів з позичальника. Оскільки банк надав кредит позичальнику, слід визнати, що останнім були виконані всі умови для отримання кредиту, в тому числі, в частині сплати страхового платежу. За приписами ст.ст. 526, 636, 985 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про страхування», страхувальник управі укласти страховий договір на користь третьої особи, якій належить здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку, а вигодонабувач управі вимагати здійснення відповідної виплати.

Після отримання у листопаді 2008 року документів щодо смерті позичальника банк зобов’язаний був отримати страхове відшкодування, за рахунок якого мав погасити кредитну заборгованість у сумі 24999,02 дол. США, чого не зробив.

Спадкоємцями позичальника ОСОБА_5 є позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які прийняли спадщину. Беручи до уваги, що на момент смерті позичальника з нього не була присуджена на користь кредитора неустойка (пеня, штраф), а договір такої відповідальності для спадкоємців позичальника не передбачав, то до спадкоємців боржника не перейшов обов’язок зі сплати таких коштів (ст. 1231 ЦК України).

За свого життя позичальник ОСОБА_5 не порушував зобов’язання, виконання якого забезпечувалося іпотекою. Тому покладання на спадкоємців позичальника обов’язку сплати процентів за кредитом, що нараховувалися вже після смерті позичальника, а також пені та штрафу, зокрема, за порушення строків сплати таких процентів, неправомірне.

Вимоги представника позивачів до банку щодо надання інформації про розрахунки за кредитним договором після смерті позичальника, про отримані банком кошти тощо залишились без задоволення із посиланням на банківську таємницю. У зв’язку з цим, на замовлення позивачів КНДІСЕ надав висновок експертного дослідження від 18.05.2017 № 303/17-22, відповідно до якого сума боргу за кредитом станом на 30.10.2008 складала 22988,89 дол. США, страхова сума на випадок смерті позичальника складала 126250,00 грн і підлягала виплаті повністю, а сума, сплачена поручителями ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 31.01.2008 по 31.03.2015 складає 33975,60 дол. США.

За наведених обставин, сума у 33975,60 дол. США отримана банком неправомірно і підлягає стягненню на користь позивачів (ст. 1212 ЦК України).

Посилаючись на ці обставини, позивачі просили стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк», Закарпатського РУ КБ «ПриватБанк» і ЗАТ СК «Інгосстрах» солідарно на їх користь неправомірно отримані кошти згідно кредитного договору від 27.09.2006 № MKR0GA00000380 у сумі 33975,60 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (26,7) станом на день подачі позову становить 907148,07 грн, а також покласти на банк судові витрати.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 14.02.2018 у позові відмовлено.

Позивачі порушують в апеляції питання про скасування рішення суду та задоволення в позову, вважають рішення ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилаються загалом на ті самі обставини, якими мотивувався позов. Підкреслюють, що саме банк не виконав своїх обов’язків як кредитор та як агент страховика із метою отримання страхового відшкодування за договором, про існування якого позивачі на відповідний час не знали, а тому й не могли своєчасно звернутися до страховика. Натомість банк був своєчасно обізнаний із фактом смерті позичальника та отримав від позивачів необхідні для одержання страхового відшкодування документи. Апелянти вважають свій позов належно обґрунтованим і доведеним.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачів адвоката ОСОБА_6, який апеляцію підтримав, представника банку адвоката ОСОБА_7, яка скаргу не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції вирішив спір по суті та відмовив у позові, визнавши вимоги позивачів необґрунтованими і недоведеними. Втім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Учасниками цивільних і процесуальних відносин є, зокрема, юридичні особи; юридична особа створюється і реєструється у встановленому законодавством порядку, наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді, самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями; юридична особа повинна мати і зареєструвати своє найменування, назву і не має права використовувати найменування іншої юридичної особи; найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму та назву; найменування товариства вказується в його статуті (ст.ст. 1, 2, 80, 81, 83, 88-92, 104-111 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 26, 28-30 ЦПК України в редакції, що була чинною на час пред’явлення позову та відкриття провадження в справі, ст.ст. 1, 4, 42, 46-48 редакції ЦПК України, чинної на час ухвалення в справі рішення судом першої інстанції та апеляційного розгляду справи, інші норм законодавства щодо юридичної особи як учасника цивільних і процесуальних відносин та оформлення її юридичного статусу).

Тобто, учасником спірних правовідносин може бути конкретна, належно ідентифікована юридична особа, яка існує, має і зареєструвала відповідний юридичний статус, найменування, назву, має інші необхідні атрибути, які чітко відрізняють і відділяють її від інших юридичних осіб.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач – особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред’явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач – особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 і ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 51 відповідних редакцій ЦПК України).

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав; кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона зобов’язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред’явлення вимог (право на позов), так і право на пред’явлення вимог до конкретного відповідача (відповідачів) та обов’язок такого конкретного відповідача (відповідачів) відповідати за пред’явленим до нього позовом; обов’язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57-60 і ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, 43, 49, 76-81 відповідних редакцій ЦПК України).

Таким чином, по захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов’язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права. Суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної особи, поданим відповідно до ЦПК України (ст. 11 ч. 1 і ст. 13 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України), тобто, за зверненням особи, яка існує і має цивільну та процесуальну право- і дієздатність, поданим щодо такої ж реальної особи (осіб), яка має відповідати за позовом. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, водночас не зв’язаний доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення (ст. 367 ч.ч. 1, 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017).

Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи суд не вправі за відсутності для того належних підстав змінювати склад позивачів, відповідачів у справі, зміни у складі учасників процесу допустимі лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках, зокрема, при правонаступництві (ст. 37 ч. 1, ст.ст. 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 і ст. 23 ч. 1, ст. 24 ч. 1, ст. 55 ч. 1, ст.ст. 351, 352, ст. 368 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України). Функцією апеляційного суду є перевірка законності та обґрунтованості судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, відповідно до закону, а не фактичне продовження розгляду справи після ухвалення рішення судом першої інстанції, вирішення позову замість суду першої інстанції і т.ін.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначили у своїй заяві відповідачами ОСОБА_8 акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Закарпатське регіональне управління КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_8 акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»» (а.с. 5-10). Позивачі поставили питання про стягнення солідарно з цих відповідачів на їх користь неправомірно отриманих коштів у сумі у сумі 33975,60 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (26,7) станом на день подачі позову становить 907148,07 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивачі посилалися на те, що 27.09.2006 ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Закарпатського регіонального управління банку уклало з ОСОБА_5 кредитний договір № MKR0GA00000380, а 23.10.2008 – додаткову угоду до нього, на підставі яких надало останньому кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 27580,02 дол. США, з яких 24999,02 дол. США – на споживчі цілі, 2581,00 дол. США – на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом процентів за ставкою 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. 30.10.2008 позичальник ОСОБА_5 помер, у листопаді 2008 року це було доведено до відому банку, спадкоємцями позичальника є позивачі, у строк по 2015 рік позивач ОСОБА_1 повністю погасила кредит, сплатила проценти за ним та нараховану пеню. У червні 2016 року ОСОБА_1 виявила договір особистого страхування від 27.09.2008 № MKR0LK00000380, що був укладений між ОСОБА_5 і ЗАТ СК «Інгосстрах», де вигодонабувачем є ЗАТ КБ «ПриватБанк». За цим договором смерть страхувальника визначається страховим випадком, страхова сума становить 126250,00 грн. Будучи своєчасно обізнаним із фактом смерті позичальника, банк не вжив заходів для одержання страхового відшкодування, що зобов’язаний був зробити, тому неправомірно отримав із ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 24999,02 дол. США та нараховані після смерті позичальника проценти, комісії і пеню, разом - 33975,60 дол. США, які за таких обставин підлягають стягненню на користь позивачів. Свої доводи позивачі підтверджували відповідними договорами, платіжними та іншими документами (а.с. 11-38, 45-47 та ін.).

Отже, позивачі поставили питання про стягнення коштів на їх користь солідарно із ЗАТ КБ «ПриватБанк», ЗРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ЗАТ СК «Інгосстрах». Тим часом, таких юридичних осіб не існувало ані на час пред’явлення позову та відкриття провадження в справі, ані на час вирішення справи судом першої інстанції, не існує таких юридичних осіб і на час розгляду справи апеляційним судом. Із загальнодоступної інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), інформації з офіційних сайтів юридичних осіб в мережі Internet та випливає наступне.

У ЄДР зареєстрована юридична особа – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код 14360570, із місцезнаходженням у м. Києві, вул. Грушевського, 1 «д». З редакції Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк», затвердженої наказом Мінфіну України від 27.12.2017 № 1130, погодженої НБУ 28.12.2017 (https://static.privatbank.ua/files/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%2028.12.2017.pdf), убачається, що за рішенням загальних зборів акціонерів банку від 30.04.2009 було змінено тип банку з закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство, змінено найменування банку з «ОСОБА_8 акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»» на «Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»», банк має організаційно-правову форму публічного акціонерного товариства, ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та зобов’язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» (п.п. 1.3., 1.6. Статуту).

Закарпатського регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» не існує, а відповідне регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» не є юридичною особою, має статус відокремленого регіонального (територіального) підрозділу банку без прав юридичної особи, що ніким з учасників процесу не заперечується.

Страхова компанія зареєстрована у ЄДР як юридична особа – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»», ідентифікаційний код 33248430, із місцезнаходженням у м. Дніпрі, узвіз Кодацький, 2. У ПрАТ СК «Інгосстрах» страхова компанія була перейменована із ЗАТ СК «Інгосстрах» у травні 2011 року (http://ings.com.ua/pro-kompaniyu/istoriya-kompani%D1%97).

Зазначення позивачами у прохальній частині заяви формулювання «стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк», Закарпатське РУ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 Акціонерне Товариство «Страхова компанія» «Інгострах»… солідарно на користь…» позивачів коштів не усуває факту пред’явлення позову до юридичних осіб, яких не існує. Це формулювання не відповідає вступній частині заяви, в якій на виконання вимог ст. 119 ч. 2 п. 2 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, позивачі вказали відповідні найменування і реквізити юридичних осіб, що їх вони визначили відповідачами, та не замінює зазначеної частини заяви. Вимога про солідарне стягнення з відповідачів коштів вказує на правову позицію позивачів, за якою передбачається однаковий правовий статус відповідачів, що у спірних правовідносинах на відповідний час повинні спільно відповідати перед позивачами і де страховик зазначений у статусі закритого акціонерного товариства. У позовній заяві не йдеться про зміну, уточнення правового статусу відповідачів, про правонаступництво у спірних правовідносинах із відповідних підстав тощо, такі мотивація і обґрунтування позову відсутні, натомість зміст заяви вказує на пред’явлення позову саме до тих осіб, що вказувалися в її вступній частині. Тож за цих умов сама по собі абревіатура «ПАТ» у назві банку на змінює визначеного позивачами відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на публічне акціонерне товариство.

Втім, попри вищенаведене, позивачі на власний розсуд розпорядилися своїми процесуальними правами і пред’явили позов із зазначенням відповідачами осіб, які такими не могли бути. Закарпатське регіональне управління банку не є юридичною особою і, відповідно, не є учасником цивільних і процесуальних відносин. Юридичних осіб в організаційно-правовій формі та із назвами ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ЗАТ СК «Інгосстрах» на відповідний час не існує.

Саме з такого розуміння складу відповідачів виходив і суд першої інстанції, де як у вступній і резолютивній частинах, так і згідно із мотивацією рішення відповідачами в справі є ОСОБА_8 акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Закарпатське регіональне управління КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_8 акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»», тобто, ті, що були у дійсності визначені позивачами в їх заяві (а.с. 180-187). З урахуванням наведеного, така кваліфікація відповідачів узгоджується із правовою позицією позивачів і суду першої інстанції та не є опискою, тому не може бути виправлена в порядку, передбаченому ст. 269 ЦПК України.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 202, 321, 509, 1054, 1212, 1216 ЦК України, інших норм законодавства позивачі управі за наявності для того підстав ставити питання про захист судовим порядком їх порушених майнових прав, поновлення таких прав у правовідносинах, що виникли з кредитного договору з урахуванням спадкоємства за позичальником, особливостей таких правовідносин тощо, рівно як і кредитор за відповідних обставин не позбавлений права вимагати захисту своїх законних майнових прав та інтересів.

Під час розгляду справи судом першої інстанції у судових засіданнях брав участь представник ПАТ КБ «ПриватБанк», який заперечував обґрунтованість позову та надав, зокрема, документи про оборот коштів за кредитним договором, про повернення спадкоємцям позичальника 5869,58 дол. США платіжним дорученням від 21.04.2016 тощо (а.с. 70-85, 16-123 та ін.). Однак, суд першої інстанції особливостей спірних правовідносин у контексті суб’єктного складу сторін у справі не врахував, у порядку, передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 121 ч. 1, ст. 130 ч. 1, ч. 6 п.п. 1, 2, 8, ст. 160 ч. 2, ст. 207 ч. 1 п. 8 відповідної редакції ЦПК України (а з урахуванням періоду провадження в справі – у порядку, передбаченому ст. 12 ч. 5, ст. 214 ч. 2, ст. 257 ч. 1 п. 8 наступної редакції ЦПК України), не діяв, у тому числі, питання про участь у справі належних відповідачів, про залучення таких, а відтак, і про участь їх представників – не обговорив, процесуальних рішень – не приймав.

Тим часом, саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і саме відповідачу належить право визнати позов, пред’явити і підтримувати зустрічний позов, укласти мирову угоду тощо (ст. 10 ч. 3, ст.ст. 27, 31, 60, 123, 174, 175 і ст. 12 ч. 3, ст.ст. 43, 49, 81, 193, 206, 207 відповідних редакцій ЦПК України). Докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються, за сукупністю яких вирішується питання про права і обов’язки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. У даному випадку факти щодо прав і обов’язків сторін мають правове значення, якщо встановлені у справі, в якій є належний відповідач (відповідачі).

Тож позов був пред’явлений, а справу було вирішено щодо неналежних відповідачів. Суд не мав процесуальних підстав за відсутності належного відповідача (відповідачів) для вирішення спору, як щодо його (їх) прав, так і щодо прав позивачів по суті. Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 89, 263-265 чинної редакції ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість реального вирішення спору через відсутність у справі належного позивача (позивачів), без якого (яких) про законність розв’язання спору не йдеться. Питання обґрунтованості позову по суті, його доведеності, з урахуванням пред’явлення вимог кількома позивачами до кількох відповідачів наявності підстав для стягнення коштів, їх частини з певного відповідача (відповідачів) на користь певного позивача (позивачів), питання права на позов, розрахунків, руху коштів за договором і оцінки дій учасників спірних правовідносин після смерті позичальника, інші обставини наразі значення не мають.

За умовами справи на стадії апеляційного провадження викладені обставини не можуть бути змінені, а порушення норм закону не можуть бути усунені чи виправлені. Вирішення справи щодо неналежних відповідачів та відсутність у справі необхідних для вирішення спору відповідачів було обов’язковою підставою для скасування рішення суду й із з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України в редакції на час пред’явлення позову та відкриття провадження в справі, а положення ст. 367 ч. 4, ст. 376 ч. 3 п. 4 чинної редакції ЦПК України прямо встановлюють, що прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду скасувати, у позові відмовити з наведених вище процесуальних підстав – внаслідок пред’явлення його до неналежних відповідачів.

Керуючись ст. 367 ч. 4, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 14 лютого 2018 року скасувати, у позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Закарпатського регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»» про стягнення безпідставно отриманих коштів відмовити у зв’язку з пред’явленням його до неналежних відповідачів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 14 червня 2018 року.

Судді