Постанова № 74672640, 30.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1159/17

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення – 19.12.2017 р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Державної міграційної служби України в Миколаївській області про зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ОСОБА_2 ДМС України в Миколаївській області, в якому просив суд зобов’язати відповідача знищити всі збережені в Державному Демографічному реєстрі його персональні дані в тому обсязі, який надавався ним для оформлення закордонного паспорта громадянина України, в тому числі цифрове фото, зразок підпису та анулювати присвоєний йому «Унікальний номер запису реєстру».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що присвоєння позивачу ідентифікаційного номера при оформленні закордонного паспорта порушують його релігійні переконання.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції ОСОБА_1 22.01.2018 року подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 року вказану апеляційну скаргу від 22.01.2018 року, з підстав порушення подання апеляційної скарги, повернуто апелянту без розгляду.

05.03.2018 року ОСОБА_1 повторно подав апеляційну скаргу на постановою суду 1-ї інстанції від 14.12.2018 року, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року та прийняти нову, якою задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року відкрито апеляційне провадження по даній справі та, в подальшому, призначено справу до апеляційного розгляду.

27.04.2018 року від позивача ОСОБА_1 та 30.05.2018 року від представника відповідача ОСОБА_2 ДМС України в Миколаївській області, відповідно, надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, т.б. в порядку письмового провадження.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач – ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявами від 08.08.2016 року, 30.08.2016 року, 14.12.2016 року, в яких просив знищити всі номерні ідентифікатори в базі Державного демографічного реєстру, всі персональні дані позивача, оскільки це суперечить його релігійним переконанням.

Проте, відповідач своїми листами від 16.11.2016 року, 22.12.2016 року, 26.09.2016 року неодноразово надавав відповіді з посиланням на ст.6 Закону України «Про захист персональних даних», ст.10 Закону України «Про Єдиний Державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», в яких зазначив, що жодних правових підстав для видалення його персональних даних з Єдиного державного демографічного реєстру не має.

Не погоджуючись з вказаними діями та рішеннями відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог та, відповідно, з правомірності спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.6 «Про захист персональних даних» №2297-VI від 01.06.2010 року, суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Пунктом 2 ч.2 ст.15 цього ж Закону №2297 передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Як видно зі змісту вимог ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012р., Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру.

Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (ст.10 Закону України №5492).

Так, як встановлено колегією суддів з матеріалів справи позивач, при оформленні закордонного паспорта, надав згоду на обробку його персональних даних.

Разом з тим, в подальшому ОСОБА_1 відмовився від отримання закордонного паспорта та неодноразово звертався до відповідача з проханням вилучити всі дані з Державного Демографічного реєстру, посилаючись на п.6 ч.2 ст.8 та ч.2 ст.15 Закону України «Про захист персональних даних» та зазначаючи, що останнє нібито обмежує його права сповідувати свою віру, та здійснює втручання в його особисте та сімейне життя.

Так, стосовно тверджень позивача про те, що його правовідносини з міграційною службою припинились, в зв’язку з відмовою його від оформлення закордонного паспорта, а тому персональні данні необхідно вилучити з Реєстру, то колегія суддів з цього приводу вважає за необхідне вказати, що погоджується з відповідними висновками суду 1-ї інстанції, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, п.2 ч.2 ст.15 Закону №2297 передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню лише у разі: припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Однак, в даному конкретному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, оскільки наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, а саме Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI, відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.

Тобто, позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але ніяк не вилучення її, в зв’язку з релігійними переконаннями.

Що ж стосується позиції ОСОБА_1 про те, що при невилученні інформації з реєстру ОСОБА_2 ДМС України у Миколаївській області нібито порушуються його права гарантовані ст.ст.28,32,35 Конституції України, колегія суддів зазначає, що насправді цими статтями Конституції передбачено, що кожен дійсно має право на повагу до його гідності (це назва статті), а згідно диспозиції цієї статті, в ній конкретизується правила поведінки, яких повинні дотримуватись усі без виключення учасники правовідносин, т.б. ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Проте, до спірних правовідносин, які склалися між сторонами по даній справі, не відносяться вищезазначені норми, оскільки відповідач не допускав стосовно позивача вказаних дій та ніякого втручання в особисте і сімейне життя позивача не відбулось, оскільки, як вже зазначалось вище, позивач самостійно звернувся до відповідача та надав згоду на обробку своїх персональних даних.

Щодо посилань позивача з приводу присвоєння унікального номера та порушення відповідачем його права на свободу віросповідання, колегія суддів зазначає, що останні не можуть слугувати підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону №5492-VI та/чи робити з нього винятки.

Також, на думку суду, такий підхід позивача є недопустимим, оскільки буде суперечити наведеним конституційним положенням статей 24 і 35 Основного Закону, а також може призвести до зловживань з боку окремих осіб та/або їх груп з метою уникнення виконання покладених на них законом обов'язків.

Організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного демографічного реєстру, види персональних даних, які підлягають обробці засобами Реєстру і мета цієї обробки визначені на законодавчому рівні, оскільки сфера цих суспільних відносин, за статтею 92 Конституції України, є предметом винятково законодавчого регулювання.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити, що аналогічні висновки з цього спірного питання викладені і Верховним Судом, зокрема, у рішенні від 26.03.2018 року по зразковій справі №806/3265/17.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено _11.06.2018_р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_3

Судді: А.В. Бойко

ОСОБА_4