Постанова № 74660206, 13.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.

№ 22-ц/796/4516/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/19065/17

13 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- БорисовоїО.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року, постановлену під головуванням судді Катющенко В.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання правочину дійсним, визнання права власності та зняття арешту, -

в с т а н о в и в :

13 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання правочину дійсним, визнання права власності та зняття арешту, в якому просив: визнати правочин щодо відчуження ОСОБА_3 на його користь автомобіля марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2дійсним; визнати його право власності на вказаний автомобіль та зняти з нього арешт, накладений старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в рамках виконавчого провадження ВП № 54376037, зняти з нього всі обмеження, у тому числі, припинити його розшук.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 12 січня 2016 року між ним та ОСОБА_3 було укладено правочин, відповідно до якого, останній, в рахунок погашення боргу, який виник у відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням ним зобов'язань по поверненню позики, 12 січня 2016 року передав йомуі право власності на автомобіль Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, нотаріально посвідчив та надав йому генеральну довіреність, якою уповноважив його розпоряджатися вказаним автомобілем. Проте, 25 липня 2017 року на все майно відповідача ОСОБА_4 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в рамках виконавчого провадження №54376037, яке було відкрите 25 липня 2017 року на виконання виконавчого листа №2/018/205/15, виданого 31 березня 2017 року Петриківським районним судом Дніпропетровської області, було накладено арешт, в тому числі, і на відчужений йому відповідачем автомобіль. Зазначає, що наявність арешту позбавляє його можливості провести перереєстрацію придбаного автомобіля та можливості в повному обсязі здійснювати свої права власника автомобіля, вільно користуватися та розпоряджатися придбаним за власні кошти автомобілем.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання правочину дійсним, визнання права власності та зняття арешту передано за підсудністю до Петриківського районного суду Дніпропетровської області.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 20 квітня 2018 року позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року про передачу справи до іншого суду скасувати та передати справу для продовження розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні дійсних обставин справи. Зазначив, що предметом спору у даній справі, крім іншого, є зняття арешту з майна - автомобіля марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2. Відповідно до вимог ч.2 ст. 30 ЦПК України, яка визначає правила виключної підсудності, позови про зняття арешту з майна пред&q?ті;являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. У позовній заяві він вказав про фактичне місце знаходження майна за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 2-б, яка згідно адміністративно-територіального поділу належить до Дніпровського району м. Києва, а тому дана справа підсудна Дніпровському районному суду м.Києва. Вказує на те, що в підтвердження місця знаходження майна до позовної заяви ним було надано договір відповідального зберігання майна від 01.09.2017 року. З зазначеного договору та підписаного сторонами акту приймання-передачі вбачається, що автомобіль було передано на зберігання за зазначеною адресою, де він і залишається, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про визначення підсудності вказаної справи за правилами загальної підсудності та про її непідсудність Дніпровському районному суду м.Києва.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?я ;Голос України&q?пу; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно ч. 13 ст. 7, п. 9 ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про передачу позовної заяви ОСОБА_2 на розгляд Петриківському районному суду Дніпропетровської області, суд першої інстанції посилався на те, що підстав для застосування положення ч. 2 ст. 30 ЦПК України щодо виключної підсудності немає, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні правила підсудності.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам процесуального права, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2016 року ОСОБА_3 видав ОСОБА_2 довіреність на представництво його інтересів у відповідних органах Державтоінспекції, Міністерства транспорту, на митниці або в будь-яких інших установах, підприємствах, організаціях з усіх без винятку питань, пов&q?рг;язаних з володінням, експлуатацією ( перегоном) і розпорядження ( продажем) автомобіля належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САР 075606, виданого 8007, 03 липня 2013 року, марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Строк її дії - три роки.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_6 від 25.07.2017 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2/018/205/15, виданим 31.03.2017 року Петриківським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості з договором позики в розмірі 14 910 171,91 грн. на користь ОСОБА_2.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_6 від 25.07.2017 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_2 просив суд визнати правочин щодо відчуження ОСОБА_3 на його користь автомобіля марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2дійсним; визнати його право власності на вказаний автомобіль, скасувати/зняти арешт з автомобіля марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, накладений старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає правила виключної підсудності, позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності. Правила виключної підсудності забороняють застосування при пред'явленні позову норм інших видів територіальної підсудності, а тому при вирішенні питання щодо підсудності даної справи суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин правил загальної підсудності, визначених ст.27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання ( знаходження) відповідачів і доводи апеляційної скарги про неправильність такого висновку є обгрунтованими.

З урахуванням того, що позовні вимоги про зняття арешту стосуються рухомого майна- автомобіля марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, суду першої інстанції , на виконання вимог ч. ст.30 ЦПК України, необхідно встановити місцезнаходження цього майна, з урахуванням наступного.

Відповідно до п. 24 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 із змінами та доповненнями, реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів здійснюється за місцем звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи. При цьому в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) фізичної особи (для внутрішньо переміщених осіб - місце проживання на підставі відповідних документів) або місцезнаходження та стоянки юридичної особи, за якою реєструється транспортний засіб.

Отже, місце реєстрації транспортного засобу для юридичних осіб- місцезнаходження юридичних осіб або місце стоянки транспортних засобів, для фізичних осіб - місце звернення власника або його уповноваженої особи незалежно від місця реєстрації (проживання) власника. При цьому, в реєстраційних документах зазначається місце реєстрації (проживання) особи, за якою реєструється транспортний засіб.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, яке міститься в матеріалах справи, власником автомобіля Toyota RAV4, 2013 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2 вказаний ОСОБА_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

З вказаної копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу через її погану якість неможливо встановити яким відділом реєстрації транспортних засобів була здійснена реєстрація спірного автомобіля, а тому, для правильного вирішення питання щодо підсудності вказаної справи, дана обставина підлягає додатковому з&q?я ;ясуванню судом першої інстанції.

Крім того, при новому вирішенні питання суду слід звернути увагу на надану позивачем до суду першої інстанції копію договору відповідального зберігання майна від 01.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , відповідно до якого транспортний засіб, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, -2-б, та надану до апеляційної скарги копію акту приймання-передачі до договору відповідального зберігання майна від 01вересня 2017 року та надати їм вірну правову оцінку, з урахуванням вимог ч.2 ст. 30 ЦПК України та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 із змінами та доповненнями.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є частково обгрунтованими, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року про передачу за підсудністю цивільної справи постановлена з порушенням вимог процесуального права, без належної оцінки наявних у справі доказів, а тому підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 червня 2018 року.

Головуючий: Судді: