Постанова № 74669761, 12.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/4577/17 22-ц/774/950/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/4577/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 10 січня 2018 року, яке ухвалено суддею Козловим Ю.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, -

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі – ПРАТ «ЦГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 2017 році йому було встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 30% та третя група інвалідності безстроково.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з ПРАТ «ЦГЗК»на його користь моральну шкоду у розмірі 250 000, 00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 10 січня 2018 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПРАТ «ЦГЗК»на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 35 240,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПРАТ «ЦГЗК»на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПРАТ «ЦГЗК»ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про зменшення суми відшкодування до 5000 гривень, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, зокрема, відсутні докази в підтвердження наявності факту заподіяння йому моральної шкоди у зв’язку з протиправною поведінкою відповідача. Крім того, суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача не прийняв до уваги, що пунктом 19 ОСОБА_3 про розслідування профзахворювання не було встановлено винних осіб, які порушити норми охорони праці і які б знаходилися у причинному зв'язку з виникненими у позивача профзахворюваннями, при цьому самостійно встановив вину підприємства. Вважає, що необхідно покласти обов'язок з відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування, відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», так як позивач у позові зазначив потребу у лікуванні, яка не відноситься до категорії моральних страждань, що підлягають компенсації. Крім того, на думку відповідача, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є неспівмірним та не відповідає засадам виваженості та справедливості.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працював на підприємстві в умовах шкідливих факторів – 20 років 7 місяців , а саме, з 14.06.1961р. – до 15.04.1962 р., з 06.05.1966р. – до 09.09.1978 р., з 25.04.1989 – до 01.02.1993 роки – слюсарем з ремонту устаткування збагачувальної фабрики ЦГЗК; з 10.03.1981роки – до 04.04.1989 роки – в дослідному виробництві НДГРІ дільниця № 4 на ЦГЗК слюсарем з ремонту устаткування; з 25.04.1989р. – до 01.02.1993 р. – у комплексній бригаді з ремонту механічного устаткування збагачувальної фабрики слюсарем з ремонту устаткування; з 01.02.1993р. – до 01.05.1994р. – дробильно – збагачувальний комплекс – на дільниці з виробництва концентрату - слюсарем з ремонту устаткування; з 01.06.1994 року – звільнений у зв’язку із виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. (а.с. 6-12).

09 червня 2015 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини позивачу було встановлено остаточний діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень першої – другої стадії (пило токсичний бронхіт першої – другої стадії , емфізема легень першої – другої стадії), група «В». Легенева недостатність другого ступеня.

У жовтні 2015 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту протокол № 1173 промислової медицини позивачу було встановлене професійне захворювання – хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пилотоксичний бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії.), група В. ЛН другого ступеня (а.с.7).

За висновком МСЕК від 08.09.2015р. ОСОБА_1 первинно та безстроково було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20% у зв’язку із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ).

За висновком МСЕК під час огляду 12.01.2017 року ОСОБА_1 було безстроково встановлено третю групу інвалідності з 12.01.2017 року та 30% втрати професійної працездатності безстроково.

Комісією у складі лікарів та посадових осіб підприємства ПРАТ «ЦГЗК» 23.07.2015 року було проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання, про що складено відповідний акт за формою П-4.

ОСОБА_5 від 23.07.2015 року пунктом № 13 встановлено наявність на робочому місці позивача шкідливих умов праці – а саме аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони в концентраціях, що перевищували гранично допустимі.

В пункті 16 акту зазначено, що професійне захворювання у позивача виникло внаслідок недосконалості технології збагачення руди, мавших місце порушень систем вентиляції та режимів експлуатації технологічного обладнання тощо. Підставою для встановлення професійного характеру захворювання став профмаршрут ОСОБА_1 в умовах впливу підвищених концентрацій шкідливих речовин (марганцю) та аерозолю, переважно фіброгенної дії, у повітрі робочої зони, що відносяться до 3 класу 2 ступня шкідливості про що йдеться в інформаційній довідці про умови праці ОСОБА_1 від 17.03.2015 року № 2/2-11-3/1236.

Причиною виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання стало перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих речовин, що також зазначено в пункті 17.

Згідно п.19 ОСОБА_5 особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: у зв’язку з закінченням роботи ОСОБА_1 з шкідливими умовами праці на ЦГЗК 01.06.1994 та враховуючи роботу впродовж 27 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, конкретних посадових посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання, встановити неможливо.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов’язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов’язків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування причин виникнення професійного захворювання 23.07.2015 року, причиною виникнення професійного захворювання позивача став тривалий стаж роботи в важких та шкідливих умовах перевищення гранично допустимих рівнів небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, зокрема в умовах впливу підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 2 ступня шкідливості.

За висновком МСЕК від 08.09.2015р. ОСОБА_1 первинно та безстроково було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20% у зв’язку із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ).

За висновком МСЕК під час огляду 12.01.2017 року ОСОБА_1 було безстроково встановлено третю групу інвалідності з 12.01.2017 року та 30% втрати професійної працездатності безстроково.

Згідно п.19 ОСОБА_5 особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: у зв’язку з закінченням роботи ОСОБА_1 з шкідливими умовами праці на ЦГЗК 01.06.1994 та враховуючи роботу впродовж 27 років 5 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, конкретних посадових посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання, встановити неможливо.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки не знімають з відповідача обов’язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці»,якими передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами апеляційної скарги відповідача щодо покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV викладено в новій редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», норми якого не передбачають відшкодування моральної шкоди потерпілому у зв'язку з настанням страхового випадку на виробництві й не відносяться до складу страхових виплат.

Так відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу ОСОБА_1 в результаті отримання професійного захворювання моральної шкоди, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили. Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, період роботи на підприємстві більше 20 років, відсоток втрати професійної працездатності 30%, вважає визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності. Здоров’я та життя людини є найвищою цінністю людини.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 13 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: