Постанова № 74672605, 12.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3067/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Кушнерика М.П., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2-К.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_4,

час ухвалення рішення – 11:42:49,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 07 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ від 16 листопада 2017 року № 872 о/с в частині звільнення зі служби в поліції за п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у разі набрання законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією) та поновити позивача на посаді помічника дільничного інспектора поліції відділу превенції патрульної поліції Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що її звільнення з посади є безпідставним, оскільки заяву про проведення перевірки вчасно нею не було подано в зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що обумовило нерозуміння в повному обсязі визначеного законом обов’язку щодо е-декларування в частині порушення вимог фінансового контролю, встановленого Законом України “Про запобігання корупції”. Зазначила, що звільнення зі служби з поліції на підставі набрання законної сили постанови Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією або кримінального правопорушення здійснено з ініціативи старшого прямого керівника, а відтак таке звільнення є видом дисциплінарної відповідальності. Вважає, що в даному випадку, має місце незаконне звільнення її із займаної посади, оскільки заяву про проведення перевірки, передбаченої вказаним законом та декларацію про майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру за 2016 рік у визначений строк нею не було подано з поважних причин.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не було надано доказів поважності причини, щодо несвоєчасного подання декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, а рішення суду про притягнення її до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, набрало законної сили. Також, до спірних правовідносин підлягають до застосування норми спеціальних законів, а саме Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про запобігання корупції». Норми ж КЗпП України застосовуються лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено в спеціальному законі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що Конституцією України та КЗпП України встановлено право на працю та захист від незаконного звільнення, а саме звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи відповідача взагалі не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом начальника Головного управління НП у Львівській області від 16 листопада 2017 року №872 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п. 10 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (у разі набрання законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією). Підставою звільнення в даному наказі зазначено постанову Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року по справі №461/6702/17.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність оскаржуваного наказу.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 61 того ж Закону на поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції», цим та іншими законами України.

Пунктом 5 частини 2 статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що не може бути поліцейським особа, до якої були застосовані заходи адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 77 того ж Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Згідно із п. “з” ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є зокрема поліцейські.

Частиною 1 статті 45 того ж Закону встановлено, що особи зазначені у пункті 1, підпунктах “а” і “в” пункту 2, пункту 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону зобов'язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства запобігання корупції декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за формою, що визначається національним агентством.

З матеріалів справи слідує, що згідно наказу начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 07 листопада 2015 року № 25о/с ОСОБА_3 призначено на посаду поліцейського Головного управління Національної поліції у Львівській області та присвоєно спеціальне звання “капрал поліції”.

Згідно наказу ГУ НП у Львівській області № 434о/с від 01 грудня 2016 року ОСОБА_3 призначено на посаду помічника дільничного інспектора поліції відділу превенції патрульної поліції Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області. Також, наказом ГУ НП у Львівській області № 276о/с від 31 березня 2017 року ОСОБА_3 присвоєно спеціальне звання “сержант поліції”.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_3 у відповідності до підпункту “з” п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» відноситься до суб’єктів відповідальності, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно із п.п. 1 п. 5 Розділу 11 порядку формування, введення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції №3 від 10 червня 2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за №959/29089 щорічна декларація суб'єкта декларування подається в період з 00 год. 00 хв. 01 січня до 00 год. 00 хв. 01 квітня року наступного за звітнім роком. Така декларація охоплює звітній період з 01 січня до 31 грудня включно, що передує року в якому подається декларація та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право приймати з питань, що належать до його компетенції обов'язкові для виконання нормативно-правові акти; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти Національного агентства підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти Національного агентства після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Нормативно-правові акти Національного агентства, які пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

23 березня 2017 року Верховною Радою України прийнято ОСОБА_5 України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб». ОСОБА_5 набрав чинності 30 березня 2017 року.

З даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, слідує, що ОСОБА_3 подала щорічну декларацію за 2016 рік лише 29 серпня 2017 року о 10 год. 58 хв., тобто несвоєчасно.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року у справі №461/6702/17 ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, на підставі чого позивача ОСОБА_6 начальника Головного управління НП у Львівській області від 16 листопада 2017 року №872 о/с звільнено зі служби в поліції.

Щодо посилань позивача на ту обставину, що оскаржуваний наказ видано в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом ГУ НП у Львівській області від 01 грудня 2015 року №5 о/с-в ОСОБА_3 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі ст. 18 Закону України «Про відпустки» на період з 04 грудня 2015 року по 03 серпня 2018 року.

Наказ №872 о/с «Про звільнення зі служби в поліції за п. 10 ч. 77 Закону України «Про Національну поліцію» сержанта поліції ОСОБА_3С.» видано 16 листопада 2017 року, тобто у період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. ОСОБА_5 правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Аналогічно і в ч. 3 ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Разом із тим зміст поняття “розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу” розкрито законодавцем у пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України. ОСОБА_5 виключає охоплення змістом терміну “розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу” будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в статтях 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених іншим законом, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 184 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 07 березня 2018 року у справі № 820/4794/15.

Стосовно підстав звільнення ОСОБА_3 колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, ОСОБА_3 звільнено на підставі пункту 10 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2017 року у справі №461/6702/17, яка набрала законної сили.

Вказаною постановою ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вчинене правопорушення є корупційним правопорушенням. Під час розгляду справи в суді в апеляційної інстанції позивачем не заперечувався факт вчинення такого.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на службі в поліції на посаді помічника дільничного інспектора поліції відділу превенції патрульної поліції Шевченківського відділу поліції ГУ НП у Львівській області.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 813/4592/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повне судове рішення складено 14 червня 2018 року.