Постанова № 74669298, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6722/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача-головуючого – ОСОБА_1,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі – Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб – Начальник Другого Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_4, Другий Київський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області про визнання наказу про звільнення неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, –

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ №1759-к від 24.11.2017 року ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області; поновити ОСОБА_2 на посаді начальника другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області; зобов’язати Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, код ЄДРПОУ 34929741, виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неповним встановленням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що Наказом ГТУЮ в Одеській області №1034 від 07 серпня 2017 року Позивача було призначено ОСОБА_2 на посаду начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служить міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області з 08.08.2017 року.

ОСОБА_2 було власноруч написано заяву про звільнення в якій просить звільнити його з займаної посади відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» за власним бажанням в день подання цієї заяви. Вказану заяву було подано 24.11.2017 року о 10 год. 10 хв., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області. В судовому засіданні позивач підтвердив, що вказану заяву ним дійсно було написано власноруч.

Позивач зазначав, що заяву про звільнення він писав під тиском начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області.

Також позивач зазначав, що ним було подано заяву про надання йому відпустки строком на один день за власний рахунок, за сімейними обставинами 24.11.2017 року.

Відповідно до вказаної заяви, її зареєстровано 24.11.2017 року о 15 год. 40 хв.

Наказом начальника ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_5 № 1759-к від 24.11.2017 року відповідно ч.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу», підстава заява ОСОБА_2

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах та у спосіб передбаченим чинним законодавством України.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.

На підставі частини 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

В пункті 8 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Отже, для припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо підстави та строку з якого договір вважатиметься припиненим, а отже, й припиненими трудові права та обов’язки сторін, окрім тих, які пов’язані з наслідками припинення договору.

Як встановлено в ході судового розгляду, заява позивача про звільнення містить підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення – день подання заяви. Заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція керівника установи на заяві позивача.

Вказане свідчить про досягнення між сторонами домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.

Таким чином, відповідач діяв в межах та у спосіб передбаченим чинним законодавством України, а тому права позивача порушені не були.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи щодо спорів, які стосуються питань, пов’язаних із працевлаштуванням державних службовців, їхнім кар’єрним просуванням і завершенням служби.

Зокрема у рішенні “Пеллегрен проти Франції" від 08 грудня 1999 року, заява № 28541/95 Європейський суд з прав людини надав автономне тлумачення терміна “Державна служба”. З цією метою Суд запровадив функціональний критерій, що визначається характером обов’язків і функцій службовця. Ті, що обіймають посади, які передбачають виконання функцій, пов'язаних із забезпеченням загальних інтересів, або участь у здійсненні повноважень, наданих за публічним правом, наділені часткою суверенної влади держави. Отже, держава має законний інтерес вимагати від таких посадових осіб особливих відносин довіри і лояльності. З іншого боку, стосовно інших посад, які не містять такого аспекту "державного управління", цього інтересу немає (пункту 60,65 згаданого вище рішення).

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що позивач, займаючи таку посаду - начальник другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області, був пов'язаний обов'язком особливих відносин довіри і лояльності до держави та зважувати все, що стосувалося виконання його професійних завдань та правових наслідків написання заяви про звільнення з адміністративної посади.

Суд передусім відзначає, що всі права і обов’язки позивача чітко визначені у Законі України «Про державну службу», були чинними на час подій у справі, а відтак надавали позивачу можливість передбачити наслідки своїх дій.

У матеріалах справи не було нічого такого, що підтверджувало би міркування ОСОБА_2, про те, що рішення відносно нього було прийнято з порушенням основоположних принців законності, юридичної визначеності, запобігання свавіллю, недискримінації та рівності всіх перед законом.

Навпаки, рішення відповідача ґрунтувалося на достатніх доказах.

Стосовно позовних вимог позивача поновити ОСОБА_2 на посаді начальника другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області; зобов’язати Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, код ЄДРПОУ 34929741, виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від вимоги позивача визнати неправомірним та скасувати наказ №1759-к від 24.11.2017 року ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області, щодо якої колегія суддів дійшла висновку про відмову в її задоволенні.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апелянта про те, що заява про звільнення не містить дати написання не спростовує досягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/6722/17 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення – 14 червня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_1Суддя: Суддя: ОСОБА_6 ОСОБА_7