Рішення № 74662746, 14.06.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 червня 2018 р. Справа № 802/971/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" вона є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 15.12.2014 року. Починаючи з 2014 року вона перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці та до лютого 2017 року отримувала пенсію по інвалідності. Разом із тим, починаючи з березня 2017 року відповідачем була припинена виплата пенсії без повідомлення будь-яких причин.

Такі дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач вважає протиправними, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 14.05.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволені даного позову. Зокрема зазначив, що термін дії довідки про взяття позивача на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території від 15.12.2014 року, востаннє був продовжений 17.06.2016 року на 6 місяців, тобто до 17.01.2017 року. Крім того, згідно протоколу від 28.02.2017 року №9 засідання міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, інших видів соціальної допомоги та розгляду інших соціальних питань в місті Вінниці, комісією було вирішено відмовити в соціальних виплатах ОСОБА_1, оскільки, згідно акту обстеження остання не проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. Також зазначив, що згідно п. 1 ст. 49 Закону України №1058 виплата пенсії припиняється, якщо пенсія була призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості. З огляду на викладене, вважає, що оскільки термін дії довідки від 15.12.2014 року уже закінчився, а тому вона містить недостовірні відомості.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці та отримувала пенсію по інвалідності.

15.12.2014 року ОСОБА_1 видано довідку про взяття на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів на лінії зіткнення №529620848.

Встановлено, що 28.02.2017 року на засіданні міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, інших видів соціальної допомоги та розгляду інших соціальних питань, комісією вирішено відмовити з 01.03.2017 року у соціальних виплатах, пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується витягом з протоколу №9 від 28.02.207 року. Підставою для такої відмови зазначено те, що остання згідно акту обстеження за вказаною адресою не проживає.

Як зазначає позивач у позовній заяві та слідує із наданого відповідачем відзиву, виплата пенсії позивачу була припинена з 01.03.2017 року.

Незгода позивача із такими діями відповідача щодо припинення виплати пенсії зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року (далі - Порядок №509), строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлений не був.

Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2016 року № 352 внесено зміни до постанови № 509, згідно з якими встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 7-1 Порядку № 509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

В даному ж випадку, із матеріалів справи слідує, що довідка від 15.12.2014 року № 529620848 про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною, адже, жодних рішень про її скасування у встановлений Порядком № 509 спосіб уповноважені особи не приймали.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права містяться у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №243/4732/17.

Крім того, з доданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що як на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат територіальний орган Пенсійного фонду посилається на рішення міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, інших видів соціальної допомоги та розгляду інших соціальних питань про припинення соціальних виплат ОСОБА_1 Підставою для припинення виплат зазначено те, що згідно з актом обстеження вона не проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Водночас Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи під час обстеження за фактичним місцем проживання.

При цьому, суд критично оцінює посилання представника відповідача на положення п. 1 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку доказів існування рішення про скасування у встановлений Порядком № 509 спосіб довідки від 15.12.2014 року № 529620848, відповідачем не надано.

Таким чином, доказів існування визначених ст. 49 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у постанові Верховного суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2017 року, що свідчить про те, що вимоги даного адміністративного позову про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, з метою відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії з березня 2017 року та виплатити ОСОБА_1 заборгованість, яки виникла з березня 2017 року.

Що ж до позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, положенням ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено обов'язок пенсійного органу нарахувати компенсаціїю втрати частини доходів разом із виплатою сум пенсії за минулий час.

При цьому, суд звертає увагу на те, що право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Таким чином, враховуючи, що обов'язок виплати управлінням Пенсійного фонду України в місті Вінниці компенсації втрати частини доходів прямо встановлений положеннями ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та передбачає її виплату разом із виплатою сум пенсії за минулий час, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, адже можуть мати місце лише у випадку невиконання відповідачем такого обов'язку під час виплати позивачу заборгованості, яка виникла починаючи з 01.03.2017 року.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, задоволенню не підлягають.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для звернення даного рішення до негайного виконання, оскільки, як слідує зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи, що ухвалою від 14.05.2018 року позивача звільнено від сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративним позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2017 року та виплатити заборгованість, яка виникла починаючи з 01.03.2017 року, на рахунок №26256000222606, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ "Ощадбанк".

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37979905).

Повний текст рішення складено 14.06.2018 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна