Постанова № 74661743, 06.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7161/15-ц 22-ц/774/73/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 182/7161/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Кислиця І.В.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: Приватне підприємство «Нікопольська приватна пивоварня»

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року, яке постановлена суддею Рунчевою О.В. в місті Нікополі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Нікопольська приватна пивоварня» (далі - ПП «Нікопольська приватна пивоварня») про розірвання договору купівлі-продажу, який в подальшому уточнив, пред'явивши вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що 01 серпня 2007 року між ним та відповідачем ПП «Нікопольська приватна пивоварня» було укладено договір купівлі-продажу приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснив розрахунок за укладеним договором купівлі-продажу, з причин фіктивності намірів сторін правочину щодо настання реальних правових наслідків, обумовлених в ньому, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою; АДРЕСА_1 від 01 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., реєстровий № 3130.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи залучено приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Бережного О.С.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосуванням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених ним позовних вимог. Вважає, що суд не врахував доведеність фіктивності укладеного договору поясненнями колишнього директора ПП «Нікопольська приватна пивоварня» ОСОБА_4 та головного бухгалтера підприємства ОСОБА_5, допитаних в якості свідків, які підтвердили, що розрахунок за договором не здійснювався і передання предмета договору на баланс підприємства ніколи не відбувалось. Однак, цим поясненням, в порушення ст. 212 ЦПК України, в редакції 2004 року, судом першої інстанції належна правова оцінка надана не була. Крім того, в рішенні не зазначено позиції відповідача, який визнав позов, а в описовій частині рішення - третьої особи, а також не здійснено оцінку інших доказів у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що01.08.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПП «Нікопольська приватна пивоварня» укладено договір купівлі-продажу вбудованого приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями загальною площею 1 588,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним О.С. (а.с. 5-6).

Підставою звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним, стала на його думку, фіктивність укладеного договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України та виходив з відсутності підстав для визнання укладеного правочину недійсним, оскільки доказів в підтвердження того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, позивачем не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Разом з тим, у таких справах тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача, який повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

При цьому, судам необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1873цс16.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 01.08.2007 року між позивачем та відповідачем по справі був укладений договір купівлі-продажу вбудованого приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями загальною площею 1 588,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним О.С.

Згідно пункту 2.1 оспорюваного договору купівлі-продажу, цей продаж вчинено за 548 245 грн., які продавець отримав особисто при підписанні договору. Факт сплати позивачу грошових коштів за продане вбудоване приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями загальною площею 1 588,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується заявою ОСОБА_1 (а.с.6).

Крім того, в п.4.5 оспорюваного договору купівлі-продажу зазначено, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, відповідає їх внутрішній волі. (а.с.6).

Таким чином, умови укладеного договору та сукупність вчинених дій сторін договору вказує на відповідність їх волевиявлення внутрішній волі та спрямованість їх наміру на настання правових наслідків обумовлених цим договором.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом та заявляючи вимогу про визнання правочину недійсним, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, ОСОБА_1, в порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, в редакції 2004 року, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, та ст. ст. 12,81 ЦПК України, в редакції 2017 року, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, жодних доказів в підтвердження того, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, суду першої інстанції не надав. Не надано позивачем таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Отже встановивши, що оспорюваний правочин за формою та змістом відповідає положенням діючого законодавства, при вчиненні правочину сторони правочину мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, сторони розуміли зміст правочину і позивач бажав настання наслідків вчиненого правочину, правочин вчинявся у формі, встановленій законом і був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обставин, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, у діях учасників договору купівлі-продажу від 01.08.2007 року, з яким погоджується колегія суддів.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував доведеність фіктивності укладеного договору поясненнями колишнього директора ПП «Нікопольська приватна пивоварня» ОСОБА_4 та головного бухгалтера підприємства ОСОБА_5, допитаних в якості свідків, які підтвердили, що розрахунок за договором не здійснювався і передання предмета договору на баланс підприємства ніколи не відбувалось, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, а саме із п. 2.1 оспорюваного договору купівлі-продажу, продаж вбудованого приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями загальною площею 1 588,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було вчинено за 548 245 грн., які продавець отримав особисто при підписанні договору. Факт сплати позивачу грошових коштів підтверджується заявою позивача ОСОБА_1 (а.с.6) та договором купівлі-продажу від01 серпня 2007 року.

Отже, твердження позивача про те, що його він не отримував від відповідача грошей при укладанні договору купівлі продажу вбудованого приміщення міні-пивзаводу з адміністративно-побутовими приміщеннями загальною площею 1 588,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спростовуються матеріалами справи.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні не зазначено позиції відповідача, який визнав позов, а в описовій частині рішення - третьої особи, а також не здійснено оцінку інших доказів у справі, оскільки з тих підстав, що визнання відповідачем по справі позовних вимог в даному випадку не може бути підставою для задоволення вказаних позовних вимог, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення, так як підстави для визнання спірного договору купівлі продажу від 01.08.2007 року недійсним відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що поясненням сторін, в порушення ст. 212 ЦПК України, в редакції 2004 року, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідно до вказаної норми процесуального права суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

В даному випадку рішення суду ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, тому колегія суддів не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: