Постанова № 74672822, 17.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/554/18

Номер справи місцевого суду: 521/1880/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2018 року м. Одеса

Справа № 521/5832/16-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді – Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря – Томашевської К.В.,

учасники справи:

- позивач – ОСОБА_4,

- відповідачі – 1) Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, 2) Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником ОСОБА_5, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Михайлюка О.А. 27 липня 2017 рокуо 12 годині 56 хвилині в м. Одесі, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями,

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України, в особі Державної казначейської служби України, на її користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі – 1 102,70 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі – 2 000,00 грн..

ОСОБА_4 обґрунтовує свої вимоги тим, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2011 р. визнано неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Київському районі міста ОСОБА_3. Зобов’язано нарахувати і виплатити ОСОБА_4 щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період - з 27.04.11 р. по 22.07.11 р., у розмірі - 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Київського районного суду міста ОСОБА_3 від 11.11.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 р., визнано неправомірними дії старшого державного виконавця відділу Примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції ОСОБА_6, пов’язані з винесенням постанови від 23.06.2014 р. про повернення виконавчого документу. Визнано постанову про повернення виконавчого документу від 23.06.2014 р. незаконною. Зобов’язано старшого державного виконавця відділу Примусового виконання рішень Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_6 вчинити дію, передбачену ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова Київського районного суду міста ОСОБА_3 від 09.12.2011 р. не виконана. Тривалому невиконанню судового рішення про стягнення державної соціальної допомоги сприяли незаконні дії державного виконавця. У зв’язку з цим вона зазнала майнових збитків у вигляді інфляційних втрат за період – квітень 2011 р. по 01.02.2017 р. у розмірі – 1 102,70 грн. = 510,04 грн. х 201,3% + (510,04 грн. х 3% х 5 років 10 міс.).

Неправомірними діями державного виконавця їй завдано моральної шкоди у вигляді моральних і фізичних страждань, втрати спокійного ритму життя, погіршенні стану здоров’я. Відшкодування моральної шкоди оцінює у розмірі – 2 000,00 грн..

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.12.2017 р. вищезазначений позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 кошти у сумі - 1102,70 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього - 3 102,70 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 09.12.2011 р. постановою Київського районного суду міста ОСОБА_3 бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси визнана неправомірною. Зобов’язано нарахувати і виплатити ОСОБА_4 за період з 27.04.11 р. по 22.07.11 р. щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

10.10.2013 р. старшим державним виконавцем відділу Примусового виконання рішень Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-а-6766/11.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.09.2014 р. задоволено подання старшого державного виконавця відділу Примусового виконання рішень Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 про зміну способу та порядку виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2011 р.. Змінено спосіб та порядок виконання постанови суду шляхом стягнення грошової суми, видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця від 23.06.2014 р. виконавчий лист № 2-а-6766/11 від 09.12.2011 р. повернуто ОСОБА_4 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» виходячи з того, що 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно якого стягнення коштів за виконавчим документом суду, боржником за яким є орган держави, здійснюється органами Державної казначейської служби України та роз'яснено право на пред'явлення виконавчого документа безпосередньо до відповідного органу Державної казначейської служби України.

ОСОБА_4 звернулася до Державної казначейської служби України в Одеській області з заявою та доданим до неї виконавчим листом. Листом від 07.10.2014 р. Управління державної казначейської служби України в Одеській області повернуло наданий виконавчий лист та додані до нього документи та роз'яснено право позивача на звернення до органу державної виконавчої служби із вказаним виконавчим листом.

Постановою Київського районного суду міста ОСОБА_3 від 11.11.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016 р., визнано дії старшого державного виконавця відділу Примусового виконання рішень Державної виконавчої служби головного управління юстиції ОСОБА_6, пов’язані з винесенням постанови про повернення виконавчого документу від 23.06.2014 р., неправомірною. Визнано постанову про повернення виконавчого документу від 23.06.2014 р. незаконною. Зобов’язано старшого державного виконавця відділу Примусового виконання рішень Державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 вчинити дію, передбачену ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судового рішення здійснюються у межах «розумного строку». У результаті неправомірних дій, вчинених державним виконавцем і подальшим невиконанням судового рішення впродовж 5 років 10 місяців, позивача обмежено у праві визначеному п. 1 ст. 6 Конвенції.

Оскільки надмірно тривалому невиконанню судового рішення передували обставини, пов’язані з вчиненням неправомірних дій посадовою особою державного виконавчого органу, наслідком чого було порушено майнове право, способом захисту позивач обрала передбачене пунктами 8 та 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України - відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Враховуючи, що за період з квітня 2011 року по 01.02.2017 року кошти у сумі - 510,04 грн. залишаються нестягнутими з боржника у встановленому законом порядку, знецінення грошової одиниці в Україні у зв'язку з інфляційними процесами, завдана майнова шкода складає – 1 102,70 грн..

Неправомірними діями і подальшим зволіканням у виконанні судового рішення позивачка зазнала моральних і фізичних страждань (а. с. 63 – 65 зворотня сторона).

Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Державна казначейська служба України (далі – ДКСУ) вказує на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.12.2015 р., яке було змінено ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04.02.2016 р., вже вирішувалося питання про відшкодування ОСОБА_4 як матеріальної, так і моральної шкоди. Судом неправомірно стягнуто інфляційні втрати, починаючи з квітня 2011 року, у той час як виконавче провадження розпочато – 10.10.2013 р.. Судом не розглядалося питання щодо вини ДВС із зволікання виконання судового рішення.

ДКСУ представника у судове засідання не направило. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлено належним чином. Причини неявки представника не повідомило. Заяв та клопотань не надало.

ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім доводів, вказаних у позові, вказує на те, що помилковим є посилання апелянта на завищений розмір інфляційних втрат, оскільки державна соціальна допомога у розмірі – 510,04 грн. не нараховувалася і не була виплачена саме з 27.04.2011 р.. Доводи апелянта щодо невірного визначення розміру відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки попереднім судовим рішенням дії державного виконавця визнано неправомірними.

ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки не повідомила. Заяв та клопотань не надала.

Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області письмового відзиву на апеляційну скаргу не надало. Його представник у судовому засіданні вважає необхідним скаргузадовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Вказує на те, що затягування виконання рішення суду не було, оскільки державний виконавець діяв відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 р. № 440.

Частиною 2 ст. 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у вирішені спору, розміщення інформації щодо судових засідань на офіційному сайті апеляційного суду, думку осіб, які прийняли участь у судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності інших її учасників.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 367 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду рішення, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене не підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції вищезазначеним вимогам законодавства у повній мірі не відповідає.

Суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильних вищевказаних висновків про необхідність стягнення на користь позивачки відшкодування майнової та моральної шкоди. Висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 55, 56 Конституції України,ст. ст. 16. 22, 23, 1166, 1167, 1174 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 179, 213, 214 ЦПК України, в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, чинного на час апеляційного перегляду) права.

Між сторонами склалисяправовідносин щодо відшкодування шкоди, завданої службовою особою органу державної виконавчої служби.

Статтями 55, 56 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 16, 22, 23, 1166, 1167 України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. п. 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки беззаперечно встановлено неправомірність дій службової особи органу державної виконавчої служби з повернення виконавчого документа, що у свою чергу привело до затягування виконання судового рішення, вірним є висновок суду про необхідність стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Доводи апелянта про повторне стягнення відшкодування майнової та моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки попередніми судовими рішеннями стягувалася шкода завдана внаслідок неправомірних дій службових осіб Пенсійного фонду України.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розміром визначених збитків та відшкодування моральної шкоди. Вважає, що цих висновків суд першої інстанції дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням вищевказаних норм матеріального та процесуального права.

Незаконною визнано постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу від 23.06.2014 р.. Таким чином, саме з цього моменту необхідно рахувати збитки у вигляді інфляційний втрат. З врахуванням позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період до - 31.07.2017 р. їх сума становить – 411,09 грн. = (510,04 грн. х 180,6%) – 510,04 грн..Таким чином, необхідно змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування майнової шкоди.

Позивач у позові визначився з характером завданої моральної шкоди, розміром її відшкодування у сумі – 2 000,00 грн.. Погодившись з вказаним розміром відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, послався на характер та обсяг страждань, засади розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачка посилається на завдання фізичних страждань, втрату спокійного ритму життя, погіршення стану здоров’я, не надаючи належних та допустимих доказів щодо цього.

Визначаючи інший розмір відшкодування завданої моральної шкоди, колегія суддів виходить з обставин завдання моральної шкоди,характеру неправомірний дій відносно ОСОБА_4, глибини моральних страждань та тривалості їх завдання, вимог щодо законності, розумності, виваженості та справедливості. Виходячи з вищевказаного, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної виконавчої служби, необхідно стягнути грошову суму в розмірі – 500,00 грн., змінивши таким чином рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи апелянта про неправомірне стягнення інфляційних втрат з квітня 2011 року, є обґрунтованими.

Доводи апелянта про те, що судом не розглядалося питання щодо вини державного виконавця із зволікання виконання судового рішення, не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи із наявності попереднього судового рішення про визнання неправомірним рішення державного виконавця та визнання незаконною постанови про повернення виконавчого документа.

Таким чином, апеляційна скарга Державної казначейської служби Україниє частково обґрунтованою, а тому її треба задовольнити частково.

Колегія суддів також приймає до уваги порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні питання щодо стягнення коштів шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України

Як вказувалося вище, відповідно до ст. 1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою.

Пунктами 1, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 р. № 845, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45 (далі - Порядок) передбачено, що він визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами.

Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Таким чином, підстави для списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції. Підставою для зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції вищевказаних норм матеріального права, порушення норм процесуального права призвело до неправильного визначення розміру відшкодування майнової та моральної шкоди, стягнення коштів з ДКСУ шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у цій частині необхідно змінити за вищевказаних підстав.

В решті рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником ОСОБА_5, – задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року– змінити.

Позов ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 411 (чотириста одинадцять) грн. 09 коп. та відшкодування моральної шкоди у розмірі – 500 (п’ятсот) грн. 00 коп. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого в Казначействі спеціального рахунку.

В решті рішення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2018 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

ОСОБА_3