Постанова № 74661760, 12.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/5469/17 22-ц/774/456/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/5469/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони : позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі цивільну справу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2017 року, ухваленого суддею Зіміним М.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складений 23 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В мотивування заявлених позовних вимог зазначив, що проходив військову службу в складі діючої армії з 23.08.1984 по 22.05.1986 р. Під час бойових дій в Афганістані в 1985 році отримав осколкові поранення голови, спини та лівої руки.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України 31.08.2016 року йому встановлено, що отримані у 1985 році поранення (контузія) та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

При первинному огляді МСЕК від 23 березня 2016 року йому встановлена 3 група інвалідності за загальним захворюванням по зору. В подальшому при наступному переогляді від 19 січня 2017 року й2ому встановлена 3 група інвалідності з 14.12.2016 року з причини поранення, контузія, захворювання пов'язане з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави.

Зазначає, що у зв'язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні страждання, яких він зазнав та продовжує зазнавати, в зв'язку з негативними наслідками травми (контузії) та пов'язаних із цим захворюванням, вказує, що змінилися його образ та якість життя, оскільки у позивача знизилась працездатність, останній не може у звичному режимі спілкуватись з родиною та друзями, загострюється почуття власної неповноцінності, що позначається на відносинах з оточуючими людьми та колегами. Вважає, що обов'язок держави з відшкодування завданої моральної шкоди покладено на Міністерство оборони України, розмір моральної шкоди він оцінює в розмірі 100000 грн., які просить стягнути з відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В мотивування апеляційної скарги зазначив, що судом не враховано що дія позивача під час виконання ним громадського обов'язку, на територій де велися бойові дії, відноситься до шкоди завданої здоров'ю, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується державою без наявності її вини.

Судом не взято до уваги обов'язок держави забезпечити безпечні умови проходження служби, позивач приймав участь у бойових діях без власного бажання, що призвело до порушення його здоров'я.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.01.2017 року, ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Посвідчення дійсне до 01.01.2019 року. (а.с.9).

Згідно військового квитка НОМЕР_2, ОСОБА_1 проходив службу у в/ч 2042 з 23.08.1984 по 22.05.1986 року. (а.с.10-11).

Відповідно до довідки Жовтнево-Тернівського об'єднаного районного військового комісаріату за №759 від 26.06.2017 року, ОСОБА_1 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) Афганістан з 23.08.1984 по 22.05.1986 року. (а.с.12)

Відповідності до виписки з історії хвороби №1019 вказано, що рядовий військової частини ОСОБА_1, перебував на лікуванні у військовій частині 2528 з 28.02.1985 по 20.03.1985 року. 23.02.1985 під час виконання інтернаціонального обов'язку на території ДРА отримав вогнепальне сліпе непроникаюче осколкове поранення м'яких тканин лівої поперекової області. (а.с.15).

Згідно довідки огляду МСЕК серії 12ААА №433591, від 23.03.2016 року ОСОБА_1 при первинному огляді встановлена третя група інвалідності з 16.03.2016 року за загальним захворюванням по зору до 01.04.2017 року з переоглядом 15.03.2017 року. (а.с.16).

Відповідно до довідки огляду МСЕК серії 12ААА №072732 від 19.01.2017 року ОСОБА_1 при повторному огляді встановлена третя група інвалідності з 14.12.2016 року, причина інвалідності поранення, контузія,захворювання у зв'язку з участю у бойових діях та перебування в іншій державі. Інвалідність встановлена до 01.01.2019 року, дата переогляду 14.12.2018 року. (а.с.17)

Згідно висновку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за №2157/ж від 29.08.2016 року зазначено, що зі слів ОСОБА_1 він у 1985 році, під час бойових дій в Афганістані отримав осколкові поранення голови, спини та лівої руки. Описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1985 році. (а.с.14).

У відповідності до витягу з протоколу №3748 від 31.08.2016 року, засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 зазначено, що поранення (контузія головного мозку 1985 р.) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії. Зазначено, що отримані позивачем ушкодження здоров'я призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеною ЗЧМТ. (а.с.13).

Відповідно до виписних епікризів ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з хворобами, що розвинулися внаслідок отримання ушкоджень здоров`я під час виконання свого військового обов'язку. (а.с.18-21)

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій та у 1985 році отримав поранення за наслідками якого 19.01.2017 йому було встановлено третю групу інвалідності.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку що положення ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не розповсюджується на спірні правовідносини, крім того, позивачем обрано неналежного відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими та вмотивованими, з огляду на наступне.

Спір між сторонами виник з приводу відшкодування позивачу моральної шкоди за наслідками цього поранення на підставі положень ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями на час розгляду справи), статтею 17 якого визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями на час розгляду справи) «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Позивач перебуваючи саме в складі збройних сил Радянської Армії отримав поранення у 1985 році, що свідчить про те, що він не підпадає під категорії осіб визначених у статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та на нього не поширюється дія цього Закону.

Вірним є висновок про застосування до спірних правовідносин Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пунктом 13 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», встановлено, що учасниками бойових дій визнаються військовозобов'язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій.

Постановою КМУ від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» було затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території. Так, цією постановою визначено країну Афганістан з періодом бойових дій: квітень 1978 р. - грудень 1989 р.

Враховуючи період перебування ОСОБА_1 з 23.08.1984 по 22.05.1986 у Демократичній Республіці Афганістан в складі збройних сил Радянської Армії та його участь у бойових діях на нього поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та він має статус учасника бойових дій.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 10 ЦК України визначено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Так, 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, яка була ратифікована Україною 26 квітня 1996 року та набрала чинності для України 27 червня 1996 року.

Зазначене свідчить про те, що право на пільги осіб, які проходили військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії передбачено спеціальними нормами, а саме міжнародною Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Так, пільги учасникам бойових дій на території інших держав визначені у розділі 3 додатку 2 до цієї Угоди та вони не передбачають право військовослужбовців Радянської Армії, які брали участь у бойових діях на відшкодування моральної шкоди.

Також розділом ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту та вони не передбачають право учасників бойових дій на відшкодування моральної шкоди.

Вищезазначене свідчить про те, що на правовідносини за наслідками отриманого ОСОБА_1 військового поранення у 1985 року у Демократичній Республіці Афганістан не поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та він має право на пільги визначені спеціальним законодавством у яких не передбачено право останнього на відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі положення ст.375 ЦПК України, залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 12 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: