Рішення № 74658932, 27.04.2018, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/18683/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2018

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої - судді Логінової С.М.,

при секретарі – Ленчицькій А.Б.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

за участю представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницького справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 Еммануіла Леонідовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення певних дій,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Хмельницького об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення певних дій, посилаючись на те, що він постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, перебуваючи на консульському обліку з 2001 року, а з 25.03.2008 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в Генеральному консульстві України в місті Гамбургзі.

Особу позивача підтверджує паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії PU 155387, виданий 12 травня 2017 року.

Додатково ОСОБА_4, як громадянина та платника податків України ідентифікує реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_1, присвоєний йому 23 жовтня 1996 року, що підтверджується довідкою ДПА у місті Хмельницькому від 26.12.1997 року.

ОСОБА_5 з січня 1978 року до червня 2001 року постійно проживав на території України в м. Хмельницькому, працюючи на різних посадах, сплачував усі передбачені законодавством України податки та обов’язкові платежі, в тому числі, перебував на обліку в податкових органах, займаючись адвокатською діяльністю.

Трудова діяльність ОСОБА_4, починаючи з 23.07.1968 року до 07.06.2001 року, відображена в трудовій книжці.

В зв’язку з досягненням 31 жовтня 2010 року позивачем 60-річного віку, який у відповідності до чинного законодавства України, є пенсійним для чоловіків, ОСОБА_4 набув право на отримання грошового пенсійного забезпечення в Україні, як пенсіонер за віком.

Основними критеріями для отримання пенсії за віком є наявність достатнього трудового стажу в особи та досягнення нею пенсійного віку.

ОСОБА_5 посилається на те, що згідно з випискою трудової книжки, його трудовий стаж становить 33 роки, що є достатнім для набуття права на пенсію за віком, або іншого виду пенсійного забезпечення, на яке він має право, згідно з чинним пенсійним законодавством України.

Жодного виду пенсійного забезпечення на Україні позивач не отримує, так як з 2001 році постійно проживає за кордоном, а саме у Німеччині, не маючи постійного місця реєстрації в Україні.

22 червня 2017 року ОСОБА_5 вперше звернувся щодо нарахування та виплати йому пенсії в Україні, що підтверджується заявою на ім’я начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, зареєстрованої Управлінням №3 Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому за вхідним №273.

30 червня 2017 року на адресу, вказану у зверненні позивача, надійшла відповідь Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому за №272/Д-12, у відповідності до якої йому було відмовлено в задоволені заяви, з посиланням на відсутність між державами Україна та Німеччина міжнародного договору в сфері соціального забезпечення громадян, а також документів про українське громадянство та постійне місце реєстрації на території України.

Не погоджуючись з такою відповіддю управління, позивач 07 липня 2017 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що підтверджується вхідним №438.

21.07.2017 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надійшов лист №438/Д-8 про відмову у задоволенні заяви позивача.

Просить визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови позивачу - ОСОБА_5 Еммануілу Леонідовичу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті пенсії за віком.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу ОСОБА_5 Еммануілу Леонідовичу, ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставах та в розмірі, визначених пенсійним законодавством без обмежень за ознакою його місця проживання, починаючи з 31 жовтня 2010 року.

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у судовому засіданні позов не визнав, направив письмові заперечення, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є правомірними.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Отже, зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Враховуючи, що право на пенсію за віком позивач набув через один рік після набрання чинності цим рішенням Конституційного Суду України, норми ст.49 Закону до нього застосуванню не підлягають.

Пунктом 3.3 рішення Конституційного Суду України зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Отже, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Європейський суд з прав людини у рішення у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, який був економічно активним в Україні в період з 23.07.1968 року до 07.06.2001 року, сплачував усі податкові та інші платежі, має загальний трудовий стаж 32 роки 6 місяців і 18 днів.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

З дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25- рп/2009 орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, і відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає аналогічні положення недопущення дискримінації гарантованих законом прав, а саме відповідно до її положень (вказаної статті Протоколу) здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статті, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або іншою ознакою.

Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення« громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п. п. 1.2 та 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

У п. 2.1. Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно із п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред’явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно із п. 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_4, проживаючи в Німеччині, як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ч. З ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Частина 3 ст. 22 Конституції України проголошує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін що чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод,

У відповідності до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Згідно п. 2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є громадянином України і у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набув право на отримання пенсії. Звернувся вперше до Управління пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії 22.06.2017 р. та надав трудову книжку, згідно якої його загальний трудовий стаж складає 32 роки 6 місяців та 18 днів.

Постановою Верховного суду України по справі №21-180а15 від 12.05.2015 року встановлено, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рл/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-1V виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, або надати таке право громадянам, які вперше звертаються за отриманням цих пенсій.

Аналогічна практика судів по даній категорії справ відображена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду по справі №750/12883/16-а від 21.03.2017 року та Постанові Верховного суду України по справі 21 -168а15 від 19.05.2015 року.

Суд приходить до висновку, що слід визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті пенсії за віком.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_4 на підставах та в розмірі, визначених пенсійним законодавством без обмежень за ознакою його місця проживання, починаючи з 22 червня 2017 року.

Керуючись ст. ст. 242, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд

вирішив:

позов ОСОБА_4 Еммануіла Леонідовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_4 Еммануілу Леонідовичу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті пенсії за віком.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_4 Еммануілу Леонідовичу, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та проживає у Федеративній Республіці Німеччина за адресою: 30453, Hannover, Germany Mortitz-Simon-Weg 11) на підставах та в розмірі, визначених пенсійним законодавством без обмежень за ознакою його місця проживання, починаючи з 22 червня 2017 року.

У решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_4 Еммануіла Леонідовича судовий збір у сумі 640 грн., шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України із Головного рахунку управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Логінова С.М.